Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Монастир св.Спаса

1996 р. Наукові дослідження та реставрація оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря…

1996 р. Наукові дослідження та реставрація оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському

В.Лук’янченко

Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир розташований на високих кручах правого берега Десни. Це комплекс культових, житлових і господарських цегляних споруд, обгороджений високими мурованими стінами з вісьмома вежами. Дехто з дослідників вважає, що його заснували у 30-і роки XI ст., дехто – у першій половині XII ст., тобто тоді, коли Новгород-Сіверський став стольним градом удільного князівства. За довгу історію монастир переживав часи розквіту й занепаду, зазнавав нищівних руйнувань, відтак відбудовувався і укріплювався. Майже нічого не відомо про його долю з XII по XV ст. Ще 1724 р. ієромонах Спасо-Преображенського монастиря Фадей письмово доповідав Синоду про те, що всі старовинні монастирські книжки, де містилися відомості з його історії, втрачені [Описание документов и дел, хранящихся в архиве Правительствующего Синода. – СПб, 1897. – Т. 5. – Д. 40. – С. 90]. Проте відомо, що 1500 р. новгород-сіверський князь Василь у відповідь на погрози ополячення краю разом із підвладною йому Сіверщиною переходить у підпорядкування великого князя Московського. Ця подія викликала війну між Московією і Річчю Посполитою за володіння Сіверщиною, яка тривала до другої половини XVII ст.

Пізніше монастир спалено військом кримського хана. 1552 р. Іван Грозний дав монастирю грамоту на володіння великими угіддями та значною кількістю сіл і містечок [Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – 1873. – кн. 3. – С. 42], що, безперечно, сприяло швидкій відбудові і його укріпленню. На початку 1605 р. місто і монастир були спустошені польським військом під проводом Лжедмитрія. При цьому були знищені монастирські укріплення [Курковский Венедикт. Вказ.праця. – С. 39].

Після руйнації монастир тривалий час лежав у руїнах, і лише після приєднання Лівобережної України до Росії почалося його відродження. У цей час доля монастиря пов’язана із видатним діячем XVII ст. Чернігівським єпископом Лазарем Барановичем. Під його керівництвом було розпочато великі будівельні роботи. З 1673 р., після переїзду Барановича до Чернігова, його справу продовжує архімандрит Михайло Лежайський, за якого будують цегляні оборонні стіни з вежами, бурсу та перебудовують покої настоятеля.

Архітектурний ансамбль монастиря, що зберігся донині, остаточно склався наприкінці XVIII – на початку XIX ст., коли за проектом видатного архітектора Джакомо Кваренгі на місці храму XII ст. було зведено новий Спасо-Преображенський собор. Після цього значних будівельних робіт на території монастиря не було.

1926 р. монастир закрили, 1929 р. на його території засновано Новгород-Сіверський державний історико-культурний заповідник. Під час наступу радянських військ (1943 р.) Новгород-Сіверський монастир зазнав великих руйнувань, постраждали всі споруди, деякі були знищені.

Інтерес до історії монастиря та його архітектури з’явився в аматорів досліджень старовини ще в першій половині XIX ст. У різних публікаціях зроблено спроби систематизувати поодинокі відомості з історії й архітектурної еволюції ансамблю. Однак висновки значною мірою виявилися помилковими. Перші справжні наукові дослідження розпочато у 1950-і роки під керівництвом М.Холостенка. Тоді зроблено обміри всіх будинків і споруд ансамблю, що збереглися після Другої світової війни, проведені археологічні розкопки значної частини підмурків собору XII ст.

До 1980 р. Петропавлівська трапезна церква, бурса та три корпуси келій були відреставровані і пристосовані під потреби будинку інвалідів, який на цей час містився на території колишнього Спасо-Преоб-раженського монастиря.

У 1980-1990 рр. співробітники інституту „Укрпроектреставрація” здійснили детальні натурні дослідження всіх оборонних споруд монастиря. Ці дослідження дали вичерпні відомості щодо еволюції головного монастирського в’їзду від XVI ст. та оборонних укріплень усього комплексу, які значною мірою змінюють уявлення, що склалися з цього питання в літературі з історії архітектури.

