2017 р. Звід пам’яток України
Наталя Стависька, Ірина Павленко
Спасо-Преображенський собор, кін. 18 – кін. 19 ст. (архіт., мист). Вул. Соборна, 31.
Спасо-Преображенський собор міститься в центральній частині міста на території колишньої фортеці, заснованої у 1652. Головний вхід у собор виходить на червону лінію вулиці Соборної. Тили ділянки Спасо-Преображенського собору, виходять на край плато, де починається річище ріки Псел.
На місці існуючого храму з 1653 існувала дерев’яна соборна церква в ім’я Преображення Господнього з бічним вівтарем Олексія – Чоловіка Божого. 1694 храм згорів; того ж року було побудовано новий, також дерев’яний. Узимку 1709, під час перебування у Сумах, Петро І був присутній у соборі на святі Богоявлення. Цей храм простояв 60 років і також згорів. 1754, поруч із залишками згорілого собору, збудовано дерев’яний храм в ім’я Апостола Матвія коштом протопопа Матвія Гресовського. Тут правилися служби, поки будувався новий кам’яний собор.
Собор було закладено 1776, будівництво тривало 12 років на кошти Я.Шубського, Є.Парафієвської, Ф.Філоненка. 1788 храм був освячений. Новий собор був двоярусний, з храмом Преображення Господнього в нижньому ярусі та Благовіщення – у верхньому.
1797 за проектом архітектора П.Ярославського, поруч із собором було закладено дзвіницю. Будівництво її було завершено 1801, проте вона дала тріщини, та 1812 була розібрана. З цегли розібраної дзвіниці було побудовано одноповерхові торгові корпуси обабіч входу в церковну огорожу.
Склепіння верхнього ярусу собору також зазнали деформації та в 1858 його було перебудовано з двоярусного в одноповерховий. З того часу реставрація та всі наступні перебудови здійснювалися коштом купця Д.Суханова (1825 – 90).
З 1882 по 1892 було здійснено повну реконструкцію собору за проектом архітектора М.Ловцова, внаслідок чого храм набув сучасного вигляду. У 1882 – 85 було побудовано дзвіницю заввишки 56 метрів. Храм було перебудовано і розширено у 1888 – 92. Роботи було закінчено вже після смерті Д.Суханова його нащадком П.Сухановим. На сьогодні у храмі існують два бічні вівтаря – Благовіщенський та Дмитрівський.
1894, на схід від собору, за проектом архітектора Г.Прядкіна побудовано одноповерхову споруду церковно-парафіяльої школи, де зараз міститься Сумське Єпархіальне управління.
Не зважаючи на розмаїття елементів різних стилів: бароко, класицизму, еклектики, – набутих собором впродовж багатьох перебудов, він вирізняється цілісністю образу та являє собою основний просторовий орієнтир міста.
Споруда цегляна, тинькована. Цеглу для будівництва храму виробляли на спеціально спорудженій невеликій цегельні, що знаходилася недалеко від будмайданчику. Собор одноверхий, хрещатий в плані, двосвітній, з активно розвиненою напівциркульною апсидою. Апсида однієї висоти з собором, оточена одноповерховою галереєю. Апсиду перекрито конхою, галерею – напівциркульним склепінням.
З західного боку до храму під гострим кутом прибудовано п’ятиярусну дзвіницю з двома бічними прибудовами. Усю ділянку обнесено огорожею з цегляними тинькованими стовпами й мереживними кованими решітками. Восьмигранний центральний об’єм собору перекрито еліпсоїдною позолоченою банею на високому круглому підбаннику, що спирається на зрізане восьмигранне зімкнуте склепіння. Бокові рамена також перекрито замкненими склепіннями. Тринефний чотиристовпний бабинець, що з’єднує храм із дзвіницею, перекритий системою хрестових і зімкнутих склепінь.
Фасади розчленовані по горизонталі карнизом, що проходить під вікнами другого ярусу, а по вертикалі – широкими розкріпованими безордерними пілястрами. Трансепт на бокових фасадах виділений портиками зі здвоєними двоярусними колонами коринфського та іонічного ордерів і трикутними фронтонами на кронштейнах. Тимпани фронтонів прикрашені ліпним рослинним орнаментом. Портали бокових входів фланковано пілястрами коринфського ордера, яким у другому ярусі відповідають пілястри іонічного ордера. Двері порталів двостулкові: зовнішні – глухі, ковані, внутрішні – дерев’яні, різьблені зі вставним склом.
Усі вікна першого ярусу храму, апсиди, обхідної галереї та підбанника – напівциркульні. По другому ярусу вікна напівциркульні, у вигляді біфоріїв і трифоріїв, обрамлені спільною напівциркульною лиштвою, що спирається на карниз. Напівциркульні вікна підбанника обрамлені лиштвами барокового характеру. У простінках розташовані спарені колони коринфського ордера. Біля основи підбанника на невисоких постаментах розташовані чотири чавунні литі фігури апостолів: Петра, Іоанна, Іакова й Андрія. Скульптури були пофарбовані у смарагдовий колір. Сьогодні фігури мають чорне фарбування, а балюстрада між постаментами – сіре.
В обсягово-просторовій композиції храму домінує 56-метрова п’ятиярусна дзвіниця. Два нижні яруси, квадратні в плані, сполучені з бабинцем; іззовні влаштований парадний вхід з прорізом напівциркульної форми, куди ведуть сходи з сімома підйомами. Над отвором входу – кругле вікно. Вхідний отвір і вікно розташовані у спільній ніші, заглибленій відносно рустованої площини фасаду двох нижніх ярусів. Двері головного входу – ажурні ковані, двостулкові з круглою верхньою фрамугою, вписані у напівциркульний отвір.
