Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Вдома у класика

Дата: 28.09.2007

Інтерв’ю з Любов’ю Наконечною, директором Сосницького літературно-меморіального музею О. П. Довженка

19 вересня 2007 року. – с.м.т. Сосниця Чернігівської області. – 2-й провулок Довженка, 2. – Сосницький літературно-меморіальний музей О. П. Довженка

– Любове Миколаївно, на пересічного відвідувача Довженків музей у Сосниці справляє враження охайного, доглянутого, тут справді дуже цікаво і затишно. Отже, нефаховий погляд не ловить якихось очевидних негараздів – чи це відповідає дійсному стану справ?

– Наш музей створений у січні 1960-го року, ще через чотири роки було збудоване невеличке приміщення для літературної експозиції і відтоді ніякої розбудови музею немає.

– А потреба в такій розбудові є?

– Потреба є. І продиктована ця потреба часом. Наш фондовий матеріал налічує 6 000 експонатів – те, що стосується життя і творчості Олександра Петровича. Всіх їх хочеться показати людям.

– Ну, а люди сюди їдуть? Бодай приблизно можете оцінити потік екскурсантів?

– Особливо в цьому році дуже багато приїздять. Як правило, літо і особливо липень у нас «випадають»: відвідувачів буває мало. А зараз відновлюють свою роботу екскурсійні бюро – Чернігівське, Сумське, Конотопське. І люди їдуть активніше, і переважно це молодь.

– От, скажімо, цього року скільки було відвідувачів?

– Як для нашого селища, то немало. Десь по чотири екскурсії щоденно.

– Це автобусні екскурсії?

– Так. А часом і більше. Одиничні ж відвідувачі прибувають постійно. Влітку чимало людей приїздять до нас з-за кордону. Ті, хто колись з різних причин виїхав з України, а також поляки, французи, італійці…

– І у відповідь на збільшення потоку відвідувачів експозиція також потребує розширення.

– Нинішня експозиція робилася до 100-річчя від дня народження Довженка. Але ж ми кажемо, що Довженко це передовсім кінорежисер і в нашій фільмотеці зібрані всі його фільми та фільми про нього. А кінозал в музеї зовсім невеличкий – лише на 45 місць.

– А сама концепція експозиції – тієї, яка є сьогодні – актуальність свою зберігає?

– Вона відповідає вимогам музеєзнавства і відтворює основні віхи життя і творчості митця. Чогось особливо нового тут вже не буде. Ви помітили, що у нас немає пояснювальних підписів до експозиційних матеріалів? Лише цитати самого Довженка…

– Тобто, ваша експозиція так само поетична, як і вся творчість Олександра Петровича?

– Так.

– Ну добре, а якісь реальні сподівання на розбудову музею є? Наскільки я знаю, у вас з обласним керівництвом є певне взаєморозуміння.

– Так. Адже сам час вимагає розширення наших експозиційних площ. На 113-ту річницю до нас із Москви приїздив Довженків племінник – Тарас Миколайович Дудко. Доктор наук, професор. Він висуває ідею створення в Сосниці центру кіномистецтва.

– Для цього потрібне чимале фінансування.

– Кошти потрібні великі. Та поки все лишається на стадії вироблення концепції. До речі, Тарас Миколайович говорить і про те, що Довженка треба перепоховати в Україні. А наше керівництво – і місцеве, і обласне – вважає, що зробити це слід саме в Сосниці. Тоді б музей Довженка пережив друге паломництво його шанувальників – таке, яке було тут, починаючи з 1960-х років.

– А Ви маєте конкретне бачення, де саме на території музею це могло б бути?

– Справа в тому, що ініціатива перепоховання Довженка повинна належати в першу чергу його близьким родичам.

– Тобто, конкретизувати ще не на часі?

– Конкретизує сам племінник. Він вважає, що поховання могло б бути на території нашого музею – там, де зараз закладений новий скверик.

– Любове Миколаївно, тут може виникнути суто етична проблема. Довженко похований не один, а разом з власною дружиною Юлією Солнцевою. Якщо перепоховати когось одного, то сімейне поховання роз’єднується.

– Питання вже стоїть про те, щоб перенести їх обох. Вона заповідала, щоб прах її поховали в могилі Довженка. Власне, одразу після смерті Олександра Петровича у 1956 році Юлія Іполитівна телефонувала до Києва і просила Миколу Бажана посприяти у перенесенні праху Довженка в Україну. Минуло 4 дні і так і не дочекавшись відповіді, Довженка поховали в Москві на Новодівичому кладовищі. А у 1989-му році до могили чоловіка підховали і саму Солнцеву.

– За останні десятиліття поховання у 62-му ряду 3-ї дільниці Новодівичого некрополя перетворилось на своєрідний «український акцент» меморіальної карти Москви. І все ж варіант перенесення праху цього подружжя до Сосниці є для Вас прийнятним?

– Так, цілком прийнятним.

Розмову вів Іван Дивний