Познань та Великопольща для українця. Частина 1. Орлячі гнізда

Українським воякам полеглим під Іловайськом присвячується…

Краєвид польодовикової країни. Кінцева морена на території Великопольського національного парку

Колись давно цей край лежав під потужним панциром розлогого європейського льодовика. Три потужні європейські зледеніння послідовно вкривали Великопольщу. Обличчя землі досі зберігає їх сліди. Наразі численні льодовикові форми можна в побачити неподалік Познані у Великопольському національному парку. Це край Варшавсько-Берлінської пра-долини, де над сучасною долиною Варти нависають кінцеві морени балтійського (вюрмського) зледеніння. Тут також наявні ози – довгі піщані пагорби, які сформувалися поблизу фрагментів криги, які танули, зандрові форми, в виритих льодовиком заглибленнях розташовуються польодовикові озера. Велична картина, яка нагадує про велич природи.

Різні форми польодовикового рельєфу на території Великопольського національного парку

Наприклад, озеро Котьолек утворилося внаслідок діяльності глиби криги в самому низі льодовика. В кінці льодової епохи на периферії льодовиків мешкали мисливці на мамонтів, а згодом на північних оленів, життя яких нагадувало побут ескімосів. Саме мисливцям на північних оленів з періоду між 8900–8000 рр. до н.е. належать перші людські сліди на місці сучасної Познані.

Мисливці на північних оленів

Пройшли тисячі років і в голоцені (поч. з 10 тис. р. до н.е.) рівнини по берегам Варти вкрилися густими лісами. Великі ліси – пущі тягнулися звідси до Одри та Лаби. В них можна було зустріти турів та зубрів, вовків та ведмедів. Наразі тури вимерли, а інших великих тварин ми можемо побачити лише в найбільших фрагментах колись неперервного лісу.

Череп зубра, острів Ледниця, ХІ-ХІІІ ст.

В епоху мезоліту людина уникала густих лісів, намагаючись оселятися на узбережжі водних об’єктів. В районі суч. Познані ідеально підходила для цього долина Варти. Тоді вона була іншою. Її лісисті береги нагадували краєвиди, які ми бачимо в фільмах про індіанців півночі Канади чи США. Проте постійне заселення фіксується тут лише на межі V i IV тис. до н.е. Біля 2200 до н.е. на берегах Варти з’явилися люди індоєвропейського типу. В часи римських впливів на Бурштиновому шляху лежало найдавніше місто Великопольщі – Calisia – суч. Каліш.

Для того щоб відчути подих того часу достатньо відвідати долину Варти у Рогаліна (на південь від Познані). Широка долина річки переносить нас в ті часи, коли над її берегами виросли перші слов’янські городища.

Долина Варти у Рогаліна

Але в околицях Рогаліна є ще дещо незвичайне, давнє і величне. Потужні багатовікові дуби. Найвідоміші з них: Лех, Чех та Рус – це жива легенда про походження слов’янських народів. Ці дерева зростають в парку Рачинських – заслуженої для Польщі родини. В парку досі можна побачити реліктові для колишньої культури рослини – такі як давня приправа – антріскус запашний (Anthriscus cerefolium) чи лікувальна котяча м’ята (Leonurus cardiaca), яку застосовували проти серцевих хвороб. Хто пам’ятає про їх властивості в сучасну епоху хімічних препаратів?

Славетні Рогалінські дуби – Лех, Чех і Рус

На заплаві височіють інші старовинні розлогі дуби. Деякі з них вже мертві, а від інших залишилися лише фрагменти пня, крізь які проростає нове життя. Подекуди поновлюються і молоді дубки.

Дуб Рус

На старицях Варти квітують латаття біле та глечики жовті. Все нагадує непорушену заплаву Дніпра чи Десни, але в мініатюрі. Таким було природне оточення в якому зростали сини Святовида та Перуна – слов’яни. А саме вони з V ст. заселювали лісовий край звідси і до Оки. Етнічна група слов’ян і наразі є найбільш численною в Європі. Тут же над Вартою і Одрою – на землях сучасної Великопольщі мають свою батьківщину поляки. Саме тут, а не в районі Кракова чи Варшави чи тим більше Львова чи Вільнюса. Може саме тому цей регіон називають Великопольщею. Досі не відомо, яке городище стало польським Києвом. Відомо тільки що ціла система так званих центральних городищ першої польської державної династії Пястів – сусідів давньоруських Рюриковичів, розташовувалася навколо Познані. В цю систему входили найімовірніша перша польська столиця – Гнезно, городище на Ледницькому острові, Познанське городище на Тумському острові, городища в Гечу, Грибові, Калішу та ін. Всі ці осередки постали майже синхронно, тож польські історики досі не знають який з них був головним. Найчастіше як першу столицю Польщі згадують Гнезно – наразі невеличке містечко на схід від Познані.

