Могила Сипченка Л.Є.

Наталія Калюжна

Могила Сипченка Л.Є., 1979 (іст.). На Миколаївському кладовищі, за 40 м на схід від Миколаївської церкви.

Сипченко Леонід Євтихійович [1921, с. Надєждинське, Гаврилівський р-н. Оренбурзька обл. (Російська Федерація) – 1979] – повний кавалер ордена Слави.

З 1941 служив у Червоній Армії. Командир відділення, помічник командира взводу 304-ї окремої розвідувальної роти 126-го корпусного артполку 343-ї Бєлостоцької стрілецької дивізії. У лютому 1944 взвод, яким командував Л.Сипченко, прикрив один із підрозділів, що опинився в оточенні, і допоміг йому вийти з нього. За мужність і відвагу, виявлені під час цієї операції, Л.Сипченко нагороджений орденом Слави III ст. Ордена Слави II ст. удостоєний за сміливий пошук і взяття в полон двох гітлерівців, які дали цінні свідчення про ворога.

Л.Сипченко пройшов дорогами війни від Волги до Одера. Воював під Москвою і Воронежем, визволяв Сумщину, форсував Дніпро, брав участь у Білоруській та СхідноПруській наступальних операціях.

Під час штурму Кенігсберга розвідники взводу Сипченка знищили ДОТ противника, що заважав просуванню 370-го стрілецького полку. За мужність і відвагу, виявлені під час цієї операції йому було вручено орден Слави I ст.

Учасник Параду Перемоги у Москві (1945). У 1947 демобілізувався, у 60-ті рр. працював у радгоспі «Охтирський», мешкав в Охтирці. Нагороджений орденами Червоного прапора, Вітчизняної війни II ст., Червоної Зірки, медалями.

У 1979 на могилі встановлено обеліск /1,3 м/ з червоного граніту з написом на його чоловому боці.

[Сумщина в іменах : енциклопедичний довідник. – Суми, 2003. – С. 404-405; Мулёв В. А. Хронологические даты Ахтырщины. Ч. 2. 1917 – 1943 / В. А. Мулёв. – Ахтырка, 1955. – С. 24; Шевченко О. Нагороди розвідника / О. Шевченко // Прапор Перемоги. – 1975. – 9 травня. – С. 4.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 859.