2017 р. Звід пам’яток України
Віктор Вечерський
Воскресенська церква, 1702 (архіт). Пл. Незалежності, 19.
Ансамбль Воскресенської церкви розташований у північній частині історичного центру міста в межах колишньої фортеці. Займає острівне положення посеред Петрівської площі (нині пл. Незалежності) та складається з двох споруд: Воскресенської церкви та розташованої на північ від неї дзвіниці. Ансамбль завершує перспективу вул. Воскресенської, що являє основу розпланувального каркасу історичного центру.
Воскресенська церква, будівництво якої завершено у 1702, – це не лише найперша кам’яна споруда в Сумах, а й важлива містобудівна домінанта, оточена відкритими просторами.
Гострий, вишуканий силует її далеко видно. Він композиційно акцентує архітектуру міста. Дзвіниця, збудована у 1906, підсилює цей ефект. Проте, у 2-й пол. 20 ст. у центрі міста з’явилися багатоповерхові споруди: 1960 – п’ятиповерхові житлові будинки по вул. Кооперативній, 1979 – семиповерхова будівля обласних організацій, що ізолювала церкву від заново сформованої площі. Внаслідок цього зона композиційного впливу церкви зменшилась. Попри те, сьогодні ансамбль зберіг значення містобудівного акценту, особливо з боку проспекту Шевченка.
Головна споруда, 1702 (архіт.). Церква – головна споруда ансамблю. Тридільна, триверха, з притворами-ганками, двоповерхова, мурована, тинькована. Будівництво розпочато в кін. 17 ст. на кошти та замовлення Сумського полковника Герасима Кондратьєва. Освячена у 1702. Автор невідомий.
Споруда виконана у стилі українського бароко. Особливості об’ємно просторової композиції (прямокутні за планом компартименти, триверхість, ярусність) вказують на вплив традицій української монументальної дерев’яної архітектури, але фасад – у стилі російського цегляного зодчества межі 17 – 18 ст. Це поєднання характерне для слобожанської архітектурної школи.
Первісне ядро храму складається з трьох квадратних за планом дільниць, згрупованих за повздовжньою віссю схід – захід: вівтар /5,5 х 5,5 м/, нава /7,7 х 7,7 м/, бабинець /5,0 х 5,0 м/. Оскільки церква двоповерхова, із заходу добудовано прямокутний за планом невисокий притвор зі входом. Певно, на другому ярусі був огороджений відкритий майданчик, куди вели зовнішні сходи. Це був вхід до верхньої церкви. Пізніше такі ж притвори з’явились біля північного та південного входів. У сер. 19 ст. із заходу добудовано широкі сходи, Г-подібні за планом. У той самий час з’явились другі поверхи північного та південного притворів. Після цього головний вхід до церкви перемістився із західного на північний фасад, а тридільна, тривісна композиція храму стала багатокамерною, хрещатою.
В об’ємно-просторовій структурі підкреслена домінуюча роль центрального верху висотою 35 м. Верхи вівтаря та бабинця нижчі. Це створює пірамідальну центричну композицію з чіткими повздовжньою та поперечною осями, головною вертикальною віссю центрального верху. Фасади симетричні, але північні сходи вносять дисиметрію у загальний об’єм. Кожен із трьох основних компартиментів – восьмерик на четверику, увінчаний наметовим верхом. Масивні восьмерики контрастують із витонченими ліхтарями з грушоподібними баньками вінчання. Особливість композиції – підвищений середній четверик, до якого впритул прилягають восьмерики бабинця та вівтаря. Це – прояв впливу архаїчних композицій тридільних церков.
Те, що споруда двоповерхова, підкреслено широким поясом із профільованими тягами на рівні перекриття. На І поверсі – зимова церква Св. Апостола Андрія Первозванного, перекрита циліндричним склепінням з розпалубками, що підкреслює глибиннопросторову перспективу з розвитком до вівтаря. Масштаб інтер’єру камерний.
На другому поверсі розміщена холодна літня церква Воскресіння Господнього (головний престол). Основа інтер’єру – контраст темних об’ємів сходів і високих вежоподібних компартиментів, з’єднаних широкими арковими отворами. Переходи від четвериків до восьмериків виконані у вигляді конічних тромпів. Восьмерики вівтаря і бабинця несуть восьмилоткові зімкнуті склепіння; склепіння центрального восьмерика має світловий ліхтар. Завдяки вертикальному спрямуванню форм, масштаб внутрішнього простору – героїчний, але враження від нього – трохи містичне через контрасти освітлення та білий колір стін: контури нечіткі, легкі, повітряні та наче нереальні.