Реконструкція ранньосередньовічного Гнезна

Саме з ним пов’язано легенду про трьох слов’янських братів. Жили-були Лех, Чех і Рус. Проривалися вони через густі ліси у пошуках землі, на якій могли би поселитись. Одного дня, під час їхньої подорожі, раптово непрохідний ліс закінчився. Вони побачили перед собою небачений досі краєвид: полога долина, вкрита пагорбами і облита вінком невеликих озер. На найвищому узгір’ї, на старому самотньому дубі, орел звив гніздо. Зачарований цим краєвидом, Лех вимовив: «Цього білого орла я приймаю за герба люду свого, а навколо дуба я побудую замок свій і від орлиного гнізда Гнезном його я назву». І Лех осів разом зі своїм людом, а Чех попрямував на південь, а Рус на схід від місця знаходження Леха…Як дана легенда нагадує аналогічну про заснування Києва.

Як вважають польські орнітологи прототипом гербового орла став орлан-білохвіст

Система Пястовських городищ підтримувала контакти з зовнішнім світом, а зокрема і з Києвом. Контакти ці були акціями війни чи миру, як то часто бувало в тогочасній Європі. В цій статті з циклу закордонні міста для українця ми вирушимо до Познані і її околиць щоб познайомитися з слідами перебування тут русинів-українців. Сподіваємося цей цикл стане для читача своєрідним путівником, який дозволить відшукати на познанських вулицях щось близьке для себе. Тож не будемо гаяти часу і рушимо в таємничий світ старовини.

***

Свою подорож ми розпочнемо в серці Познані на Тумському острові (словом Тум – в середньовічній Польщі позначали кафедральний собор, тому тумські острови є і в інших містах, де на них розміщені відповідні собори), де знаходиться познанський кафедральний собор. Це своєрідний аналог Десятинної церкви в Києві. Тут поховано низку князів та королів Польщі. Зокрема в Золотій каплиці знаходиться символічна могила двох перших достеменно відомих володарів краю над Вартою Мешка І та Болеслава, якого сучасники назвали Хоробрим. Що ці володарі мають спільного з Руссю?

Познанський кафедральний собор

Золота каплиця – символічний мавзолей Мешка І та Болеслава Хороброго

Почнемо з початку. Початок раннього середньовіччя на польських землях характеризуються досить гетерогенною картиною регіональних відмінностей. Дані відмінності характеризували кожну з територіальних спільнот, що втілювалось в відмінних рисах будівництва поселень та матеріальної культури, на що вплив мали найближчі більш розвинені сусіди. В противагу іншим регіонам Польщі, Великопольща була розташована під прикриттям інших регіонів і не мала в перед державний – племінний період зовнішніх загроз. Це сприяло стабілізації поселень та розбудові надплемінних політичних і господарчих структур.

Проте дана земля має свої загадки. Домінуючими в ландшафті Польщі VI-початку VII ст. були відкриті поселення. Їх розташовували вздовж річкових долин. На території поселень зводили невеликі чотирикутні напівземлянки часто з піччю в розі. Але в Великопольщі та на Помор`ї таких поселень виразно бракує. Замість цього тут виявлено ванно-подібні частково заглиблені в землю незрозумілої функції об’єкти. В жодному з цих об’єктів не знайдено печі. Другою загадкою є питання напів-легендарних полян. Поляни відсутні в переліку Баварського Географа, в той же час присутні гопляни (Glopeani?), які мають аж 400 поселень (civitates) – існування яких не знаходить археологічного підтвердження.

В Великопольщі городища багатофазові. Важко їх визнати одноманітними з точки зору розміру, просторового розміщення часу виникнення та тривалості існування. Частина з них відноситься до VIII ст. З часом вони трансформувалися, хоча частина виникла тільки на кінцевому етапі. Наступна група городищ виникає тут лише в IX ст. В кінці VIII–поч. IX ст. частина давніх осередків занепадає і на інших місцях виникають нові.

Перед Х ст. в Великопольщі помітна також значна гетерогенність густоти населення та розміщення городищ в різних частинах регіону. Зокрема майбутнє Гнєзненське ядро держави Пястів було найменш заселеним в цей час. Найвиразнішим симптомом змін, які приходять з початком Х ст. є занепад більшості племінних городищ в раніш найбільш щільно-заселеній західній частині регіону, імовірно, внаслідок їх завоювання попередниками Мешка. Загалом з 90 городищ Великопольщі часу племен після Х ст. продовжило функціонувати тільки 13. Інші зникли назавжди. В той же час в до того малозаселеному Познансько-Гнезненському регіоні заселеність значно зросла (до 10 осіб на км2).

