2018 р. Звід пам’яток України
Костел домініканців (іст., архіт.), 1736-1741 рр.
Будівля костелу домініканців (нині Хрестовоздвиженський собор) розташована на плато, схили якого на півдні та південному заході круто обриваються до заплави р. Стир. Храм зведено на місці давнього княжого замку і міських укріплень.
Комплекс монастиря домініканів у Старому Чорторийську почав складатися у 1639 р., коли в пам’ять про Анну, померлу дружину Юрія Лещинського, був побудований перший дерев’яний монастир домінікан-обсерваторів. У 1678 р. він був переданий звичайним домініканам. Храм входив до ансамблю, який складався з власне костелу св. Йосипа, монастиря і каплиці ХVІІІ ст. Перший монастир у Старому Чорторийську знищила пожежа.
У 1736-1741 рр. на замовлення Теофілії Вишневецької був зведений новий монастир. Комплекс складався з костелу і трьох двоповерхових корпусів келій, що утворюють при його південному фасаді клоатр (монастирський двір).
Будівництво велося за проектом архітектора Павла Гіжицького. Пізніше перед головним фасадом костелу була споруджена каплиця у вигляді пілона, увінчаного скульптурою. Таким чином, створився характерний для архітектури бароко ансамбль.
У 1831 р. російський уряд закрив монастир. У 1839 р. в костелі розмістилася православна церква на честь Успіння Богородиці, а будівлю монастиря зайняло військове відомство. Тоді над перехрестям з’явилася главка на квадратному постаменті і глухому гранчастому барабані, а дахи було покрито залізом. У другій половині XIX ст. монастирська будівля була розібрана.
У 1915 р. будівля костелу постраждала від артилерійського обстрілу. Католицька парафія була відновлена вже за польської влади у 1920 р. Стараннями прихожан та ксьондза Аполінарія Тарногурського костел відбудували у 1930 р. Будівничі відновили первісний вигляд пам’ятки. Парафія храму у 1938 р. становила 245 осіб. У 1939 р. адміністратором парафії був отець Гіляри Пашек, а його заступником – Йосип Кміетік з ордену Святого Хреста.
У роки Другої світової війни костел вкотре зазнав руйнувань. Після війни радянська влада облаштувала у будівлі зерносховище. Пам’ятка архітектури поступово занепадала.
За часів незалежності України костел домініканів передали православній громаді. На той момент храм вже не мав покрівлі та куполів. У 1997 р. розпочато відновлювальні роботи. У наш час пам’ятка архітектури використовується як собор для чоловічого Хрестовоздвиженського монастиря.
Храм має вигляд цегляної тринавної шестистовпної базиліки з підвищеною центральною навою, трансептом і вівтарною частиною, орієнтованою на схід. Головний вхід у будівлю розташований на заході. Другий − на півдні, де собор сполучався з південно-східним крилом монастиря. Будівля потинькована й пофарбована у білий колір. Під храмом влаштовані великі склепінчасті підвали, в яких раніше ховали монахів. У нас час їх тіла перепоховані. Всі приміщення собору перекриті склепіннями різної конфігурації: коробовими, коробовими з розпалубками, хрестовими. Виняток становлять приміщення за вівтарем, де перекриття плоскі. У західній частині інтер’єру влаштовані хори у вигляді балкона на двох стовпах і хрестових склепіннях. Архітектурна декорація інтер’єру собору витримана в стилі бароко.
Стіни прикрашені православними іконами. Дахи над будівлею двосхилі, покриті бляхою. Над центральною навою височіє цибулевидна баня на світловому барабані, яка з’явилася після реконструкції храму в кінці 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.
Найбільш пишно виглядає головний, західний, фасад. Структура його плану складається з трьох увігнутих частин: центральної, де зроблено вхід, і бічних. Нижній ярус має профільований цоколь і увінчаний розвиненим, роскрепованим над пілястрами карнизом. Дверний отвір обрамлений порталом, а вікна, що розташовані в два яруси, − наличниками. По боках входу поміщені глибокі конхові ніші, де колись стояли скульптури. На другому ярусі центральна частина вище бічних. Розташовані по її боках арки дзвіниць укріплені волютами. Вікно в центрі обрамлене лиштвою з лучковим сандриком, а по його боках поміщені аналогічні з нижніми ніші. У наш час їх заповнюють зображення православних святих.
Центральну частину другого ярусу вінчає карниз з розвиненою фризовою частиною, розкрепований над пілястрами. Вище розташований розірваний барочний фронтон. Решта фасадів виглядають значно скромніше. Вони декоровані вертикальними і горизонтальними тягами і фігурними фільонками.
Напівциркульні вікна в бокових навах позбавлені обрамлень. Шелига лучкових віконних прорізів центральної нави відзначена замковим каменем. Такі ж вікна трансепта обрамлені лиштвою.
Перед входом у храм стоїть чотирикутний стовп білого кольору на п’єдесталі, який очевидно був побудований разом із досліджуваною пам’яткою.
До архітектурного ансамблю нової обителі належить також дерев’яний храм на честь Успіння Божої Матері. Церква має окремі ворота з арочним проїздом і надбрамною церквою. Для відвідувачів монастиря ченці побудували трапезну, яка знаходиться неподалік. Будівля слугує також житлом для монахів.
Територію навколо собору оточує паркан з каменю та червоної цегли, який збудували ченці Хрестовоздвиженського монастиря. Ворота цегляні, прямокутні в плані, з арочним проїздом.
Частково збережений комплекс домініканського монастиря − яскравий зразок барочного ансамблю на території Волині. Незважаючи на перебудови, він залишається найважливішою домінантою в навколишньому пейзажі, що формує історичний центр стародавнього Чарторийська.
Джерела та література:
Девятисотлетие православия на Волыни. 992-1892 г. ч. II. Статистические сведения о приходах Волынской епархии. Житомир, 1892. – С. 368;
З історії села Старий Чорторийськ / О. Матошняк, П. Хомич // Маневиччина крізь віки : науково-краєзнавчий нарис. – Луцьк, 2005. – С. 359;
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – С. 545;
Сендульский А. Местечко Чарторийск Луцкого уезда. − Волынские епархиальные ведомости. 1878, № 19;
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. В 4-х томах. (Редколлегия : Н.Л.Жариков (гл.ред.) и др.). – К.: Будівельник, 1985. – С. 99;
Переверзев Н.В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии. Житомир, 1914;
Хомич П. Римо-католицькі костели Маневиччини / П. Хомич // Минуле і сучасне Волині та Полісся: історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина. Матеріали ХІІІ Волинської наукової історико-краєзнавчої конференції. смт. Маневичі. – с. Кукли, 14 квітня 2004 р. – Луцьк, 2004. – С. 198.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 359 – 363.