Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Познань та Великопольща для українця. Частина 3. Українська сіпльнота в Познані

Українським воякам полеглим під Іловайськом присвячується…

Варто вибрати теплий погодний день та вибратися на чергову прогулянку столицею Великопольщі, щоб довідатися про історію утворення та сучасне функціонування української спільноти в місті. Насправді нашу подорож варто було б розпочати з численних залізничних станцій Познані та її околиць. Адже формування тутешньої української громади пов’язане з трагічними подіями після завершення другої світової війни. Мотивуючи необхідність виселення діями УПА, польське комуністичне керівництво під дудку Москви провело масову акцію депортації українського населення. Поти українського населення було кинуто озброєне до зубів людове військо на озброєнні якого були навіть броньовані потяги. Не численні сотні УПА на Закерзонні не могли протидіяти цій драмі. В результаті варварської «акції В», яка до-речі досі не засуджена польським парламентом, навесні 1947 р. з південно-східних районів Польщі було виселено біля 150 тис. українців, який розмістили на півночі та заході країни. Вважається, що в околиці Познані було перевезено коло 8 тис. українців.

Акція «Вісла» стала найбільшою трагедією Українців Холмщини, Лемківщини та частини Підляшшя

До самого міста потрапило близько тисячі осіб, які становили переважно вищий соціальний клас. Після депортації усе треба було починати з початку і в зовсім нових умовах, шукаючи реалізації своїх професійних знань, чому не сприяла тодішня асиміляційна політика. В ході депортації українці були позбавлені найважливішого – традиційного східного релігійного обряду. В той час які і по-сьогодні вірі складала одну з основ національної самосвідомості на чужині. В нових місцях поселення початково не можливо було то якось організувати або продовжити. Не давала на то змоги ситуація переселенців, а також брак греко-католицьких священників, які були вивезені на схід, або потрапили до табору в Явожні чи в’язниць (див. Краків для українця ).

Познань по війні

Справі перешкоджало також виразне не бажання представників владних кіл. Така ситуація була спрямована на національну та духовну асиміляцію. Лише в 1950-60-х рр. ситуація дещо змінилася на користь меншості українців, яка мешкала в Познані. Тепер при наявності активності можна було бути заангажованим в суспільно-культурне життя на базі Українського суспільно-культурного товариства, а також принаймні спорадично приймати участь в греко-католицьких богослужіннях в місцевостях, де зібралося багато представників греко-католицького віросповідання, головним чином на Західному Помор’ї: Валчі (Wacz), Білому Борі (Bialy Bor), Битові (Bytow) та Щетинку (Szczecinek) . Найважливішою була поява нових можливостей культивування традиційних цінностей: звичаєвих, мовних, культурних та релігійних. Все це раніше під тиском режиму було заборонено, що мало призвести до втрати окремої самосвідомості української меншості. Повільні зміни в підході до українців Польщі призвели до того, що в Познані українцям під кінець 1950-х рр. дозволено користуватися міським будинком культури (колишні Замок Вільгельма) (Zamek) для організації власних зібрань. Дякуючи цьому постійна спільнота, а також українська молодь, яка перебувала на навчанні, могла організовувати різні зустрічі та свята.

Познанський центр культури «Замок», колишній Замок Вільгельма

Тривалий час, аж до початку реформ в Польщі, ще одним місцем інтеграції української меншини в Польщі був осередок Товариства польсько-радянської дружби, який знаходився в центрі міста на вул. Ратайчака (ul. Ratajczaka), 33. Тут на другому поверсі знаходився кінотеатр «Дружба», діяла також книгарня. Для українців цього часу така можливість зустрічей та організації хоча б зачаткових форм культурної та освітньої діяльності (наприклад навчання рідної мови) означала важливий прогрес.

Будинок, в якому розташовувалося товариство польсько-радянської дружби

Надзвичайно важливим імпульсом, який відродив віру в відродження традиційних духовних вартостей в житті української меншості був початок служіння в 70-х рр. східної літургії в греко-католицькому обряді. Природно, що в той час не могло бути мови про регулярне служіння, адже в усій Польщі структури цієї церкви не діяли, і не було відповідної кількості священиків. Їх тоді налічувалася мала жменька.

