2017 р. Звід пам’яток України
Олег Сухобоков
Археологічний комплекс: Два городища, селище, курганний та грунтовий могильники, раннє та розвинуте середньовіччя, 8 – 13 ст. (археол) 1,2 – 1,5 км на південний схід від села, займає 2 миси – останці та частиною плато, що прилягає до них, корінного берега р. Ворсклиця.
Територія комплексу має складну конфігурацію. Розташовується на прилягаючих відрогах берегового плато, що розділені яром та глибокими балками, котрі впадають в заплаву, а з півночі відділені від плато валами «кокошникоподібної» форми та ровами. На північ від городищ знаходиться неукріплена частина поселення, що простягнулася зі сходу на захід (площею близько 8,0 – 10 га). На північ від городища знаходиться територія курганного могильника, що нараховував колись близько 500 насипів. Поблизу південно-східної околиці та частково на території садиб розташований грунтовий могильник з похованнями за християнським обрядом.
Пам’ятки поблизу с. Ніцаха відомі з сер. 19 ст. На поч. 20 ст. у зв’язку з підготовкою 12-го археологічного з’їзду проводив розкопки В.Городцов (на західному городищі). У той же час К.Мельник здійснювала розкопки курганів. У сер. 20 ст. комплекс оглядався Б.Шрамком, М.Кучерою, О.Сухобоковим. У 1973 – 74 та у 1986 – 88 досліджувався Лівобережною слов’яно-руською експедицією ІА АН УРСР. У ході робіт було уточнено хронологію комплексу як пам’ятки роменської та давньоруської культури.
Місцевість, в якій розташовані пам’ятки місцеві жителі називають Балкани, а городища Великий та Малий Балкан (відповідно за І.Ляпушкіним – Круте та Безіменне), на плані – Західне та Східне.
Західне городище має форму неправильної, з заокругленими кутами, трапеції, довжина якої складає 60 – 65 м, ширина – 45 – 50 м. Вал має найбільшу висоту – 7,0 м – в середній частині. Вхід на городище знаходиться біля його східного краю, що поступово переходить у невисокі валоподібні краї майданчика, котрі мають висоту до 0,5 м. На мисовій ділянці помітні сліди розкопу 1902, форма якого змінена ерозією. Майданчик має природній нахил від валу до мису. Схили городища ескарповані на 10 – 12 м. На східному куті мису ескарпом утворені два терасоподібні виступи, на яких помітні залишки двох валів та ровів, що сильно розпливлися: їх висота не перевищує 0,5 м, глибина ровів від 0,7 до 1,0 м.
Східне городище (Малий Балкан) має округлу в плані форму розмірами 38 х 32 м. Вал відрізає городище від плато. Його висота в середній частині складає 5,0 м. На місці стародавнього в’їзду прорізана траншея, в результаті чого на городищі був повністю знищений культурний шар (1973). На краю мису помітна яма-резервуар (діаметр – 10 м, глибина – 1,5 – 2,0 м). Край майданчика трохи піднятий відносно центральної частини. Схили ескарповані на висоту 10 м.
Між городищами знаходиться знижена частина плато довжиною 60 м та шириною 30 м, що з двох сторін руйнується ярами. З напільного боку перед східним городищем розташований невеликий мисоподібний майданчик – 70 х 65 м, що вузьким перешийком поєднується з плато. Слідів укріплень на підході до городищ непомітно. За перешийком, на плато, на північний захід та північний схід від городищ, де на площі 600 х 250 – 300 м помітні сліди зруйнованих глинобитних печей (до 50), численні уламки роменської та давньоруської культури. Це може вказувати на наявність тут неукріпленої частини поселення, що прилягало до укріплень. Ця частина в давнину відділялася від плато, на якому знаходився могильник, якоюсь лінією укріплень, сліди її у вигляді насипу, що розплився (висота – 0, 5 – 0,7 м та ширина – 12 – 16 м) помітні в полі у вигляді світлої смуги рослинності на засіяному полі. Це дає змогу ствердно говорити про наявність окольного міста – посаду в давньоруський час, тим більше, що саме селище розташоване на північний захід від ймовірного посаду та західніше курганного могильника.
У 1973 – 74 розкопки проводилися на Східному городищі та на ділянках, що прилягають до нього. При цьому значна увага приділялася оборонним спорудам. Досліджена площа складала 770 м кв. З них 550 м кв. – на городищі. Було досліджено 12 житлових та 36 господарських приміщень, проведено розрізи основного валу та передмостового рову, а також залишків укріплень по периметру городища. Дослідження укріплень продовжено і в 1986 – 87. З’ясовано, що висота валу від рівня материкового суглинку до сучасної поверхні становить 3,9 м при ширині основи 15 – 17 м. Насип має складну структуру, що обумовлено кількома будівельними періодами, сліди яких зафіксовано в різних горизонтах насипу.