Обабіч головного входу в рустовану площину стіни вмуровані ковані мережані кронштейни для ліхтарів.
Увігнуті стіни трьох верхніх ярусів дзвіниці з напівциркульними отворами фланковано наріжними жмутами колон коринфського ордера. Завершує дзвіницю сферична позолочена баня з цибулиноподібним верхом. Навколо бані, над жмутами колон на невеликих постаментах розташовано фігури євангелістів: Марка, Матвія, Луки та Івана. Матеріал скульптур – чавунне литво. Первинний колір скульптур – смарагдовий. Сьогодні вони пофарбовані у чорний колір.
П’ятий ярус дзвіниці – робочий, з п’ятьма дзвонами, на яких є написи: «Самгин» (вилитий у Москві у майстерні А.Самгіна), «Финляндской, урожденной Богдановой», «Рыжов» (вилитий у Харкові у майстерні П.Рижова), «Ю.З.Ж.Д.», «Ф-ка Николае Ионеско. Бухарест».
На майданчику, розташованому всередині дзвіниці, над напівциркульними отворами п’ятого ярусу встановлений механізм курантів, циферблати котрих виходять на чотири фасади дзвіниці. На механізмі є написи: «Ф.Винтер в Петербурге», «1884. Bockenem I. F. Weule.» Годинниковий механізм виготовлений відомою петербурзькою фірмою Ф.Вінтера з деталей, вилитих у 1884 на заводі І.Войля у Німеччині.
Домінуючу роль у розв’язанні композиції інтер’єру відведено іконостасам – головному, чотириярусному, та двом триярусним, розташованим у бокових вівтарях. Іконостаси різьблені, виконані з білого, світло-рожевого та темно-рожевого мармуру з використанням червоного граніту у цокольній частині. Шість колон першого ярусу головного іконостасу облицьовані малахітом. Усе різьблення по каменю виконано у Москві, в майстерні Орлова за його рисунками. Архітектурно-просторова композиція та орнаментальні мотиви іконостасу мають яскраво еклектичний характер.
Головний іконостас піднесено на Солею, до якої ведуть три мармурові сходинки. Інкрустацію підлоги Солею перед іконостасом виконано з різних сортів каменю з рисунком геометричного характеру. Царські ворота – дерев’яні, різьблені, позолочені, з традиційними живописними зображеннями сюжету Благовіщення та образами євангелістів. У двох бокових нішах знаходяться дві головні святині храму – ікони Корсунської Богоматері (була викрадена з храму у 2010) та Тихвінської Богоматері. Ікони головного вівтаря були виконані В.Маковським. З них збереглося лише декілька робіт, виконаних на мідних дошках, що зараз зберігаються у Сумському художньому музеї. Більшість ікон була переплавлена. Така ж доля була й у робіт К.Лєбєдєва та Шорохова, що працювали у храмі. К.Лєбєдєв виконав ікони для Дмитрівського вівтаря. Збереглися лише ікони «Трійця» та «Архідиякон Лаврентій». З робіт Шорохова для Благовіщенського вівтаря збереглась ікона «Успіння Богоматері» .
Відомо, що перед іконостасами існували чавунні литі мереживні огорожі, що не збереглися.
У вівтарі, зі зворотної сторони головного іконостасу, а також на стіні навпроти нього та на бокових стінах вівтаря розміщені одинарні та групові композиції з ікон у мармуровому різьбленому обрамленні. Відокремлення вівтаря від простору храму двома потужними стовпами та міцною подвійною стіною мармурового іконостасу спотворило акустичний зв’язок з основним простором храму.
Вільні поверхні стін і склепінь пофарбовані під мармур теплого рожевого тону та розписані орнаментами геометричного характеру. Сферична поверхня бані блакитного кольору розписана ромбічними псевдокессонами жовто-білого кольору.
Мощення підлоги мозаїчне, з рисунком геометричного характеру.
Екстер’єр Спасо-Преображенського кафедрального собору прикрашають вісім чавунних статуй апостолів на високих п’єдесталах: чотири з них знаходяться на завершенні дзвіниці навколо центрального куполу, чотири – навколо колонади основного підкупольного об’єму. На дзвіниці – скульптурні зображення апостолів, які є авторами Євангелія. На це вказують їхні атрибути-символи: бик (Лука), орел (Іоанн), ангел (Матфей), лев (Марк).
Навколо основного об’єму – статуї апостолів Петра, Іоанна, Іакова, постаті яких відповідають присвяті собору Преображення Господня. Четвертий апостол – Павло, тримає свій атрибут – меч.
Статуї виконано в академічній манері на високому професійному рівні. Довгий одяг, багато декорований драпіровками та хвилясте довге волосся надають образам апостолів особливого значення, величі. Чорний колір металу чіткими силуетами виділяє їх на світлому архітектурному тлі, або на тлі неба (при сприйнятті з різних точок зору).
Скульптурне вбрання вдало гармонує з архітектурними формами собору, знаходячись з ними в пластичній взаємодії. Ім’я скульптора встановити не вдалось.
[Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. – К., 1986. – Т. 4. – С. 11 – 12; Сапухіна Л. П. Суми : путівник. – вид. 2-е, перероб. і доп. / Л. П. Сапухіна. – Х., 1984. – С. 95 – 96; Сумы : краткая справочная книга. – Х., 1979. – С. 160; Дейнека А. И. Архітектурні пам’ятки Сумщини / А. И. Дейнека, П. А. Сапухін. – Х., 1971. – С. 12 – 16.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 163 – 166.