Схема розташування племенних та ранньосередньовічних городищ Великопольщі, за А. Буко

Багаточленні городища з об’єктами монументальної архітектури походять за даними дендрохронології з 20 і 40 років, а також 2 половини Х ст. Навколо сучасних Гнезна, Познані та Ледницького острова постали особливо сприятливі умови для колонізації та демографічного зростання населення – так виникло Гнезненьке ядро держави Пястів.

Найновіші дендрологічні дослідження відкритих в останні роки укріплень граду і підграддя Гнезна вказують, що вони датуються 940 та 1026 рр., тобто часми Мешка І і Болеслава Хороброго. В Сантоку і Міжріччю оборонні вали побудовано з нуля. Щодо довх інших городищ – Ледницького острова і Морачева, можна підозрювати їх існування ще перед часами Мешка. Активна розбудова та заселення йде також в районі Каліша.

Зважаючи на відкриту картину руйнування та пожеж, археологи задають питання: звідки прийшли ті нові володарі, які вчинили такий погром? На думку А. Буко, вихідним доменом династії Пястів міг бути Каліш на р. Просна – центр південно-східної Великопольщі. Каліш – городище яке датують племінними часами. Воно стояло на бурштиновому шляху та приймало участь в трансконтинентальній торгівлі. На городищі Каліша виявлено унікальні релікти найстаршого, дерев’яного з початку XI ст. костелу. В часи панування Мешка І та Болеслава Хороброго (біля 950–1025 рр.) центральне городище на Заводзі (Zawodziu) в радіусі 30 км було оточено новозбудованими 24 городищами. З Х ст. Каліш був однією з головних садиб королівства. В 1233 р. Генрік Бородатий спалив городище на Заводзю і після цього заклав нове городище, при можливо, ним заснованого костелу Св. Миколая.

Реконструкція частини городища на Заводзі та першого костелу на городищі в Каліші, за А. Буко

Альтернативним місцем, де міг розташовуватися вихідний домен Пястів може бути район Геча, що підтверджується початками його існування в племінний час в д.п. ІХ ст. В останні роки в Гечі зроблено нові важливі відкриття: монументальна базиліка в північній частині городища, яка підтверджує високий скальний рівень цього місця.

Ранньосередньовічні шоломи: зліва – з Гнездово під Смоленськом, справа – з Геча

Протягом всього чверті століття такий розвиток поселень призвів до істотних змін природного довкілля, зокрема безпрецедентного зменшення лісистості краю. Вже в 60-х рр. X ст. відбулася вирубка найбільш вартісних видів дерев, головним чином дубу, які використовувалися для побудови городищ. Відповідно до останніх досліджень то явище найвиразніше наступило в 960-1039 рр. в Великопольщі.

Схема територіальної експансії держави Пястів, Х ст., за А. Буко

Що ж до Познані, то початки утворення городища тут не до кінця з’ясовані, як і в Познані і місце граду (політичне, релігійне) в тогочасній Великопольщі. Це відноситься зокрема до початку валу городища на Тумському острові, датованого на 2 чверть X ст., як і новіших інтерпретацій. Залишаються відкритим питання про відношення Познані з Гнезном.

Фрагмент каркасу познанського валу в формі скринь з дерева заповнених камінням та посиленого гаковими кріпленнями

Перше поселення полян на території суч. Познані станом з VIII ст., імовірно, знаходилося на Тумському острові і разом з іншими центральними городищами є аналогом першого городища інших полян (щоправда якщо це плем`я насправді існувало) – руських на Старокиївській горі. Археологічної інформації про першу Познань не багато. Вважається, що тут розташовувалося язичницьке капище. Про ті часи нагадує хіба що площа Світовида в сучасній Познані.

Уявити собі познанський град дозволяють ці реконструкції

В цей час Польща Пястів та Русь Рюриковичів активно консолідували сусідні слов’янські племена. В науковій літературі часто можна зустріти посилання на існування в ранньому середньовіччі західних та східних слов’ян. Насправді цей поділ є суто лінгвістичним, а про мову тогочасних слов’янських племен між Лабою та Окою ми майже нічого не знаємо. На практиці ті племена, які потрапили під владу Києва згодом стали руськими, а ті які під владу Пястів з Гнезна та Познані – польськими.

