Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Храмова ікона «Собор Іоакима і Анни» 1466 року із села Станилі з зображенням принесення маленької Марії в храм до первосвященика та житійними сценами навколо центральної композиції – це найстаріша і єдина точно датована українська ікона XV століття, на жаль, дуже пошкоджена. Сюжет цей в українському іконопису рідкісний і протягом XV – XVI століть він не зустрічається, хоч і має деякі аналогії у розписах приділу в київській Софії та у вишитій пелені з Суздаля 1410 року, мабуть, сербського походження [А. Н. Свирин. Древнерусское шитье. M., 1963, стор. 48 – 49, 51].

Тут одночасно поєднуються урочистий і строгий настрій статично трактованої композиції з буденним, інтимним, людським, з увагою до побутових моментів (сцена народження Марії та інші – з життя Іоакима та Анни). У виконанні помітні риси тлумачення образу в народному і навіть дещо архаїчному дусі з постатями у стриманому русі, своєрідним напруженим виразом обличчя та архітектурою складних фантастичних форм.

Обличчя модельовано світлим вохренням по темнішому санкіру, подібно до бусовиського «Преображення» зі своєрідним підкресленням брів гнучкою лінією. Як і там, тут непропорційно дрібні руки і ноги. Але драпіровки вже спадають м’яко, злегка виділяючи форми тіла. Збагачення колористичного рішення свідчить про відхід від строгої манери. Поруч з темно-фіолетовим та червоним з’являється ніжний димчасто-блакитний колір, вохра різних відтінків аж до коричневого. Колорит житійних клейм дещо темніший, більш контрастний, з домінантою вохри й темної синявої зелені, що зумовлювалось місцем та значенням цих зображень в загальній композиції.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 224 – 227.