Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Козацькі могили

2007 р. Битва за пам’ять про битву

Дата: 16.06.2007

На дев’ятий тиждень після Великодня у селі Пляшевій на Рівненщині відзначають дні козацької слави. Нинішнього року молебень за козаків Богдана Хмельницького, полеглих у битві з поляками під Берестечком у червні-липні далекого 1651 року, відслужив у Георгіївському храмі патріарх Київський і всієї України Філарет. Меморіальні заходи у Пляшевій відвідала ціла шеренга народних депутатів…

Жителі Пляшевої неодноразово виорювали на своїх городах козацькі останки, мушкети, шаблі. Невідомо скільки б це тривало, якби 1908 року в селі не зупинився архімандрит Почаївської лаври Віталій (Максименко) і не довідався про знахідки. Він погодився з місцевими селянами, що предків, полеглих за віру православну, потрібно поховати по-християнськи. І став агітувати в релігійній пресі за придбання землі, на якій містяться козацькі могили, та будівництво на ній храму.

Знайшлися і солідні спонсори – князь Володимир Волконський, відомий підприємець Іван Колесников та сам цар Микола ІІ. Земельну ділянку придбали й передали її Лаврі. А проект храму розробив студент Петербурзької академії мистецтв Віталій Максимов, хоча й під керівництвом знаменитого архітектора Олексія Щусєва. У 1914 році храм святого Георгія Переможця було збудовано.

Фактично він складається з трьох частин – підземної церкви святої Параскеви, церкви св.Георгія та церкви св.Бориса і Гліба на верхньому поверсі. А двома роками раніше на острів Журавлиху перенесли із сусіднього села дерев’яну Михайлівську церкву ХVI ст., в якій перед битвою молився з козаками Богдан Хмельницький. Її з’єднали підземним ходом із гробницею Георгієвського храму. У нішах та саркофазі покояться десятки козацьких черепів.

Музеєві-заповіднику «Козацькі могили» судилися дуже нелегкі випробування. Свідомість козацьких нащадків жорстоко корегували попередні режими. Царський уряд вшановувати пам’ять козаків взагалі-то дозволяв, але спрямовував пам’ятні дійства в русло «російського патріотизму»: чого, мовляв, було б варте військо Богдана Хмельницького без участі в ньому російських частин, а козацька держава – без союзу з Московією після Переяславських угод?!

У часи панування Другої Речі Посполитої польська влада активно протидіяла відвідуванню козацьких могил, щоб не допускати відновлення історичної пам’яті і піднесення національної свідомості українців. Поліція й жандармерія розганяли непокірних, били, кидали до в’язниць. Про впорядкування місць, де полягли козаки, не могло бути й мови.

Про необхідність зберегти історичну спадщину міністрові культури Радянської України нагадала діаспора під час асамблеї ЮНЕСКО. Щоб апелювати до високопоставленого чиновника, українці з-за кордону показали йому статтю в… «Литературной газете» «Так ли следует охранять исторические памятники?» Міністр пообіцяв вжити заходів для врятування козацьких могил. І слова дотримав.

У вересні 1965 року архітектурний комплекс передали Рівненському краєзнавчому музею. Розпочалося впорядкування території, в Михайлівській церкві відкрили невелику експозицію. Наступними роками в музеї проводили ремонтні роботи, під охорону держави взяли місце героїчної загибелі одного з козаків – т. зв. Козакову яму. Але про системне відновлення пам’яті не йшлося.

Навпаки, історичні місця накрила хвиля новітнього варварства. Бо як інакше можна назвати новацію голови місцевого колгоспу, який додумався перетворити будівлю колишнього скиту на птахо- і кролеферму? Важко повірити, що під старовинну Михайлівську церкву рили нори кролі, а на острові Гайок, де в нерівному бою загинуло 300 козаків, виведених полковником Іваном Богуном з оточення, рохкали свині.

Лише у червні 1991 року постановою Кабінету міністрів УРСР статус музею-заповідника «Козацькі могили» було підвищено і на його базі створено державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Героям битви встановили величний пам’ятник (скульптор Анатолій Кущ), відреставрували храми, збудували парадну браму і міст на острові Журавлиха.

У генеральному плані розвитку заповідника передбачено встановити пам’ятний знак у селі Острів, де була ставка Богдана Хмельницького, стелу – у згадуваній Козаковій ямі, є намір спорудити капличку на козацькому цвинтарі.

– Експонати музею досі перебувають у колишніх келіях Почаївської лаври. Там тісно й небезпечно. Тому термінова проблема – будівництво нового музейного приміщення, – вводить у курс першочергових завдань директор заповідника Леонід Галабуз. – Заповідник та Міністерство культури і туризму просять для цього 10 млн. грн. Але чи зрозуміла ця цифра чиновникам і депутатам, коли культура фінансується за залишковим принципом?

Л.Галабуз доводить, що перспектива розвитку заповідника саме у підвищенні його статусу – до національного. Адже чим вищий статус установи – тим більше коштів держава виділяє для належного облаштування пам’ятних місць. До речі, депутати Рівненської облради днями звернулися з цим проханням до найвищих органів влади.

…Гіркі, але справедливі слова голови Рівненської облдержадміністрації Віктора Матчука: «Перемагали козаки і селяни. Вони не думали про посади й почесті. Втрачала перемогу верхівка. Чвари, взаємопоборювання зводили перемогу нанівець. Доки будуть незгоди, зради між політиками, добра в Україні не буде…»

Поле Берестецької битви, де звитяжно билися й полягли кілька десятків тисяч козаків та селян, – нагадування про це. Чи не тому буденне збереження історичної пам’яті потребує не менш героїчної боротьби?

Роман Якель

Джерело: «Дзеркало тижня»

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 190

Модифіковано : 22.09.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.