Будинок з історією
Наталія Калюжна, Надія Подоляка
Будинок, поч. 20 ст., в якому народився і мешкав Багряний І.П. (іст). На розі вул. Грабовського і пров. Багряного.
Будинок одноповерховий, цегляний, з 5 кімнат. Загальна площа – 66 кв. м. Споруджений на початку 20 ст.
Тут народився і мешкав Багряний (Лозов’ягін) Іван Павлович [2.10.1906, м. Охтирка – 25.08.1963, с-ще Новий Ульм (Німеччина)] – український письменник, лауреат Шевченківської премії (1992, посмертно).
Народився у родині муляра Павла Лозов’яги. У 6 років почав своє навчання у церковно-парафіяльній школі, потім в Охтирці закінчив Вищу початкову школу, де був редактором шкільного журналу «Надія», який виходив українською мовою. У 1922 починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: замполіт цукроварні, окружний політінспектор в Охтирській міліції, вчитель малювання в колонії для безпритульних.
1926 – 29 – навчався в Київському Художньому інституті. Інститут закінчив, але через політичну «неблагонадійність» його не допустили до захисту диплому.
1.Багряний належав до літературної організації «Марс» (Майстерня Революційного Слова), до якої входили В.Підмогильний, Г.Косинка, Є.Плужник та інші.
У 1925 під псевдонімом І.Полярний вийшла перша збірка оповідань «Чорні силуети: П’ять оповідань». У 1926 в журналі «Глобус» видруковано його перший вірш «В місто».
І.Багряний – автор збірок поезій «До меж заказаних», «В поті чола» (1930), поеми «Аве Марія» (1929), віршованого роману «Скелька» (1930). Протягом 1928 – 30 виходять друком поеми «Батіг», «Вандея», «Собачий бенкет», «Гутенберг», епопея «Комета», оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки».
У 1932 письменник був заарештований, звинувачений у антирадянській пропаганді. Під час слідства написав поему-симфонію «Золотий бумеранг». У 1933 його засуджено на п’ять років заслання на Далекий Схід. Через два роки І.Багряний тікає і переховується у знайомих, ще через два роки повертається додому, де його знову заарештовують. Поневіряння письменника стали основою його роману «Сад Гетсиманський» (1950).
З початком окупації працює редактором газети «Голос Охтирщини». У 1944 пише поему «Гуляй-поле», тоді ж переїжджає до Львова, де починає писати біографічний роман «Тигролови».
І.Багряний був ініціатором створення Української Головної Визвольної Ради та вироблення її програмних документів.
3 серпня 1944 – письменник відправлений у Німеччину «остарбайтером», але тікає спочатку в Тіроль, далі в Інсбрук (Австрія). Потім оселяється у Новому Ульмі (Німеччина).
У 1952 – 63 – був головою Української Національної Ради та віцепрезидентом УНР в Екзилі. Пише памфлет «Чому я не хочу повертатись до СРСР», який набув широкого розголосу.
У 1996 на будинку встановлено меморіальну дошку з написом.
[Шугай О. Іван Багряний або через терни Гетсиманського саду : Роман-дослідження / О. Шугай. – К. : Рада, 1996. – 480 с.; Антологія літератури Сумщини. – Суми, 1995. – С. 47-57; Українське слово : Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. у 3-х кн. Кн. 2. – К., 1994. – С. 612-617; Енциклопедія українознавства. – К., 1993. – Т. 1. – С. 81; Українська літературна енциклопедія. В 5-ти т. – К., 1988. – Т. 1. – С. 108; Речник незалежності // Слово Просвіти. – 2003. – 3-9 вересня. – С. 11; Ухань В. До 90-річчя від дня народження І. Багряного / В. Ухань // Березіль. – 1995. – № 11-12. – С. 81; Галкін О. Зірки свого шляху не змінюють / О. Галкін // Прапор Перемоги. -1990. – 26 червня. – С. 2.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 845 – 846.