Дзвіниця розташована в центральній частині південно-західного прясла монастирської стіни, яка утворює перед нею курдонер. Із зовнішнього боку це триярусна гранована башта з завершенням у вигляді шолома з банькою та хрестом на шпилі. Архітектура граней сувора і монументальна, і лише декоративне оформлення арки проїзду підкреслює її значення як головної монастирської брами. З боку монастирського подвір’я восьмерик башти міститься у зниженому двоповерховому об’ємі, східний фасад вирішено у вигляді двоповерхової галереї. Перший поверх складається з трьох великих арок, які спираються на масивні пілони. Над цими арками знаходиться пояс, складений з 12 декоративних аркових ніш, на якому стоїть невисока аркада, що огороджує розташоване на другому поверсі гульбище, перекрите невисокою похилою покрівлею. Проїзд та всі приміщення першого поверху перекриті циліндричними склепіннями. У підвальних приміщеннях, також перекритих циліндричними склепіннями, збереглися бійниці, спершу звернені у бік рову. Перекриття другого поверху плоскі, по дерев’яних балках.

Оригінальна об’ємно-просторова композиція і самобутня пластика фасадів надають споруді неповторних рис і ставлять її в один ряд із найвидатнішими творіннями архітектури, які збереглися на теренах Лівобережної України.

Перша згадка про надбрамну башту-дзвіницю зустрічається в описі монастиря 1785 р., де говориться: „…на каменной колокольне, находящейся над Святыми вратами, крыша сгнила” [Филарет (Гумилевский). Вказ. праця. – С.49].

У статті про Новгород-Сіверський, надрукованій 1848 р., наведено такі відомості:

„…Колокольня – здание в готическом вкусе и в два яруса, имеющее 20 саженей высоты. Под нею находится подземный ход, а перед входом – большой овраг, имеющий с ним сообщение: здесь, вероятно, существовал прежде подъемный мост, доказательством чему может служить обыкновенный мост, устроенный в настоящее время над этим оврагом” [Курковский Венедикт. Вказ. праця. – С.30].

Деяке пояснення помилковій термінології у характеристиці архітектурного стилю споруди знаходимо на сургучному відбитку монастирської печатки 1827 р., де дзвіницю зображено з шатровою покрівлею [ДАЧО. – Ф. 679. – Оп. 2. – Спр. 4328]. На всіх відомих картах міста й монастиря XVIII – початку XIX ст. перед дзвіницею зображено рів з перекинутим через нього стаціонарним мостом.

Про час будівництва дзвіниці в літературних джерелах щодо Спасо-Преображенського монастиря склалася певна думка. Автори переважної більшості публікацій XIX ст. вважають, що її зведено у другій половині XIX ст. За радянських часів усі дослідники, використовуючи відомі джерела XIX ст., зазначають, що дзвіницю збудовано одночасно з монастирськими стінами і вежами: „В 1670-1699 гг. были возведены каменные оборонительные стены монастыря длиной немногим более километра, с надвратной и угловыми башнями” [Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. – M., 1980. – С. 202].

У списку пам’яток архітектури України дзвіниця датується XVII-XIX ст. Співробітники інституту „Укрпроектреставрація” виконали докладний аналіз усіх відомих бібліографічних і історико-архівних джерел з цього питання. Виявлено непрямі свідчення, які спростовують датування в’їзної башти-дзвіниці другою половиною XVII ст. Так, у листі до гетьмана Брюховецького Баранович повідомляє: „…о трапезе замышляю и о ограде монастырской” [Письма преосвященного Лазаря Барановича. Чернигов, 1865 г. – № 55].

Отже, перелічуючи споруди, які, на його думку, необхідно звести, єпископ дзвіницю не згадує, хоч це є найзначніший елемент монастирського комплексу. Помилковість зазначеної вище дати підтверджено відомостями, одержаними під час натурних досліджень дзвіниці й стін курдонера, коли з’ясували, що дзвіницю збудували значно раніше, ніж прилеглі до неї оборонні стіни.

Точно визначити час побудови дзвіниці не пощастило, однак докладний аналіз архітектурних особливостей споруди, характер і структура мурування стін та склепінь і порівняння результатів натурних досліджень з відомими історичними подіями, пов’язаними зі Спасо-Преображенським монастирем, дозволяють датувати її будівництво кінцем XVI – початком XVII ст. Залишки мурування стін початкового об’єму башти, які входять до складу дзвіниці, збереглися у підвалах споруди та на незначну висоту першого, а на північному розі – до основи аркади другого поверху. Характер руйнувань свідчить, що початковий об’єм башти-дзвіниці було знищено вибухом. Історія ансамблю свідчить, що такого руйнування споруда могла зазнати тільки 1605 р., коли польське військо штурмом захопило місто й монастир і повністю знищило його укріплення. Після цього монастир довго лежав у руїнах і відбудовувався дуже повільно.