Одним з перших священників, які могли виконувати богослужіння в греко-католицькому обряді в Познані був о. Петро Мазяр (Piotr Maziar). Він певний час навіть мешкав в Познані і займався пастирською діяльністю. Після цього від другої половини 70-х рр. аж до початку 90-х в Познань навідувалися священики з віддалених місцевостей щоб хоча б в обмеженому ступені забезпечити духовну опіку для своїх вірних. Серед священників, які обслуговували тоді греко-католицьку спільноту в Познані, були ієрархи Іван Мартиняк та Петро Крик, а також священики Михайло Хук, Владислав Росецький, Ярослав Мадзелян, Богдан Галушка, Юліан Хойняк, отці василіани з Варшави та низка інших.

З другої половини 90-х рр. греко-католики в Познані почали мати регулярні богослужіння, які проводив постійний настоятель. Спільнота була адміністративно підпорядкована пастирю з Гожова Великопольського. До 2002 р. спільноту обслуговували один за одним отці Роман Лірка та Володимир Вінтонів. В середині 2002 р. сталу опіку над вірними в Познані взяв на себе о. Петро Швець-Надвірний, який виконував свої обов’язки до середини 2009 р. Спочатку Познань становила єдиний пункт діяльності цього священика. Проте 2006 р. він прийняв на себе також парафію в Гожові Великопольському та околицях. Внаслідок цього познанська парафія увійшла знову до складу цього збірного пастирського округу. З 2002 р., коли до Познані був висланий на постійне перебування греко-католицький священик, богослужіння відбуваються в кожну неділю і в усі свята.

До переїзду на вул. Торунську громада мала богослужіння в костелі крові Ісуса на Жидівській (Zydowska) біля Ринку

В останні роки ситуація виглядає ще краще, адже окрім сталого настоятеля в розвитку релігійного життя приймає участь ще один священик. Йдеться про о. Ярослава Москалика, який є науковим працівником Університету Адама Міцкевича в Познані, і від 2005 р. ефективно долучається в пастирську та катехетичну діяльність спільноти. О. проф. Я. Москалик від д.п. 2010 до липня 2013 р. після попереднього заангажування в парафіяльні працю о. Богдана Дрозда, виконував функції опікуна греко-католиків Познані.

Від серпня 2013 р. обов’язки адміністратора греко-католицької парафії під опікою Богородиці в Познані виконує о. Роман Кулик і літургії вже відправляються не тільки в неділю і свята, але і кожного дня.

Дуже важливо що постійні мешканці Познані – греко-католики, студенти, які перебувають на навчанні, а також українські громадяни, які тимчасово перебувають в місті мають можливість відвідувати свою церкву.

В церкві в м. Познань служать о. Роман Кулик (зліва) та о. проф. Ярослав Москалик (з права)

Греко-католицька спільнота Познані від 01 березня 2013 р. стараннями єпископа Володимира Ющука і о. професора Ярослава Москалика, має свій власний сакральний об’єкт – кол. римсько-католицький костел і бореться з фінансовими проблемами, аби облаштувати церкву, що вимагає багато ремонтів, а парафія налічує лише кілька десятків родин.

Українська греко-католицька громада Познані

Українська греко-католицька церква на вул. Торунській (ul. Torunska), 8

У місті з 1924 р. існує також православна парафія св. Миколая у оригнальній церкві по вул. Марселінська (Marcelinska) 20.

Але церква не єдиний сучасний український інститут в Познані. Офіційним представником України в Познані є Почесний консул України у м. Познань, що має садибу по вул. Гробля (ul. Grobla), 27a/6.

Консульство України в Познані

З сучасних українських акцентів Познані варто відмітити також Заклад українознавства, який діє при Інституті російської філології університету ім. Адама Міцкевича за адресою алея Незалежності (al. Niepodleglosci) 4.