Осердям держави Пястів, якми вже зазначали, була система центральних городищ Великопольщі. Але чому центр держави Пястів виник саме тут? Як пише А. Буко, останнім часом вчені вбачають зв’язок між локалізацією перших головних центрів держави Пястів та головними торгівельними шляхами (як по річкам, так і суходолу). Гнезно – перша польська столиця виникла, спираючись на кілька водних шляхів, які включали Варту.

Головні ранньосередньовічні торгівельні шляхи в Центральній Європі

Це дозволило цьому місту на початку випередити інші центральні городи Великопольщі. Імовірно, додаткова необхідність контролювати цю річку, через яку йшла торгівля товарами між Чорним та Балтійським морем, зробила необхідним закладання Познані – другого за значенням городища пястовської держави. Зважаючи на те, що Познань була розташована ближче до кордону з Західною Європою, поступово саме це місто перебрало роль політичного та економічного центру, випередивши Гнезно.

Наразі на Тумському острові між зарегульованими Цибіною та Вартою практично не збереглося видимих решток укріплень колишнього пястовського гнізда. Набагато легше собі уявити його оглянувши рештки значно краще збережених укріплень інших центральних міст – Геча чи Грибово.

Могутні вали городищ в Гечу (вверху) та Грибово (внизу) вражають і по сьогодні

Втім археологічні пошуки виявили на Тумському острові сліди булої величі. За міцними валами поблизу сучасного костелу Богородиці розміщувався палацовий комплекс князя Мешка з каплицею – так званий палатіум з довжиною стін 11,9 27,2 м. Стіни палацового будинку було побудовано з кам’яних плиток скріплених гіпсовим розчином, з обох боків вони були потиньковані. З розчину було виконано також підлогу всередині, а ззовні покриття прилеглої території. Дендрологічні дослідження дерев’яних елементів вказало на вік будівлі між 910-941 р. З даним будинком була пов’язана каплиця, відкрита при його східній стіні на південному відрізку. Для неї дендрохронологія дала вік – 941 р. Таким чином, весь комплекс був вже готовий на 965 р., в момент прибуття чеської княжни Дубрави і її почту. Саме з-за цього його побудову пов’язують з рішенням Мешка І прийняти хрещення.

Вапнякова чаша виявлена під головною навою познанського кафедрального костелу

Під познанським собором (центральною навою) виявлено також вапнякову міску, яка може бути хрестильною. В той же час, які із іншою відомою мискою з Віслиці (див. Віслиця – місто давньої величі). Підозрюють що це могла бути ємність для приготування розчину. Як стверджує А. Буко, однак на її поверхні немає слідів від перемішувала в вигляді паралельних ліній. В той же час такі лінії виявлені на іншій меншій чаші, яка виявлена перед познанським кафедральним собором.

Реконструкція княжої резиденції – палатіум на Тумському острові в Познані

Щодо найстарших будівель Великопольщі, то час їх зведення відноситься до часів Мешка I, а стилістичні ідеї, як вважається прийшли з півдня Європи. Інші дослідники бачать тут впливи оттонської архітектури 1 половини XI ст. Відповідно самі по собі споруди не промовляють про час свого зведення. В цьому плані цікавою є Ротонда св. Прокопа в Стрельні (Rotunda sw. Prokopa w Strzelnie) – Найбільша романська святиня в Польщі збудована в архаїчній формі кола відносно пізно – в д.п. ХІІІ ст.

Костел Богородиці, який знаходиться на місці палатіум

Як свідчать археологічні розкопки в Гнезні, на острові Ледниця та Познані, держава Пястів, ще за Мешка І увійшла в торгівлю з Руссю, а через неї і з Візантією. При цьому, в північному напрямку це відбулося завдяки виходу Мешка на торгівельний порт Волін в гирлі Одри. Саме до нього сплавляли Вартою та Одрою товари держави полян та привозили заморські скарби. Сюди ж, головним чином через посередництво вікінгів, морем привозили товари з північних руських земель, куди вони потрапляли з Києва та Константинополя шляхом з Варяг в Греки.

Поміж землею німців та полянами тоді лежалі розлогі ліси ободритів (див. ), а між Руссю в Києві та Пястами Великопольщі низка слов’янських племен, які не входили до жодної з держав. Вони жили за своїми старовинними звичаями та, імовірно, говорили загальнозрозумілою тоді мовою. Більшість слов’ян сповідувало віру предків, проте в Х ст. вогники християнства спалахують в Великопольщі та землях приєднаних Володимиром до Києва.

Хрест-енколпіон руського походження з музею перших Пястів на Ледниці, 2 пол. Х-поч. ХІ ст.

