Алея скульптурних портретів

Алла Липницька

Алея скульптурних портретів партизанів-ковпаківців, удостоєних звання Героя Радянського Союзу, 1985 (іст., мист.). Входить в групу пам’ятників меморіального комплексу «Спадщанський ліс», створюючи єдиний ансамбль з Монументом партизанської Слави. Автор – ск. М.Лисенко, В.Сухенко, В.Витрик. Розміри: вис. скульптур – 0,9 м, постаменти – 1,7 м.

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, партизани Сумського об’єднання та їх командири удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, командир з’єднання С.Ковпак був удостоєний цього звання двічі.

Алея являє собою 10 бронзових бюстів партизанів – Героїв Радянського Союзу, встановлених на залізобетонних постаментах циліндричної форми праворуч від входу, підкресленого двома сходами. При загальній подібності конструкцій пам’ятників (матеріал, розміри, форма постаментів, розворотів бюстів на % вправо) авторам вдалося передати індивідуальні риси того чи іншого героя, використовуючи різноманітні художні засоби. На чолових боках постаментів – анотаційні написи, виконані накладними літерами із білого металу. Біля кожного пам’ятника – мармурові плити для покладання квітів. Ліс, який підходить безпосередньо до алеї, потужним акордом повторює урочисте звучання меморіалу.

Пам’ятник Ковпаку С.А. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, перший у ряді. Автор – ск. М. Лисенко.

Ковпак Сидір Артемович [1887, (тепер м. Котельва Полтавської обл.) – 1967, м. Київ] – двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944), один з організаторів і керівників партизанського руху на Україні в роки Другої світової війни, генерал-майор.

У Котельві встановлено бронзовий бюст С.Ковпаку, в Путивлі – пам’ятник. Його ім’ям названо р-н і вулицю в Сумах, СШ №1 в Котельві, Глухівський технікум гідромеліорації та електрифікації сільського господарства, вулиці в Полтаві та Котельві.

Пам’ятник на Алеї Слави відзначається динамічністю. Партизанський командир зображений у зимовій важкій одежі, риси обличчя чітко позначені, зображення деталізовано.

Пам’ятник Руднєву С.В. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, другий у ряді.

Руднєв Семен Васильович [1899, хутір Мойсіївка, неподалік с. Берюха (нині с. Руднєво) Путивльського р-ну Сумської обл. – 1942] – комісар Путивльського партизанського загону, генерал-майор, Герой Радянського Союзу (4.01.1944, посмертно). Був одним із організаторів партизанського руху в Україні в роки Другої світової війни. Загинув у нерівному бою з ворогом у районі селища Делятино Івано-Франківської обл. Похований у м. Яремча (Івано-Франківська обл.).

У Путивлі і в рідному селі встановлено пам’ятники Руднєву. Його ім’я носять вулиця у м. Севастополь, педагогічний коледж у м. Путивль.

Скульптура характеризується зображенням тонких рис обличчя, що сприяє створенню алегоричного образу зі зміщенням акцентів на внутрішньому стані героя. Пам’ятник виглядає однаково виразно при розгляданні з різних точок огляду.

Пам’ятник Бакрадзе Д.І. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, третій у ряді.

Бакрадзе Давид Ілліч [21.01.1912. с. Борі Орджонікідзевського р-ну (тепер Республіка Грузія) – 13.12.1977, м. Тбілісі] – Герой Радянського Союзу (1944), учасник партизанського руху на Україні. Народився у робітничій сім’ї. 1939 закінчив Тбіліський лісотехнічний інститут. 1940 призваний до Червоної Армії. Закінчив полкову школу командирів. На початку німецько-радянської війни у боях під Прилуками потрапив у полон. 1942 втік з табору військо полонених (м. Конотоп) і потрапив до партизанського загону С. Ковпака. Був командиром полку Першої Української партизанської дивізії.

Учасник Карпатського рейду, рейду у Східну Польщу. Після війни – на господарській роботі в радянських органах. Автор книги «Кровью героев». Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 3-го скликань, Верховної Ради Грузинської РСР 4-го скликання.

Нагороджений трьома орденами Леніна, медалями. Похований на Сабурталинському кладовищі у м. Тбілісі.

Суворий вираз обличчя пам’ятника Герою на Алеї Слави пом’якшений легкою усмішкою.

Пам’ятник Брайку П.О. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, четвертий у ряді.

Брайко Петро Омелянович [9.09.1918, с. Митченки (тепер Бахмацького р -ну Чернігівської обл.)] – Герой Радянського Союзу (1944), учасник партизанського руху на Україні. 1934 закінчив семирічну школу. 1937 – Конотопський педагогічний технікум.

