Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Блиск і вбогість українського Версалю

Ніна Романюк

Дата: 12.06.2009

Ці стіни за п’ять століть бачили й чули все: любов і ненависть, вірність і зраду, розквіт і суцільне запустіння. Чи гадали їхні господарі та будівничі, що після сотень літ блиску й розкоші тут заховають від світу людей, чиї душі теж нагадують руїни? Станеться це у 50-х роках XX століття, коли господарями одного з перших бастіонних замків України і пам’ятки архітектури XVI сторіччя стануть пацієнти Волинської обласної психіатричної лікарні № 2..

Чи засяє волинська діадема?

Я не була в Олиці років із п’ятнадцять. Тут мало що змінилося за цей час. Трохи додалося будівель і атрибутів сучасності, скромних будиночків і не вельми, зі звичайними огорожами й височенними парканами, за якими ховаються теперішні небідні люди, філії банків, набір адмінустанов і крамнички різного штибу – словом, як повсюди в Україні. В усьому іншому селище, яке за радянських часів «удостоїлося» бути районним центром (але й цього владі видалося забагато), майже не змінилося. Сьогодні важко повірити, що аж до кінця XVIII століття Олика була найбагатшим містом на Волині, і навіть древній Лучеськ їй поступався, хоч за кількістю населення був трохи більший…

Єдине, що в Олиці змінилося за останнє десятиліття, – це побільшало туристів. І хоч не стала вона туристичною волинською Меккою, та все більше і більше українців, які цікавляться історією своєї держави, відвідують маловідоме селище на Волині, про яке колись знала вся Європа. Приїздить і чимало поляків до своїх святинь. Навіть спадкоємиця славетного роду Радзивіллів побувала у родинному гнізді. Кажуть, княгиня плакала, коли побачила, в якому стані перебуває палац сьогодні.

Повертається поволі до життя Троїцький костел, який довго лежав у страшних руїнах. Щоб відновити його повністю, потрібні дуже великі кошти. Бо ж приїздили нещодавно архітектори з Кракова, обдивлялися, щось занотовували. Тим часом місцеві католики проводять богослужіння у маленькому кам’яному костелі Петра і Павла (1450 рік).

Появі сторонніх людей на території палацу не дивуються ані працівники психіатричної лікарні, ані її пацієнти. Бо ходити тут не заборонено, хоч лікарня є установою закритого типу. Минулого року, який був оголошений Роком замків, резиденції Радзивіллів трохи пофортунило. Як сказала головний лікар психіатричної лікарні Валентина Лисюк, вони вперше по-справжньому нагрілися. З обласного бюджету було виділено обіцяні кошти на нову систему опалення. Такого тепла ці стіни давно не знали.

Розмови ж про відселення цієї лікарні зі стін пам’ятки архітектури державного значення вийшли на нову орбіту. Надію на те, що, нарешті, Олика може отримати історичний шанс, щоб постати з попелу забуття, підсилили українські футбольні перспективи Євро-2012. Знаходячись за якихось 30 кілометрів від Луцька і майже над головною дорожньою артерією, що пов’язує Європу з Києвом (дорога Устилуг – Київ Н-22), вона логічно завершує «Золоту діадему Волині».

Починається цей поки що омріяний туристичний маршрут у прикордонному Устилузі, де діє єдиний у світі Музей всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравінського, далі – древній Володимир-Волинський із його унікальними храмами і монастирями, ще далі – родинний палац-садиба В’ячеслава Липинського в локачинських Затурцях, Луцьк із його музеями, іконами та замком Любарта, село Піддубці, де завершується реставрація пам’ятки архітектури, дев’ятиглавої Покровської церкви і, нарешті, Олика із замково-палацовим комплексом Радзивіллів XVI століття та не менш древніми храмами.

Маршрут включає в себе шість музеїв, два державні історико-культурні заповідники, п’ять історично заселених місць, 50 пам’яток культури державного значення. І все це неймовірне багатство могли б побачити іноземні туристи, їдучи з Європи на футбольний чемпіонат через Волинь. Залишилися дрібниці – кошти, щоб привести деякі пам’ятки до експозиційного стану.

Але на історичну та культурну спадщину якраз їх і не вистачає. Волинська влада обґрунтувала Києву всі витрати цього проекту в рамках Угоди регіонального розвитку області між Кабміном та обласною радою, наголошуючи: «У зв’язку зі зміною геополітичної ситуації Волинь стала амбасадором України на кордоні Євросоюзу. Заходи з охорони та використання об’єктів культурної спадщини відповідають міжнародним зобов’язанням України, від них залежить позитивний образ України». Але…

– Прикро те, що припинилося фінансування навіть тих об’єктів, на яких уже проводили роботи і щодо яких був навіть указ Президента. Здавалося, що ще потрібно, коли Президент дає доручення Кабінету Міністрів конкретно профінансувати реставраційні роботи палацу-садиби Липинського у Затурцях? Уже було зроблено всю проектно-кошторисну документацію, там мав би бути чудовий парк у три гектари, відреставрований палац Липинських, зроблено історико-архітектурний план для відтворення історичного ареалу.