На відміну від Києва, точне місце хрещення Польщі не відоме. В якості можливого місця, поряд з Гнезном, розглядаються також острів Ледниця та Познань. Проте саме Познань в 968 р. стала садибою першого єпископа Польщі Йордана. Хрещення для Польщі стало надзвичайно важливим актом, який ввів її в коло цивілізованих країн Європи, а також нейтралізував претензії німців на польські землі, які вони обґрунтували необхідністю їх навернення. Подібного кроку вчасно не зробили полабські слов’яни і були завойовані та асимільовані німцями. Аналогічна помилка пізніше стала фатальною для прусів, з невдалою християнизацію яких, пов’язане повстання культу св. Войцеха – одного з патронів Польщі. Не християнські народи в середньовічний час вже перебували поза законом.

З найдавнішими сторінками історії Познані можна познайомитися в археологічних музеях на ринку та Тумському острові

Поява християнських храмів та поховань в ХІ ст. за межами Великопольщі: в Кракові, Калдусі (Kaldusie) (Хелмінська земля) та Перемишлі свідчить що на той час християнізація вийшла за межі центрального ядра держави Пястів.

ХІ ст. стало часом коли обидві держави – Польща та Русь здали екзамен на зрілість. Енергійний князь Болеслав Хоробрий відбився від німецької навали, яка фатально заливала полабських слов’ян. Ярослав же прозваний Мудрим об’єднав Русь та вщент розбив печенігів. Де пройшов кордон між обома молодими державами?

Усі сучасні побудови на цю тему ґрунтуються на кількох легендарних фразах написаних літописцем через більше ніж століття після описуваних подій. Особливо популярним є запис руського літописця під 981 р. про похід Володимира на західні землі «Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх — Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю». Цей запис досі викликає запеклі дискусії. Поляки фактично лише на підставі однієї цієї статті будують концепцію приналежності прикордонних теренів заселених специфічними (західними) лехітськими племенами (не відомими археологічно) до держави Болеслава Хороброго.

Ледницький острів та городище на ньому

Українські історики їм опанують. Деякі з них, зокрема М.Ф. Котляр, вказують, що насправді цей похід міг був скерований не проти ляхів, а проти чехів. Дійсно, нащадки третього брата – Чеха також утворили свою державу під владою Пшемислідів, яка до 999 р. тримала землі сучасної Малопольщі під своїм впливом (див. Проте чи був взагалі цей похід і проти кого він був спрямований науково навряд чи вдасться встановити.

Як би там не було, а за приналежність прикордонних земель між Гнезном та Києвом розпочалася запекла боротьба.

Пам’ятник Болеславу Хороброму в Гнезні

Під час походу на Київ, під претекстом підтримки свого зятя Святополка проти Ярослава, Болеслав зайняв найдавніші домени майбутньої Галицько-Волинської Русі – Червенську та Белзьку, Перемишльську та Берестейську землі. На честь свої перемоги він навіть наказав вибити динар з написом кирилицею – так званий «руський». Історики припускають, що імовірно він призначався для обігу в щойно здобутих «польських» червенських містах, які користувалися кирилицею.

Руський динар Болеслава

Познань за часів Болеслава Хороброго була надзвичайно важливим містом, яке захищало західний кордон держави. Галл Анонім записав, що тут Болеслав мав 1300 панцерних i 4000 щитоносців. Окрім Познані, Гнезна та городища на Ледниці, значні військові гарнізони знаходилися також в Гечі та Грибові.

Кафедральний собор в Гнезні і реліквії святого Войцеха

Варто відвідати ці міста та городища. В Гнезні на узгір’ї Леха стоїть кафедральний собор, в якому знаходяться реліквії св. Войцеха. Тут також можна побачити славнозвісні Гнезненські двері. На цій пам’ятці показано життя св. Войцеха. Зауважимо, що сцена вбивства св. Войцеха прусами зображена і на рельєфі на фасаді київського костелу св. Миколая (1900 р. див. Польські сліди в Києві).

Схема укріплень Гнезна часів перших Пястів

Якщо в Познані було закладено перше місійне єпископство, то в 1000 р. в Гнезні було створено перше архієпископство.

Гнезненські двері – пам’ятка, яка розповідає про життя св. Войцеха

Неподалік Гнезна, на найбільшому острові Ледницького озера знаходиться ще одне городище. Тут можна досі побачити рештки валів, а також розкопані фундаменти княжої резиденції з храмом – палатіум. Цей комплекс княжого палатіум з храмом – ротондою аналогічний не тільки до вищезгадуваного в Познані.

Археологічна мапа острова Ледниця

Цікаво, що на думку Герарда Лабуди (1988) ледніцький комплекс міг бути побудований після руського походу Болеслава в 1018 р., коли разом з польським князем приїхала до Польщі викрадена краківським владикою руська княжна Предслава – сестра київського князя Ярослава Мудрого. Проте ця гіпотеза, не має міцної підтримки.