В будинку Нового колегіуму університету ім. Адама Міцкевича знаходиться Заклад українознавства

Він теж має свою історію. В 1991 р. в Інституті Російської філології Університету Адама Міцкевича відбувся набір на новий напрямок – українсько-російську філологію, що відкрилася з ініціативи тогочасного директора Інституту проф. Антонія Маркунаса. В початковому відрізку дидактичну діяльність по українській мові та літературі вели проф. Володимир Василенко з Харкова та маг. Лариса Шост – випускниця україністики Варшавського Університету. Під кінець 90-тих рр. в рамках інституту російської філології створено заклад україністики, першим керівником якого став проф. Леонтій Миронюк – мовознавець з Дніпра. З цього часу регулярно збільшувався науковий колектив, за рахунок найбільш талановитих студентів україністики: Марії Четирби, Марти Василевської-Дзямба, Мацея Франка, які закінчили в познанському закладі аспірантуру та тримали ступені докторів. З закладом україністики співпрацював проф. Володимир Глущенко з Університету в Слов’янську. Наразі в закладі працюють 7 осіб: проф. Наталія Матвієва – керівник закладу, асистенти: доктор-хабілітований Галіна Корбіч, док. Марія Четирба, а також маг. Анна Хранюк, маг. Оксана Ерделі, маг. Ричард Купідура (аспірант 5-го року), маг. Лукаш Малецький (аспірант 4-го року), Марта Стецула (аспірантка 2-го року).

Працівники та студенти активно співпрацюють з Посольством України в Польщі, зокрема з Почесним консульством України в Познані, де деякі випускники знайшли працю. Українисти, як зазвичай називають студентів російсько-української філології, належать до найактивніших студентів цілого Інституту. Вони виступають волонтерами на багатьох заходах організованих владою міста та воєводства, українським консульством чи Університетом ім. Адама Міцкевича. Під час навчання мові, вони не забувають і про культуру. При Інституті діє хор Матеєк, в якому кожний студент може навчитися багатьох українських пісень. Весною 2009 р. був підписаний Меморандум про Співробітництво поміж Університетом ім. Адама Міцкевича і Львівським національним університетом ім. Івана Франка, з можливістю познанським україністам виїжджати на семестральне навчання до Львова.

Загалом останнім часом українських студентів в Польщі та зокрема Познані прибуває, а на вулицях все частіше можна почути українську мову.

На Познанських вулицях можна побачити і пам’ятки, авторами яких є українці. Так, що автором постаті А. Міцкевичу на площі біля головного корпусу університету є українець Василь Войтович.

Пам’ятник Адаму Міцкевичу в Познані авторства Василя Войтовича

Навіть назви низки вулиць, в тій чи іншій мірі пов’язані з Україною чи спільними історичними подіями чи постатями: вул. Барська (від м. Бара на Поділлі), мікрорайон Руса (на честь легендарного Руса з легенди про трьох братів засновників слов’янських держав), вул. Станіслава Пшебишевського (на честь польського літератора, який часто бував в Києві, див. Польські сліди Києва Частина 4), вул. Бенедикта Дибовського (на честь відомого львівського натураліста), вул. Сяноцька (від давньоруського а потім лемківського міста Сяник), вул. Грюнвальдська (на честь спільної перемоги під Грюнвальдом в 1410 р.), Вулиця Крашевського (на честь вище згадуваного Ю.І. Крашевського), вул. Януша Корчака (на честь польського лікаря єврейського походження, який працював в Києві і з 2016 р. має тут свою вулицю (див. Польські сліди Києва Частина 4), вул. Юліуша Словацького (народився в Кременці і в творчості був пов’язаний з Україною), вул. Трускавецька (від міста Трускавець – популярного в передвоєнній Польщі курорту).

Необхідно зазначити також, що Познань є містом-побратимом з українським Харковом.

З закладів культури неодмінно треба відвідати Національний музей в Познані, де можна побачити численні роботи українських майстрів та польських майстрів на тему України.

Національний музей в Познані

Цікавим також буде відвідати музей Юзефа Ігнатія Крашевського – польського письменника діяльність якого тісно пов’язана з Україною. Письменник тривалий час мешкав в Житомирі, бував в Києві. Музей знаходиться по вул. Вронецькій (ul. Wroniecka), 14.