Профінансували у 2007 році 600 тисяч, у 2008-му – ні копійки, цього року – теж ні копійки, – з гіркотою розповідає Василь Ворон, заступник начальника управління культури та туризму Волинської ОДА. – Формування туристичного продукту з волинською маркою «Золота діадема Волині» підтримали на сесії депутати обласної ради, спрямували відповідне звернення до Верховної Ради, але там воно не прозвучало.

Уберегти від подальшої руйнації

Упродовж 2005-2007 років область щорічно отримувала чотири мільйони гривень із державного бюджету, завдяки чому було відреставровано понад 30 об’єктів культурної спадщини. З початку 90-х цю галузь не фінансували, і лише після 2005 року пішли кошти з держбюджету. Ця позитивна тенденція, на жаль, не збереглася нині.

Тепер невідомо, чи вдасться провести у червні Шостий міжнародний фестиваль «Стравінський та Україна», який проводиться в Устилузі. До речі, єдиний такий фестиваль у світі. Стан будинку, де розташовані музей композитора і дитяча музична школа, близький до катастрофічного. Що вже казати про Олику… Хоча тут можна було б зробити навіть свій мистецький арсенал. У стінах палацу розмістилися б кілька музеїв, готель, концертний зал, зали для прес-конференцій. Бо він справді є унікальним.

– Скільки потрібно вкласти коштів, щоб цю мрію здійснити? – цікавлюся у Василя Ворона, який переймається не лише долею історичних пам’яток Олики, а й усієї Волині.

– Мільйонів двісті, хоча це не остаточна сума. У відродженні пам’яток Олики зацікавлені урядові й неурядові організації зарубіжних країн. Але палац заборонений до приватизації. Олика дуже вигідно розташована географічно. Дорога Устилуг-Київ – це ж колишній латинський шлях. До речі, саме по цій лінії проходила межа льодовика.

Торік посилено шукали варіанти для можливого відселення психлікарні із резиденції Радзивіллів. Ішлося про добудову нового корпусу до психіатричної лікарні № 1 в Липинах, потім ніби був інший варіант. На чомусь конкретному вдалося зупинитися?

– Конкретно лише одне: треба всіма можливими способами поки що вберегти палац від руйнування. Ви були там і бачили, у якому він жалюгідному стані. Розташування в палаці понад півстоліття медичної установи – то, звичайно, добре, бо невідомо, що могло б бути з цією пам’яткою архітектури, якби не лікарня. З іншого боку, дбати про неї ніхто не дбав. Виживали всі, як могли. Зараз завдання одне: у кілька етапів провести необхідні протиаварійні роботи в найзапущеніших приміщеннях, щоб уберегти пам’ятку.

Маленькою перемогою вважаємо підписання угоди між користувачем, тобто обласним управлінням охорони здоров’я, і львівськими архітекторами, які почали розробляти проект ремонтно-реставраційних робіт. Користувач, згідно з законом, зобов’язаний зберегти пам’ятку. Щодо будівництва нового приміщення для лікарні, то винести її за межі Олики – означає позбавити робочих місць 500 мешканців міста і довколишніх сіл. Тобто це ще й соціально складна проблема. Ніби визначилися попередньо вже з місцем неподалік Олики, де можна збудувати нове приміщення лікарні. Коли це станеться? З огляду на нинішню ситуацію, ніхто вам цього не скаже.

Не розкошують сьогодні й пацієнти палацу Радзивіллів: дахи в деяких приміщеннях течуть, ринви протрухлявіли, стіни з’їдає грибок. У деяких корпусах навіть пластикові вікна встановили, а поруйновані грибком стіни прикрили вагонкою. Чи витримає п’ятисотрічна споруда цю напасть цивілізації – про це наразі не думали. Лікарню ще у травні готували до атестації, яку проводять раз на три роки.

Отож ремонтні роботи власними силами робили як могли. Вибір невеликий – пісок, вапно і свої робочі руки. Бюджетних грошей не вистачило навіть на фарбу, і медсестри з санітарками приносили її з дому або купували за власні. Державних грошей ледве вистачає на психотропні препарати. На 3,45 гривні для одного хворого, що виділяються нині на медикаменти, не розженешся. А як нагодувати за 3,78 гривні на добу? Не кажучи вже про пацієнтів туберкульозного відділення, яким потрібне чотириразове калорійне харчування. Ось такі поки що реалії волинського Версалю…

Джерело: “Україна молода”