Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2007 р. Всесвіт одного села

Дата: 14.03.2007

Ентузіаст із Вінниччини створив фундаментальну історію рідного населеного пункту.

Нині, здається, не знайти населеного пункту, де б місцеві ентузіасти не намагалися системно викласти його історію. Рiк у рік люди збирають матеріали, записують спогади односельців та місцеві легенди, працюють в архівах, контактують з тими, хто давно виїхав жити до інших країв.

На Вінниччині подібних нарисів з’явилися вже десятки, не один рік група фахових істориків працює над комплексним дослідженням про минуле обласного центру, але фундаментальне видання, яке підготували в Соколівці Крижопільського району, може стати предметом заздрощів для багатьох колег.

Навіть написання історії цього села має власну історію. Учитель місцевої школи Володимир Стодольський почав збирати факти для майбутнього фоліанта одразу після повернення з Другої світової. Спершу то було хобі, але чим бiльше заглиблювався він у минувшину, тим сильніше захоплювала робота, поступово стаючи головною справою життя. У 1962 році Стодольський узявся за написання самої праці, але крапку ставити не поспішав – через появу все нових і нових фактів та документів.

Коли на початку 70-х готувався до друку багатотомник «Історія міст і сіл УРСР», Крижопільський район теж надавав до редакції матеріали. Партійне начальство звернулось до Володимира Григоровича за його напрацюваннями. Та не використали майже нічого – записам бракувало «керівної і спрямовуючої ролі КПРС». З тієї ж причини пізніше, вже у 80-ті, загальмував вихід готового нарису про Соколівку райком партії: не досить ідеологічно витриманий.

Проте – за законами парадоксу! – на початку 90-х подібні претензії (правда, з точністю до навпаки) висунули представники місцевих організацій Руху та «Просвіти», які готові були проспонсорувати видання: «Переробляти треба. Викинь усе те червоне, комуністичне…» Стодольський переробляти відмовився, але продовжував працювати над розширенням джерельної бази, над пошуком нових фотодокументів, доповнив сторінками, про які раніше навіть згадувати було зась: доба УНР, Голодомор, репресії.

У 2006 році фоліант «Моя Соколівка – мамина пісня, колиска і доля…» таки побачив світ. Закінчити роботу 84-річному Володимиру Григоровичу допомагала творча група на чолі з колишніми соколівчанами – киянином Борисом Сердегою та вінничанином Ігорем Журавлівським.

Чесно кажучи, ця книга могла б тягатися за «вагою» з цілим томом «Історії міст і сіл УРСР»: 520 сторінок великого формату, кольорові вклейки. А водночас – густий, насичений реаліями текст, який час від часу перебивається то записами спогадів селян, то великими цитатами про Соколівку із книг вітчизняних та закордонних (переважно польських) авторів, то документами, пересипаними цифрами та датами. Окремі розділи присвячені діяльності тут у 20-30-ті роки дитячої колонії та дитячого будинку, місцевому цукровому заводу.

Чимало місця відведено ілюстрованим розповідям про людей, причому як про соколівські роди ХХ століття, так і грунтовній розвідці про сім’ю польських магнатів Бжозовських, які володіли тутешніми маєтностями і були одними з найбагатших на Поділлі. Звідси тягнуться корені відомого вченого Данила Заболотного, живописця Яна Засідателя, звідси родом письменник Андрій М’ястківський.

Тепер «Мою Соколівку» може щовечора брати до рук кожен житель села. Книгу, випущену коштом кількох місцевих господарств та приватних підприємців, по одному примірнику роздали в кожну хату: читайте, мовляв, і вивчайте власну історію, дорогі сусіди!

Вiктор Мельник

Джерело: “Україна молода”