Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1993 р. Вельмишановний пане редакторе!

У номері п’ятому Вашого часопису від листопада 1991 року надруковано три матеріали про польсько-українські стосунки у Польщі, а головне, про долю церков.

Особливо хотілось би внести зауваження до двох статей.

Доповненням до першого – листа поета Івана Киризюка з Більська на Підляшші – може бути інформація про кількість дотацій, отриманих Польською автокефальною православною церквою від Церковного фонду, який діє при Правлінні справами Ради Міністрів Польщі. У 1991 році ПАПЦ отримала 1695 мільйонів злотих. Крім цього, з бюджету чотирьох воєводств (Кросно, Новий Сонч, Перемишль, Холм) виділено 1 429 466 тисяч злотих. У 1990 році бюро Генерального реставратора пам’яток на ремонти церков виділило 362 376 000 злотих, а Комісія опіки над пам’ятками церковного мистецтва провела праці вартістю 900 мільйонів злотих.

Хотілося б також подати кілька доповнень до публікації „Надії православних церков у Польщі” пана Романа Сулика.

Як він пише, „з 1939 по 1956 рік тут (у післявоєнних кордонах Польщі, у Перемиській та Лемківській єпархіях) знищено 164 церкви…” Пан Сулик не врахував, що в часі другої війни через ці землі двічі переходив фронт, була польсько-українська війна (боротьба між Військом Польським і формаціями держбезпеки й УПА), горезвісне сталінське переселення людей (виїзд українців на Радянську Україну й акція “Вісла”).

Пан Сулик має не зовсім точні інформації, двічі згадує церкву у селі Святкова Велика. За його даними, у 1986 році її розібрала римо-католицька громада. Трошки пізніше пише, що бачив її ще у 1988 році. Насправді дерев’яна церква у Святковій Великій, так як і в сусідньому селі Святкова Мала, були передані 1969 року римо-католицькій громаді, і у 1989-1990 роках тут у них було проведено ремонт-реставрацію іконостаса. Використання культових споруд інших обрядів чи віросповідань зустрічається часто. Наприклад, у Львові у костелах св. Єлизавети та бернардинів діють греко-католицькі церкви, а у костелі св. Миколая (університетському) – автокефальна церква. У північній Польщі греко-католики користуються трьома, а православні п’ятьма костелами, які залишилися після протестантів.

Пан Сулик має рацію: треба негайно „провести комплексне обстеження пам’яток […]”

Така робота вже на першому етапі дасть можливість встановити реальний стан споруд, що зняло б багато непорозумінь, як з польської, так і української сторони.

Ця робота вже почалася. Міністерство культури України запропонувало Міністерству культури та мистецтва Польщі 15 церков, які вимагають швидкого ремонту. Ремонт вже почався.

Пояснення вимагає також проблема пожеж та крадіжок у церквах. За свідченнями заступника головного коменданта поліції Яна Кемпістого, у 1990 році було здійснено десять крадіжок, а у 1991 – чотирнадцять. Поліція викрила злочинців, які обікрали церкви у селах Оришків та Кленики. Як інформує згаданий , заступник головного коменданта, бувало місцеве населення не хотіло давати жодних свідчень, мотивуючи це тим, що вони нічого не бачили, не чули і не пам’ятають. Поліція продовжує шукати злочинців. Протягом вересня та жовтня 1991 року поліція з допомогою православного Митрополита Варшави й усієї Польщі Блаженнійшого Василія провела огляд та реманент усіх церков. Триває вдосконалення системи безпеки культових споруд.

Треба також додати, що Яна Собеського, який у 1990 році підпалив церкву в Грабарці, засуджено на десять років позбавлення волі, на три роки його позбавлено громадянських прав і накладено штраф у розмірі мільйон злотих. До речі, Собеський є прихожанином церкви у Грабарці. Сейм та Сенат Польщі виділили по 50 мільйонів злотих на відбудову споруди.

На жаль, святотатство торкається культових споруд усіх віросповідань. У 1991 році зареєстровано 1043 крадіжки (у 1992 – як уже згадувалося – у 14 церквах). У половині вісімдесятих украдено срібну скульптуру з саркофага покровителя Польщі, святого Войцеха, яка знаходилась у архієпархіальному соборі Первоієрарха Польщі у м. Гнєзно, а також картину маляра школи Мікеланджело Буонаротті у м. Б’єч (Новосандеччина).

На цьому фоні висновок пана Івана Киризюка: „Діється це у Польщі, у демократичній державі, руками „толерантного народу”!” – треба вважати за велике перебільшення.

Ми були б Вам, Пане Редакторе, дуже вдячні, якби Ви знайшли змогу надрукувати цього листа у „Пам’ятках України”.

Зі словами глибокої пошани

Томаш М.Леонюк, в/о керівника Генерального консульства РП у Києві.

Джерело: Пам’ятки України, 1993 р., № 1-6, с. 204 – 205.