Меморіальний музей Ю. І. Крашевського в Познані

Оглянемо також Познанську академію мистецтв на алеях Марцинковського (Alejach Marcinkowskiego), 29. Тут, зокрема навчався художник з Коломиї Флоріан Коженьовський, який малював побут гуцулів.

Познанська академія мистецтв

В 14–29 травня 2015 р. Познань перетворилася на гомінкий та різнобарвний центр української культури в Польщі. Тут відбувся фестиваль «Українська весна», а відповідно різко збільшилася кількість українських слідів в сучасній Познані, що відкриває перед любителями історичних квестів нові перспективи.

Перш за все варто загадати познанський костел францисканців, вул. Францисканська, (ul. Franciszkaska), 2. Тут, в інавгураційному концерті у виконанні Галицького академічного камерного хору під керуванням Василя Яциняка зі Львова можна було послухати твори низки видатних композиторів Хор успішно виступив також перед мешканцями Боянова і Лешна.

Познанський костел францисканців – місце концерту-відкриття «Української весни»

Театральні дні фестивалю (15–16 травня) почалися зустріччю познанського режисера Анджея Щитка та українського письменника Олександра Ірванця – перекладача польської драми Януша Ґловацького «Антигона в Нью-Йорку». У залі Нового театру публіка мала нагоду побачити спектакль у виконанні акторів Харківського національного драматичного театру ім. Тараса Шевченка. На виставі присутні були посол України у Польщі Андрій Дещиця, радник посольства Микола Ярмолюк, секретар посольства Ірина Сухович, а також маршалок Великопольського воєводства Марек Возняк.

Новий театр в Познані

У кінотеатрі «Муза» по вул. Святий Мартин (wity Marcin) 30 (17 і 21 травня) глядачі подивилися дві зовсім різні стрічки – «Поводир або квіти мають очі» Олеся Саніна та «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. На зустрічі О. Санін розповів мешканцям Познані про причини створення такої стрічки, а також про своє ставлення до минулого українського народу і про те, яким важливим є наявність зразка боротьби за ідею, волю та гідність.

Кінотеатр «Муза»

Актори львівського муніципального театрального художньо-дослідницького та освітнього центру «Слово і голос» Наталія Половинка, Юлія Цвях і Назар Романюк виступили в Познані в костелі Святого Яна, за мурами Познані та (24.06) в костелі Всіх Святих у Тарнові-Подґурному.

Готичний костел Святого Яна на Командорії

Вони показали виставу «Напіви до Богородиці» (у рамках проекту «Ірмос. Давні духовні напіви України»). Вистава базується на давніх гімнах та, використовуючи мінімум жестів, зосереджується на слові, яке лежить в основі дії акторів центру «Слово і голос». Дані вистави надзвичайно гарно компонувалися з обраними для їх показу готичними мурами.

Єжицький центр культури 22 травня 2015 р. став центром презентації культури Криму

У Єжицькому центрі культури (Єжиці – район Познані) 22 травня можна було подивитися виставку фотографій українсько-польського талановитого тандему – Романа Кравченка і Ришарда Карчмарського, які представили понад 30 своїх робіт, виконаних протягом 2013 р. під час поїздки у Крим. Автори розповідали про свій досвід мандрівок півостровом та історію кожної своєї роботи. Відвідувачі виставки мали можливість почути лекцію професора Інституту азійських досліджень УАМ Генрика Янковського про походження та історію кримськотатарської мови. Професор також презентував матеріали з етнографії і топонімії старого Криму. Велике зацікавлення гостей викликав документальний фільм Ольги Моркової «Crimea Unveiled», в якому авторка знайомить глядачів з долею молодого мешканця Криму Рустема Скібіна – талановитого майстра гончарної справи, який в умовах анексії Криму покидає Батьківщину і продовжує своє ремесло за межами півострова. Ресторан «Ab Ovo» приготував для гостей різні страви кримськотатарської кухні: від запашної медової пахлави до пікантних сарма з виноградних листків. Це вперше мешканці Познані та гості міста могли познайомитись із сучасністю і минулим Криму, культурою та історією кримських татар.