Однак надзвичайно довгі ледницькі мости зведено на переломі 963/964 р., що симптоматично для формування саме репрезентаційного комплексу.

Археологічні релікти на території городища на Ледниці:

Церковно-палацовий комплекс – палатіум

Костел на підграддю

Фундаменти подібного комплексу, який не був добудований, ми можемо побачити також на городищі в Гечі. Такі ж комплекси виявлено в Віслиці (див. Віслиця – місто давньої величі), а також одному з найстарших міст українсько-польського прикордоння – Перемишлі.

Фундамент церковно-палацового комплексу – палатіум в Гечі

Натомість в Грибові частину оборонних валів реконструйовано. В їх товщі та на стилізованих заборолах влаштовано цікавий музей. На валах городища досі зростають деякі рослини, які на думку науковців колись культивувалися їх мешканцями, а тепер здичавіли.

Під владою Мешка І та Болеслава Хороброго Великопольща переживала період господарчого розквіту. Посилилося заселення земель. Площа полів, розвивалися торгівля та ремесло. Біля багатьох городищ виникають торгівельно-ремісничі підгороддя. В часи перших щільність заселення складала в Великопольщі 5-6 чоловік на км2, а в районі Ледниці навіть 10,5 осіб на км2.

Столичну роль великопольські городища мали до смерті Болеслава Хороброго у 1039 р. Після цього вони разом з містами Сілезії були спалені чеським князем Бретиславом І. Лише тоді центр польської державності перенісся ближче до кордонів Русі – до Кракова (міста надзвичайно цікавого для українця – див. ), а головною річкою Польщі стала Вісла.

***

Наступна сторінка історії Познані була пов’язана з її роллю як регіонального центру під час феодального роздроблення Польщі. Аналогічне явище тоді охопило Русь. Познань втратила своє політичне, проте не господарське значення. Місто на Варті стало столицею великопольської лінії Пястів. Цікаво що князі цієї, як і інших ліній, часто вступали в династичні шлюби з окремими князями давньоруських земель. Зокрема, великопольський князь Володислав ІІІ Тонконогий – дядько Данила Галицького мав за мати київську княжну Євдокію – імовірно, дочку великого князя Ізяслава Мстиславовича.

В битві під Мозгавою з великополянами билися руські загони князя Романа Мстиславича

Великопольські претензії на краківський княжий стіл місцевого князя Мешка ІІІ Старого спровокували участь у конфлікті великополян з малополянами в 1195 р. під Мозгавою батька Данила – видатного галицько-волинського князя Романа Мстиславича. Останній прийшов сюди допомагати княжичам Лешку та Конраду Казимировичам, від яких в свою чергу сподівався на допомогу в боротьбі за Галич. Роман збирає військо і йде на допомогу союзникам. Битва відбулася недалеко від Єнджейова (Jdrzejow) над річкою Мозгавою (Mozgawа) (див. Віслиця – місто давньої величі). В першій фазі битви руські загони зустрілися з великополянами, проте швидко залишили поле бою. Лешек Білий також відступив. Пізніше відбулася битва поміж сандомирськими та сілезькими частинами, в яких виграли останні. Варто згадати, що цікаву композицію в пам’ять про цю братовбивчу битву залишив відомий польський бард – Яцек Ковальський.

Яцек Ковальский – балада про битву під Мозгавою

Парадоксально, але невдача не мала негативних наслідків для союзників Романа, бо Мешко ІІІ у бою зазнав страшенних втрат, сина Болеслава і бажання надалі битися за краківський престол. Таким чином, рішучість Романа незважаючи на його поразку посилила становища Лешка і Конрада й зміцнила союз між ними та волинським князем.

Битва під Мозгавою з великопольським князем Мешком ІІІ дозволила Роману Мстиславичу опанувати Галич

Цей союз незабаром дозволив Роману опанувати Галич. Згідно до розповіді В.Кадлубка, яка була основою і для історії Яна Длугоша, вокняжіння Романа в Галичі стало можливим начебто лише завдяки повній підтримці, а навіть ініціативі польського князя Лешка Білого. Польське військо на чолі з воєводою Миколаєм разом з Романом поспішило до Галича, випередивши угорські війська, які тільки-но підходили до Карпат. Таким чином, похід закінчився успіхом і завдяки допомозі поляків Роман вперше об’єднав землі Волині і Галичини під одним пануванням, утворивши Галицько-Волинське князівство. Польський хроніст запевняє, що Роман навіть визнав себе васалом Польщі. Насправді використання польської сили, як вказують історики, було звичайним явищем в тогочасній Галицько-Волинській Русі, а після одержання столу в Галичі Роман проводив зовсім незалежну політику (див. також Краків для українця).