1940 – Московське військове училище зв’язку. Був командиром взводу, начальником зв’язку мотострілецького полку військ НКВС. 1941 під Києвом потрапив у полон. Звідти втік і на початку 1942 опинився у партизанському загоні С.Ковпака. Командир полку партизанського з’єднання С.Ковпака. Учасник Карпатського рейду. Після війни закінчив Військову академію ім. М.Фрунзе, перебував на керівних посадах у військах МВС СРСР.

У 1960 вийшов у відставку. Займався літературною діяльністю. Нагороджений орденами Леніна, польським орденом «Хрест Грюнвальда», медалями. Нині мешкає у Москві.

На пам’ятнику зображений з легко відкинутою назад головою та романтичним юнацьким поглядом.

Пам’ятник Войцеховичу В.О. (іст., мист.). Праворуч від входу, п’ятий у ряді.

Войцехович Василь Олександрович [23.12.1913, с. Краснокутськ (тепер смт Харківської обл.) – 1985, м. Київ] – Герой Радянського Союзу (1944), майор, учасник партизанського руху на Україні.

У 1931 закінчив Богодухівський сільськогосподарський технікум. Учасник радянськофінської війни. Закінчив сумське артилерійське училище. На початку війни у бою під Могильовом був поранений і потрапив у полон. Звідти втік у р-н Хінельських лісів. З лютого 1942 – у партизанському загоні С.Ковпака. Був начальником штабу Першої Української партизанської дивізії ім. Ковпака. Після війни – на господарській роботі.

Мешкав у м. Київ. Автор книг «Сто дней подвига» (1950), «Фронт на Полесье» (1975), «Партизаны идут на Запад». Співавтор сценарію кінотрилогії «Дума о Ковпаке».

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки, польським орденом «Віртуті мілібарі».

Пам’ятник на Алеї Слави характеризується спокійним моделюванням об’ємів.

Пам’ятник Вершигорі П.П. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, шостий у ряді.

Вершигора Петро Петрович [3(16).05.1905, с. Северинівка (тепер Рибницького р-ну Молдови) – 27.03.1963, м. Москва] – Герой Радянського Союзу (1944), генерал-майор, учасник партизанського руху на Україні.

У 1930 закінчив Одеську консерваторію, у 1938 – московську кіноакадемію. Працював на Київській кіностудії. На початку німецько-радянської війни був начальником групи кіно фотокореспондентів політвідділу 40-ї армії. У червні 1942 був засланий у тил ворога. З вересня того ж року – заступник командира Сумського з’єднання партизанських загонів. З грудня 1943 – командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака. Учасник 5 рейдів по тилах ворога. Після війни мешкав у Москві. З 1947 по 1954 – викладач Військової академії Генштабу. У 1955 вийшов у відставку.

Автор художньо-документальних книг, присвячених Великій Вітчизняній війні, Лауреат Сталінської премії (1946). Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, «Богдана Хмельницького» І ст., медалями.

Пам’ятник зображає бородате обличчя з навислими на очі бровами. Нахил голови вперед підкреслює силу образу.

Пам’ятник Кульбаці П.Л. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, сьомий у ряді.

Кульбака Петро Леонтійович [12.07.1902, с. Хотминівка (тепер Глухівський р-н) – 10.02.1971, м. Глухів] – Герой Радянського Союзу (1944), учасник партизанського руху на Україні..

Народився у селянській сім’ї. Закінчив 3 класи церковноприходської школи. У Радянській Армії в 1924 – 1926 і з 1939. Працював головою сільради, головою колгоспу. Учасник радянсько-фінської війни 1939 – 1940. З 1940 працював завідуючим відділом торгівлі Глухівського райвиконкому. Учасник визволення Західної України, радянсько-фінської війни. З початку німецько-радянської війни був учасником створення партизанського загону в районі. Невдовзі став командиром Глухівського партизанського загону Сумського партизанського з’єднання. З січня 1944 підполковник П.Кульбака- командир 2- го стрілецького полку 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака, у складі якої брав участь у боях на території Західної України та Польщі. Після війни жив і працював у Глухові. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки, польським орденом «Хрест Грюнвальда» ІІІ ст., медалями. У Глухові встановлено бюст Героя, вулиця носить його ім’я.

Пам’ятник характеризується спокійним моделюванням об’ємів.

Пам’ятник Ленкіну О. М. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, восьмий у ряді.

Ленкін Олександр Миколайович [25.12.1916, с. Карагуж Старобардинського р-ну (тепер Алтайський край) – 22.07.1964, м. Козлівка, Республіка Чувашія (Російська Федерація)] – Герой Радянського Союзу (07.08.1944), учасник партизанського руху на Україні.