В Червоняку неподалік Познані відбувся традиційний Український ярмарок «Українська весна за містом», під час якого також пройшли концерти, майстер-класи та покази козацьких видів бойового мистецтва. Співорганізатором заходу був туристично-освітній центр «Дівича база». Діти й дорослі могли конкурувати в бігy для України. Участь взяло більше як 150 бігунів. Кожен отримав пам’ятну медаль, а для найшвидших були книжки Юрія Андруховича, який увечері 24 травня, разом з гуртом «Карбідо» виступив у рамках фестивалю з окремою концертною програмою. Після бігу пройшов футбольний матч команд «Українська весна» – «Одлев» Познань (кубок Оболоні перейшов у руки познанської команди «Одлев»). На занятті з української кирилиці можна було вчитися, як правильно написати своє ім’я та прізвище. Були презентовані також етнографічні іграшки й писанки майстрині Галини Павлів. Одну ляльку доводиться малювати навіть упродовж місяця. Крім того, можна було подивитися виставку різьби у дереві Костянтина Ковгана. Лія Достлієва, яка тепер живе у Познані, презентувала нам виставку «Хоботарій». Це іграшки, пошиті з різних тканин – льону, велюру, старого одягу або текстильних залишків. Кожна іграшка була ручної роботи. У тереновій грі «Маршрутом зеленої України» учасники розв’язували різні завдання: наприклад, стріляли з лука або відповідали на питання вікторини про Україну. Увечері, після інтенсивно проведеного дня, присутніх чекав концерт львівського гурту «Три кроки в ніч».

«Українська весна» підготувала також майстер-класи для дітей. У Познанській політехніці на площі Марії-Склодовської Кюрі (pl. Marii Skodowskiej-Curie), 5, був також показаний вернісаж відомої в Україні виставки плакату групи Piktoric «Діячі культури».

Місцем «Української весни» стала також Познанська політехніка

На закриття фестивалю в познанському клубі «Blue Note», розташованому в колишньому замку Вільгельма, виступила Джамала. Тендітна, невисока, в яскравій червоній сукні. Коли ж вона заспівала, її тендітність замінилася в полум’я, енергетику і сценічне шоу. «Ти повертайся, живий, додому» прозвучало без музики, а потім неймовірно глибока нова пісня «Шлях додому». Пісні Джамали (вона кримська татарка з вірменським корінням) заворожили всіх.

VІІІ Фестиваль культури «Українська весна» закрив концерт Джамали в джазовому клубі «Blue Note»

Організатором VІІІ Фестивалю “Українська весна” в Познані виступило Громадсько-культурне об’єднання «Польща-Україна». Фестиваль відбувся під почесним патронатом Міністерства культури та національної спадщини Польщі і Міністерства культури України.

В сучасній Польща все більш популярними стають українські ресторани. Зокрема в Познані популярною є варенична «Український смак» по вул. Струся (Strusia) 11.

В 2017 р. українці становили приблизно 90% від загальної кількості іноземців, котрі прибувають до Познані. Завдяки новим авіасполученням з Києвом та Львовом збільшується також туристичний рух. Реагуючи на зростання українців у місті та Великопольщі запущено україномовну версію офіційної Інтернет-сторінки міста Познань. Сервіс пропонує інформацію українською мовою, зокрема, про життя, роботу та навчання у столиці Великопольського воєводства.

***

З вікна мого готелю в районі вузла Капонір Познань було видно як на долоні. Над компактними кварталами, прикрашеними численними архітектурними домінантами, які залишили в Познані століття, з-за Варти двома високими вежами проглядався познанський собор. Мені пригадався мотив повісті Олеся Гончара, про те що дух народу живий поки стоїть Собор. Історія Познані це переконливо доводить. І ще приємно що там на вулицях старовинного міста сновигають зайняті своїми справами і наші співвітчизники, роблячи свій внесок в кольорову палітру цього чудового слов’янського міста. Міста, яке здатне багато чого навчити уважного і вдумливого відвідувача.

Автор висловлює подяку своєму другу і гіду по Познані Збігневу Цельці

Вперше опубліковано:

Використані джерела:

С.н.с. Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», І. Парнікоза

Київ, 2016