Замок Пшемисла відбудований нещодавно зусиллями місцевих ентузіастів

Схема торгівельних шляхів, ХІІ-ХІІІ ст.

Поблизу познанського городища потроху розросталося місто. В 1231 р. удільний князь Владислав Одоніц, який приходився Данилу Галицькому кузином, заснував (локував) на німецькому праві правобережне торгівельне поселення Сродка. Це була перша в Великопольщі локація. Сини Одоніца: Пшемишл І і Болеслав Побожний – племінники Данила, провели локацію нового міста на лівому березі (район Ринку) в 1253 р. згідно до Магдебурзького права.

Руські хрести-енколпіони з музею початків польської держави в Гнезні, ХІІ-ХІІІ ст.

Справу свого батька продовжив Пшемисл ІІ, який перший після 200 років перерви був коронований в Гнезні як польський король (1295), а своєю садибою обрав нове лівобережне місто в Познані. Його садибою став замок батька на пагорбі Пшемісла.

Таким чином, якщо за панування Мешка ІІІ Старого розвивалося, головним чином, Гнезно (де розміщувалися архієпископство та двір князя), то лише за Пшемисла ІІ центр Великопольщі переноситься до Познані. Після трагічної смерті цього короля (1296) наступив майже столітній застій в розвитку міста.

У Великопольщі 14-15 ст. ми можемо знайти східін релігійні та мистецькі впливи. Вони пов'язані з пануванням в той час династії Ягеллонів. Зокрема, Ян Доугош пише, що:

"Костели в Гнєзні, Сандомирі та Віслиці оздобив розписами в східному стилі. Бо це мистецтво більше любив ніж латинське".

Готична композиція Успіння Богородиці, XIV ст. – свідчення східного впливу. Адже в католицькій церкві фігурує Вознесіння а не Успіня Богородиці. Музей початків польської держави в Гнезні

Але перенесемося далі в часі. Наступна наша зупинка – залишки міських мурів, які в дещо реконструйованому вигляді можна побачити на вул. Машталерської (Masztalarska). На відміну від Києва, який цегляних мурів ніколи не мав, середньовічна Познань як і більшість тогочасних європейських міст тулилася в них. Два ряди стін з ровом перед ними. Тут також було зведено додаткові підсилюючі елементи, такі як барбакани (передбрамні укріплення).

Ділянка збережених мурів Познані

В середньовіччі Познань остаточно оформилася як центр регіону Великопольщі, як головне місто. Однією з цікавинок середньовічного познанського Ринку окрім збереженої ратуші є також міські ваги. Така вага в більшості міст Європи не збереглася. В Києві вона буда дерев’яною і знаходилася поблизу ратуші на суч. Контрактовій площі.

Зображення Познані, Civitates orbis terrarum, 1617 р.

Міські ваги на Ринку Познані

Оглянувши рештки міських мурів, ми вирушимо до розташованого на північний захід від Познані містечка Шамотули. Тут знаходиться ще одна фортифікаційна споруда варта нашої уваги. Це т.з. Башта Гальшки – елемент зовнішнього поясу укріплень шамотульского замку з 1518 р. Проте до історії ця споруда увійшла як Вежа чорної княгині. Адже саме тут Лукаш ІІ Гурка утримував в 1559-1572 свою жінку – Гальшку з Острога. Ця була одна з найбільш трагічних історій Речи-Посполитої часів Сігізмунда ІІ Августа.

Гальшка з Острога

Спадкоємиця багатого спадку Гальшка була дуже вродливою дівчиною. Сучасники називали її найгарнішою жінкою XVI ст. Багата наречена стала предметом уваги численних претендентів, як на її руку, так і придане. Дівчину одружили силоміць з Дмитром Сангушком. Але невдовзі він був засуджений за цей крок і вбитий. Гальшка опинилася під «опікою» вбивць свого чоловіка, які конкурували між собою за право стати її чоловіком. Але Гальшку повернув Сигізмунд ІІ Август, який мав плани одружити її з Лукашем Ґуркою. Беата не погоджувалась на цей шлюб. Гальшку було обмануто, повідомивши, що мати не має нічого проти і дала згоду на одруження. Гальшку й Л. Ґурку обвінчав єпископ Познанський в присутності короля. Проте Гальшка, дізнавшись, що її обмануто, відмовилась вважати свого чоловіка законним і втекла до Львова, де знайшла притулок у монастирі домініканців.