Народився у селянській сім’ї. Закінчив СШ, технікум молочної промисловості. З 1933 по 1935 працював на золотих копальнях. З 1937 по 1940 служив у кавалерійських частинах Червоної Армії. На початку німецько-радянської війни брав участь в обороні Києва. У вересні 1941 потрапив в оточення. У жовтні цього ж року увійшов до складу партизанського загону С.Ковпака. Командував кавалерійською розвідкою, дивізіоном.

Учасник Карпатського рейду, рейду в Східну Польщу. Після війни працював у лісничій промисловості Мордовської АРСР. Нагороджений орденом Червоного Прапора, медалями.

Пам’ятник характеризується спокійним моделюванням об’ємів.

Пам’ятник Тутутченку С.П. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, дев’ятий у ряді.

Тутутченко Семен Павлович [2.02.1913, с. Решети (тепер Кочківського р-ну Новосибірської обл.) – 04. 01.1994, м. Київ] – Герой Радянського Союзу (1944), учасник партизанського руху на Україні. Трудову діяльність розпочав з 1929 робітником на одному із заводів Москви. У 1940 закінчив Московський архітектурний інститут. У цьому ж році призваний до лав Радянської Армії. Учасник оборони Смоленська. Був поранений, переховувався на Сумщині, потрапив до партизанського загону С.Ковпака. Учасник Карпатського рейду. Був начальником штабу окремого дивізіону Першої Української партизанської дивізії. Після війни працював архітектором. Автор 80 наукових праць.

Спроектував більше 100 будівель, 17 монументів партизанської слави, в т. ч. у Спадщанському лісі, пам’ятник С. Ковпаку.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, польським орденом «Віртуті мілібарі», медалями.

Похований на Байковому кладовищі м. Київ.

Пам’ятник С.Тутутченку на Алеї Слави характеризується спокійним моделюванням об’ємів.

Пам’ятник Цимбалу А. К. (іст., мист.). Праворуч від головного входу, десятий у ряді.

Цимбал Андрій Калинович [13.12.1916, с. Таборище (нині Новогеоргіївський р-н у складі м. Світловодськ, Кіровоградська обл.) – 23.03.2006, м. Світловодськ] – Герой Радянського Союзу (02.05.1945), комісар батальону Першої Української партизанської дивізії. Трудову діяльність розпочав у 1938. Працював у рідному колгоспі. Під час Другої світової війни був командиром взводу. 16 вересня 1941 приєднався до загону С.Ковпака став і бійцем другої оперативної групи. Після об’єднання загонів А.Цимбала призначено помічником командира другої оперативної групи, потім командиром. У січні 1944 був призначений комісаром батальйону. У складі партизанського з’єднання пройшов великий шлях – майже з початку формування загону і до моменту його розформування.

Пам’ятник відзначається динамічністю. Партизан зображений у зимовій важкій одежі, риси обличчя чітко позначені, зображення деталізовано.

[Гриченко И. Т. Подвиг : Документальные очерки о Героях Советского Союза / И. Т. Гриченко, Н. М. Головин. – X., 1977. – С. 12 – 13; Гладков Т. Ковпак / Т. Гладков, Л. Кизя. – М., 1973. – С. 5 – 54; Брайко П. Е. Внимание, Ковпак! / П. Е. Брайко, О. С. Калиненко – М.: ДОСААФ, 1975. – 482 с.; Вершигора П. П. Люди с чистой совестью / П. П. Вершигора. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 699 с.; Вершигора П. Рейд на Сан и Вислу / П. Вершигора. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 247 с.; Базима Г. Я. Слідами великого рейду / Г. Я. Базима. – К.: Політвидав України, 1988. – 352 с.; Брайко П. Е. Партизанський комиссар / П. Е. Брайко. – М.: ДОСААФ, 1982. – 248 с.; Палажченко О. Подвиг комісара / О. Палажченко. – К.: Політвидав України, 1989. – 478 с.; Ковпак С. А. Від Путивля до Карпат / С. А. Ковпак. – К.: Політвидав України, 1979. – 185 с.; Герої партизанської боротьби на Україні. – К., 1948. – С. 81 – 96, 121 – 130, 139 – 144, 145 – 152, 153 – 160, 161 – 168, 169 – 176, 177 – 182; Руднев С. Легендарный рейд. Дневник о Карпатском рейде. Письма / С. Руднев. – Ужгород,: Карпати, 1967. – 200 с.; Палажченко О. Естафета подвигу / О. Палажченко // ЛП. – 1971. – 25 серпня; Трещула Т. Человек с чистой совестью / Т. Трещула // Путивльские ведомости. – 2000. – 20 мая.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 987 – 990.