Первинний вал складався з насипу, що являв собою підсипку грунту, викинутого при будівництві рову. Його висота – 1,8 – 2,0 м, ширина – близько 8,0 м. В самій основі простежуються пустоти від лагових колод, значного діаметру (0,2 – 0,45 м), що згнили. Призначення їх не зовсім зрозуміле. Оборонна стіна складалася з 2-х рядів вертикально закопаних колод; ряди з’єднувалися плахами, що лежали перпендикулярно вісі валу. Від них залишилися шари вугілля, що зберегли структурний порядок (потужність – від 0,03 до 0,10 – 0,15 м). Наявність поодиноких уламків ліпної кераміки роменського типу дає змогу датувати первинний етап будівництва 8 – 10 ст.
Під час другого будівельного періоду вал було підсипано на висоту 3,2 – 2,5 м та з внутрішнього боку укріплено панциром з вапняку. На вершині первинного валу було вкопано 2 ряди товстих колод, що розташовувалися на відстані 0,4 м одна від одної. На відстані 0,6 м від цього ряду було вкопано ще 2 ряди аналогічних колод, що зв’язувалися горизонтально укладеними плахами внакладку. Таким чином утворилася стіна товщиною близько 2,0 м. При цьому ширина підошви валу становила 17 м. Виходячи із знахідок типової кераміки, даний період можна датувати кін. 10 – 11 ст.
Залишки третього будівельного періоду маловиразні: горілі дерев’яні конструкції були зміщені сповзанням насипу, але вдалося виявити кут кліті-зрубу на внутрішній стороні насипу, сторона якого складала, судячи із збереженої частини, не менше 2,0 м. Ймовірно, саме в цей час було поглиблено рів, на що вказують прошарки спондилової глини у верхніх шарах валу. До цього ж періоду відноситься будівництво оборонної стіни по периметру городища, що являла собою ряд укладених горизонтально на підсипці колод, закріплених парними стояками та укріплених в основі вапняковим панциром.
При дослідженні рову з’ясувалося, що він був засипаний ще в давнину. Його глибина складала 3,5 м при ширині 13,5 м. Таким чином висота валу від дна рову складала не менш ніж 7,5 м. Аналіз стратиграфії заповнення рову дозволяє виділити три будівельних періоди, що співпадають з будівництвом оборонних споруд городища.
На городищі було виявлено 11 з 12 відкритих жител. П’ять із них містять матеріали переважно роменського періоду (житла № № 1, 4, 5, 8, 10). Усі вони прямокутної в плані форми, заглиблені на 1,6 – 1,9 м від рівня сучасної поверхні. Материкові виступи, що йшли вздовж стін використовувалися для будування печі та як лежанки. Площа будівель рідко перевищує 25 – 30 м кв. Аналіз кераміки та індивідуальних знахідок дозволяє датувати їх від 2-ої пол. 8 ст. по поч. 10 ст. Синхронні їм ями № № 2, 4, 12, 15, 17 – 19, 23, 31 – 32.
Три житла (№ № 2, 3, 6) також відносяться до напівземлянкового типу стовпової конструкції, заглиблені на 1,4 – 1,8 м. В одному з жител поряд з роменською пічкою виявлено і піч каркасно-купольної конструкції (житло № 3). Наявність роменської ліпної кераміки разом з салтівськими глеками та давньоруського посуду з манжетом та рифленням корпуса дозволяє датувати житла 10 – 11 ст. Така ж хронологія і господарських ям (№№ 5, 8,20, 24, 38).
Два житла відносяться до 12 – 13 ст. (№ 7 та 11), причому перше з них було житлом зрубного типу з глинобитною пічкою, а друге – напівземлянкою стовпової конструкції з двома каркасно-купольними пічками. Одне житло (№ 13) виходячи з керамічного матеріалу можна датувати кін. 11 – поч. 12 ст. Господарські приміщення (№ 1 – 3) можуть бути датованими 10 – 12 ст. Одне з них було наземною будівлею стовпової конструкції, друге – напівземлянкового типу було, ймовірно, млином, на що вказують дві пари жорнових каменів, що знаходилися в робочому порядку.
У ході розкопок 1986 – 88 на ділянці, що прилягає до Східного городища, виявлено близько 10 будівель, котрі відносяться до давньоруського періоду. З них два приміщення (одне наземне) були житлами, два – господарськими будівлями, одне – виробничого призначення. Виявлені також залишки жител роменського періоду (№ 6 та 8). При цьому було встановлено, що частина ділянки, розташованої між городищами, була зайнята переважно господарськими приміщеннями, у той час як житлові концентрувалися в його найвищій частині.