Іконостас та декор інтер’єру не збереглися.
Принципи декору фасадів та архітектурно-орнаментальні елементи ті ж, що властиві раннім мурованим спорудам Слобожанщини, наприклад, Покровському собору у Харкові, що генетично пов’язані з мурованою архітектурою Росії того часу.
Грані великих об’ємів підкреслені напівколонками з перехватами, вікна – з лиштвами, у яких розірвані фронтони. Разом із розповсюдженими формами та мотивами декору споруда має свої особливості: наріжжя четвериків підкреслені пучками напівколонок, розташованих у 4 яруси. Пілястри стін центрального четверика завершують капітелі оригінального малюнку. Вікна центральної вежі – з перемичками зі скошеними наріжжями, характерними для української дерев’яної архітектури.
З півдня зберігся єдиний первісний портал біля входу у теплу церкву. Отвір лучкової форми фланкований двома напівколонками з капітелями простого профілю. Портал завершено високим трикутним фронтоном зі зрізаною верхівкою, фронтон – вишуканою шишкою. У цілому портал спрощено повторює ордерну схему двоколонного портика, поширену у російській архітектурі 17 ст. Усі профілі та декоративні форми виконано з фасонної цегли.
Під церквою були великі підвали зі склепіннями, пізніше засипані. Притвори та сходи перекрито похилим дахом по дерев’яних кроквах. Дах вкрито цинкованим залізом, пофарбовано у зелений колір, баньки та хрести позолочені.
1978 завершено реставрацію пам’ятки (архітектор М.Говденко). Церква звільнена від деяких нашарувань пізніших часів, окремі втрачені деталі та елементи декору відновлені.
До 2002 тут була розташована експозиція музею декоративно-прикладного мистецтва, сьогодні церква використовується за первісним призначенням.
Архітектурні форми Воскресенської церкви відзначаються суворими пропорціями, вишуканістю та підкресленим вертикалізмом. Завдяки високим архітектурно-художнім якостям і органічному синтезу різних національних традицій зодчества, Воскресенська церква – одна із найвидатніших пам’яток слобожанської архітектурної школи українського бароко.
Дзвіниця, 1906 (архіт.). Розташована на північ від церкви. Висока, квадратова за планом, двоярусна, типу восьмерик на четверику, з багатоярусним декорованим завершенням, що дещо спрощено повторює форми центрального верху церкви. Висота дзвіниці дорівнює висоті центрального верху церкви. Побудована з цегли та побілена.
Форми необароко дзвіниці з ремінісценціями російсько-візантійського стилю гармонують із архітектурою головної споруди ансамблю.
Четверик дзвіниці триповерховий. На першому поверсі – арковий проїзд, оформлений перспективним порталом і закритий мереживними вигнутими гратами воріт. Другий поверх виділений на фасаді невеликими вікнами з вишуканими лиштвами. Третій поверх має великі аркові отвори дзвону. Перехід від четверика до восьмерика здійснено за 108допомогою трикутних пандативів. Грані восьмерика мають отвори дзвону з арковими перемичками. Восьмерик і верхній поверх четверика призначені для розміщення дзвонів, тому перекриття між поверхами відсутнє. Усі перекриття – пласкі, по дерев’яних балках.
Міжповерхові сходи дерев’яні. До західної грані дзвіниці добудовано одноповерховий корпус із маленькою капличкою та банькою.
Декор дзвіниці спрощено копіює Воскресенську церкву. Кути четверика підкреслені напівколонками у 4 яруси. Уцілому, багатство декору зростає знизу вгору, тому вишуканість восьмерика контрастує з лапідарністю нерозчленованої поверхні стіни першого поверху. Дзвіниця реставрована у 1975 – 77 рр.
Раніше територія ансамблю була огороджена кам’яною стіною, що не збереглася.
[Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х т. – К., 1986. – Т. 4. – С. 8 – 9; Мойсеєнко В. П. Суми : історико-архітектурний нарис / В. П. Мойсеєнко, Н. П. Новаківська. – К., 1966. – С. 12; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII – XVIII веков / М. Цапенко. – М., 1967. – С. 138 – 139; Сапухіна Л. П. Суми : путівник. – Вид. 2-е, перероб. і доп. / Л. П. Сапухіна. – Х., 1984. – С. 9, 93; Сумы : краткая справочная книга. – Х., 1979. – С. 159; Дейнека А. И. Архітектурні пам’ятки Сумщини / А. И. Дейнека, П. А. Сапухін. – Х., 1971. – С. 8 – 12.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 107 – 109.