Комплекс монастиря домініканців у Львові

В підземеллях монастиря домініканців зараз можна побачити смутну постать Гальшки

Король Сигізмунд II Август дав наказ львівському старості Пйотру Бажі відібрати Гальшку в матері й віддати Лукашу Ґурці — її законному чоловіку. Гальшка на цей час була закохана у князя Симеона Слуцького і проявила характер. Симеона привели до монастиря в одязі жебрака, обвінчали з Гальшкою (таємно від короля це планував зробити віленський воєвода М. Х. Радзивілл «Чорний») у 1559 році, коли їй було 19. Король не погодився з цим, з’явився універсал силою відібрати Гальшку. Аргументи, що Гальшка має законного чоловіка, сили не мали. Дівчину силоміць віддали Л. Ґурці. Беата переписала всі свої та Гальшчині володіння на князя С. Слуцького. Л. Ґурка ревнує Гальшку до князя С. Слуцького, згодом князя було вбито, як доказ смерті Гальшка отримала відрубану руку коханого з обручкою. Гальшку заслали до Шамотульської вежі.

Шамотульська вежа Гальшки

Беата, шукаючи захисту, вийшла заміж за Альбрехта Ласького, який одержав землі дружини, а її саму зіслав у замок Кєжмарк в тодішній Угорщині, де вона і померла. Гальшка залишилась без захисників і прожила в Шамотульській вежі близько чотирнадцяти років. Гурка наказав одягти на обличчя дружини маску, щоб ніхто не бачив її красу. Із вежі вона могла робити тільки одну прогулянку — підземним коридором у костьол, де за ґратами могла прослухати месу. Люди називали її «чорною княгинею» через жалобний одяг.

За час, проведений у вежі Гальшка, прочитала багато книг. На початку 1573 р. Лукаш Ґурка помер. Гальшка отримала волю, повернулась до князя В. К. Острозького, передала йому управління своїми маєтками.

Христос Пантократор – ікона 1890-1905 рр. Музей замку Гурків в Шамотулах

При оказії візиту до Шамотул, варто відвідати музей православної ікони розташований в колишньому Замку Гурків. Тут у двох залах виставлено православні ікони, які вилучені на кордоні у контрабандистів.

***

Після розділу Польщі Познань відійшла до Пруссії, панування якої тут до болі нагадувало колишнє панування самої Польщі на українських та білоруських землях. З тою лише відміною, що аналогом полонізації тут були спроби беззастережної германізації. Проголошений Бісмарком курс на культурну боротьбу – т.з. культуркампф, втілився в масовому закритті польських шкіл. Польське населення його представники в місцевому прусському парламенті – ландатагу та загально німецькому рейхстагу розпочали запеклу боротьбу проти цього.

Вид на сучасну Познань. Помітні силуети кірхи (по центру) та вежі замку Вільгельма (з права) збудованих за німецького панування

В цей час під австрійським пануванням на землях Західної України поляки, які переважно були у влади, намагалися вчинити по відношенню до українців аналогічні німецьким асиміляційні кроки, зовсім не вбачаючи в них нічого поганого. Так, історія не знає справедливості та одного стандарту, пригноблений народ бореться за свою незалежність, проте стаючи незалежним так само шалено давить незалежність іншого слабшого народу. Тому і нашим західним сусідам є в чому покаятися, перш ніж голосно бубоніти на весь світ про свою «історичну правду».

Вітряк в Великопольськму етнографічному парку

Німці зводять в Познані низку монументальних будівель – замок німецького імператора з високою вежею, замок для його дружини та найвищу в тогочасному місті споруду – кірху. Польська культура натомість пережила часи германізації в рядах інтелігенції та на селі. Точно так же як на Західній Україні свою культуру зберегли селянство та сільська інтелегенція. Як жила сільська громада дозволяє уявити Великопольський етнографічний парк, розташований неподалік від вже згадуваного острова Ледниця. Що ж, збережені тут вітряки, досить подібні до українських, а історія Великопольщі досить цікава для кращого розуміння історії Західної України.

Схема фортеці Познань

На початку ХХ ст. Німеччина мала потужну армію, міць якої здавалося ніщо не могло похитнути. Вона перла до світового панування та війни. Осердям прусської могутності в Великопольщі мала стати Познанська фортеця побудована в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. Але вийшло зовсім по іншому. Про це в наступній частині Познані та Великопольщі для українця. До зустрічі на познанських вуличках!.

Автор висловлює подяку своєму другу і гіду по Познані др. Збігневу Цельці

Використані джерела:

Науковий співробітник національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».

Парнікоза І. Ю.

Київ, 2016