Отримані матеріали дозволяють припустити, що понижена ділянка в роменський час була незаселеною. Роменські житла концентруються на городищах та високих частинах навколо них.
На західному городищі дослідження оборонних споруд не проводилося. Досліджувалися частини, що прилягають до розкопу В.Городцова: мисова частина та центральна. При цьому досліджено близько десятка житлових та виробничих будівель, в тому числі і наземного типу. Культурний шар становить 0,5 – 0,7 м. У ході робіт на городищі було виявлено значну кількість виробів з кольорових металів (сережки, кільця, привіски, хрестики), що разом з бракованими речами дозволяє говорити про місцеве ювелірне виробництво.
Набір прикрас дає змогу говорити про змішаний племінний склад населення давньоруського населеного пункту, ймовірно, міського типу, що є типовим для південноруських околиць давньоруської держави. Тут присутні сіверяни, радимичі, в’ятичі, переселені з рідних місць волею великокнязівської влади.
При роботах на території посаду були виявлені залишки гончарного комплексу (1988), що складався з 2-х гончарних горнів та підсобно-виробничих приміщень. Особливості керамічних виробів, що обпалювалися в цих печах, дозволяють датувати один з комплексів 11 – 12 ст., другий – 12 – 13 ст.
Змішаний характер населення знайшов своє відображення і в матеріалах могильника, в даний момент повністю зруйнованого (за виключенням десятка насипів в так званому Городищенському лісі). На оранці знаходять скупчення кісток разом з керамікою та предметами особистого вжитку. Судячи з розкопок К.Мельник, більшість із них містили поховання за християнським обрядом, здійснені на горизонті чи в насипу. Це підтверджується і скупченням кісток на місці зруйнованих курганів. Серед знахідок – прикраси, предмети християнського культу, побутові речі. Слід відмітити знахідку пошкодженого змійовика з білону з зображенням двох святих на одній стороні та переплетених драконів з собачими головами на іншій. Безперечний інтерес викликає шиферне пряслице з продряпаним написом «славно». Загальна кількість знахідок на місці могильника становить близько 500 одиниць, не рахуючи кераміку.
Грунтовий могильник знаходиться поблизу південно-східної частини села, за 350 – 500 м від сучасного кладовища, відрізаного грунтовою дорогою від села та зруйнованої МТФ, що знаходиться біля підніжжя городища. У закладених шурфах, на глибині від 0,6 до 0,9 – 1,2 м, виявлені поховання переважно безінвентарні, здійснені за християнським обрядом.
Уламки давньоруської кераміки в заповненні ям та астрагал з отвором, що виявлено при похованому, дозволяють датувати могильник 12 – 13 ст.
Таким чином хронологія комплексу визначається 2-ою пол. – 80 – 30-ми рр. 13 ст., а культурна належність не викликає сумнівів як роменсько – давньоруська.
Матеріали розкопок 1973 – 74 та 1986 – 88 зберігаються у фондах Сумського краєзнавчого музею. Матеріали розкопок К.Мельник та В.Городцова частково зберігаються у Київському історичному музеї. Більша частина їх втрачена.
[Историко-статистическое описание Харьковской епархии, Отд. III. – М., 1857. – С. 197 – 199; Городцов В. А. Результаты исследований, произведённых научными экскурсиями XII Археологического Съезда / В. А. Городцов // Труды XII АС. – Т. 1. – М., 1905. – С. 121; Багалей Д. И. Объяснительный текст к Археологической карте Харьковской губернии / Д. И. Багалей // Труды XII АС. – Т. 1. – М., 1905. – С. 6; Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа / И. И. Ляпушкин // МИА. – М., Л., 1961. – С. 337 – 338; Шрамко Б. А Отчёт о работе скифо-славянской экспедиции ХГУ в 1960 г. / Б. А. Шрамко // Архів ІА НАНУ. – ф. е. 1960/7; Кучера М. П. Звіт про роботу Лівобережного розвід загону у 1971 р. / М. П. Кучера, О. В. Сухобоков // Архів ІА НАНУ. – ф.е. 1971/17. – С. 8 – 9; Сухобоков О. В. Славяне Днепровского Левобережья / .О. В. Сухобоков – К., 1975. – С. 33-34; Сухобоков О. В. Отчёт о работе Днепровского Левобережного отряда / О. В. Сухобоков // Архів ІА НАНУ. – ф.е. 1973 – 1975/31. – № 7245 – 7246. – 44. – С. 35; Кучера М. П. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья / М. П. Кучера. – К., 1984. – С. 164 – 166; Сухобоков О.В. Отчёты о раскопках 1986 – 1988 гг. // Архів ІА НАНУ.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1243 – 1246.