Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Невідомі розкопали склеп панів Мироненків

Дата: 10.08.2009

У селі Остапківці Немирівського району Вінницької області два місяці стояла розритою могила-склеп панів Мироненків, які жили там до 1917 року.

– Може, шукали на покійниках золото й брільянти? – розмірковує місцева жителька 77-річна Ганна Брус. – Та де було то золото? Родичка мого чоловіка Івана ходила обмивати пана, коли той помер. Це якраз на революцію 1917-го року було. Ободрали Мироненка так, що не було в чому й поховати. Знайшли щось стареньке, то так і вділи.

У склепі, крім пана, поховані дві його дружини, що померли раніше. Розриту могилу помітив 50-річний Анатолій Павленко.

– Це мій чоловік, – пояснює Аріна Павленко, 46 років. – Приїхала якась жіночка на Зелені святки, хотіла побачити панський цвинтарок. А Толік якраз пас корови. Провів її туди, бачить – на одному місці накидано прив’ялих гілочок. Підіймає їх, а там яма.

Хати Павленків та Брусів стоять неподалік склепу.

– Після свята Побєди я чекала корови, бачу, йдуть двоє, – згадує Аріна, ведучи до захоронення крутим пагорбом. – Крепкі такі, високі, молоді. Металошукачі новенькі, аж блищали. Я не звернула уваги, мало куди хто йде. Зараз у лісах металолом усі шукають.

Викопана яма близько 1,5 м завглибшки, діаметром до 70 см. Із неї видно цинкову труну із зсунутою кришкою. Жінки розповідають, що склеп мурований, обкладений цеглою. За радянських часів вхід завалили.

– Чув, що родичі Мироненків у Москві живуть, – говорить 81-річний Іван Присяжнюк. – Кажуть, то вони найняли людей, щоб кості панів забрали й відвезли їм. Ми ще дивувалися, що нащо ж так, можна було б просто приїхати та забрати. А виходить, то дуже дорого. І багато времені треба, стільки всяких бумаг, дозволів.

У пана Олександра Мироненка було троє дітей.

– Син Борис та дві доньки Сюзанна та Льоля, – говорить Ганна Брус. – Дали їм знати, як зайшли в село більшовики. Борис втік над річку Буг. Сестри переховувалися в одного отставника. Він ходив до них. А потім і вони втекли. Уже після війни казали, прийшов чоловік у село, зветься Борис, а фамілія вже не Мироненко. Просив, щоб виписали йому якусь бумагу. По расказам догадалися, що то син пана. У нього ще від однієї наймачки з Вороновиці син був. Старий пан її не признавав. Після революції ця наймачка десь ділася.

Відспівати покійних Мироненків із Немирова приїжджав священик Свято-Троїцького жіночого монастиря протоієрей 32-річний Павло Петльований.

– Питає у нас, чи добрий був пан, – додає Аріна Павленко. – Кажемо, дуже добрий. Баби розказували, тоді ж люди бідно жили. А старий пан наказував селянам: ”Чого не йдеш до мене хліба позичати? Коли вродить у тебе, то віддаси”.

Яму зарили 1 серпня після візиту кореспондента ”ГПУ”.

– У перші дні з гробниці йшов такий страшний трупний запах. Ходили в сільраду, а нам кажуть: ”Хто її рив, той хай і зариває”, – скаржиться Павленко. – Боялися, бо поки було тепло, а далі ж дощі. А якби залило склеп? Хто його знає, що в ньому. Може, якась інфекція. Діти туди лазили, палицями в тих гробах колотили. Слава Богу, вже не переживаємо. А за могилкою будемо дивитися.

Аріна Кантоністова

Джерело: “Газета.ua”