Для відбудови дзвіниці використовували матеріал із руїн самої пам’ятки. Початкове розпланування башти-дзвіниці при цьому не змінилося, а характер первісних стін, які на північному розі, збереглися на значну висоту, дозволяє припустити, що і об’ємно-просторова структура її не зазнала значних змін. Невідомо, який вигляд мало початкове завершення дзвіниці, однак після її відбудови башту було перекрито високою шатровою покрівлею і оперезано дерев’яною бойовою галереєю, отвори від консольних балок якої виявлено дослідниками у рівні міжярусного карниза в усіх восьми гранях. По обидва боки брами виявлено два гнізда з металевими блоками для канатів підйомного моста.

За проведеними натурними дослідженнями виконано графічну реконструкцію на початок XVII ст. Відбудований у XVII ст. цегляний об’єм зберігся майже без змін донині. Наприкінці XVII ст. проводились роботи з реконструкції монастирських укріплень. Земляні вали було знесено і зведено стіни й башти, висунуті за їх межі, що, вірогідно, пов’язано з необхідністю збільшення площі монастирського подвір’я. Сухий, облицьований цеглою, рів був залишений тільки в межах курдонера, перед головною монастирською брамою.

У першій половині XIX ст. шатрова тесова покрівля дзвіниці замінюється банею у вигляді шолома. Г.Логвин вважає, що це сталося 1830 p. [Логвин Г. Вказ. праця. – С. 196]. Ту саму дату вибито на флюгері, який зберігся на західній монастирській вежі. Під час натурних досліджень на південно-західному фасаді дзвіниці знайдено сліди клейового живопису, нанесеного на пізній тиньк. Характер цього живопису можна спостерігати на фотографіях кінця XIX – початку XX ст. Забігаючи наперед, зазначимо, що сліди клейового живопису виявлено на всіх оборонних спорудах монастиря, де на початок натурних досліджень збереглися залишки тиньку. Проте докладно зупинятися на дослідженні живопису не будемо, бо це теми статті не стосується. Пізніше монастирські стіни й вежі втрачають оборонне значення. Наприкінці XVIII ст. аттикова частина стін з бойовим дерев’яним ходом у межах курдонера майже зруйнувалась; згодом її було розібрано, а на тому місці зведено декоративний цегляний аттик. 1850 р. засипано рів перед дзвіницею.

Отже, порівняння мізерних відомостей, здобутих під час бібліографічних та історико-архівних досліджень щодо Спасо-Преображенського монастиря з результатами детальних натурних досліджень дзвіниці, прибрамних башт та стін курдонера дозволило з цілковитою певністю відтворити не лише будівельну хронологію пам’ятки, а й створити ретроспективну картину архітектурної еволюції монастирських укріплень з кінця XVI – початку XVII ст.

На підставі комплексних досліджень було розроблено проекти реставрації комплексу оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря. В основу проектних вирішень щодо в’їзної башти-дзвіниці, прибрамних башт, стін курдонера, південно-західного і південно-східного прясел стін, атакож південної і західної башт було закладено консерваційний принцип. Цього вимагали такі обставини.

Було розроблено та реалізовано проект в’їзної башти-дзвіниці. Хоча що пам’ятку ретельно вивчено, є чисельні відомості щодо її початкового вигляду, однак вирішено реставрувати завершення у формах, яких вона набула у 1830-1832 рр. За залишками, що збереглися, та іконографічними матеріалами відтворено шоломоподібний купол з банькою та шпилем. Такий проектний принцип продиктовано тим, що споруда, яка збереглася донині, сприймається як цілісний архітектурний витвір, де початковий об’єм та пізніші нашарування, маючи самостійну архітектурну цінність, не виключають одне одного, а утворюють єдиний високохудожній образ.

Оскільки прибрамні башти, південна й західна наріжні башти разом з баштою-дзвіницею та південно-західним пряслом формують зовнішній вигляд монастиря з боку міста, їх реставрували за тим самим принципом, що і раніше реставровану башту-дзвіницю. У результаті збережено величний обрис монастиря при підході до нього в напрямку головної монастирської брами.

Загалом методично вірний підхід до реставрації зазначених споруд у повному обсязі не задовольнив авторів проекту [автори проектів реставрації оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському В.Маркіз і В.Лук’янченко]. Перебудови XIX ст. позбавили монастирські мури оборонних ознак; архітектура стін і веж набула урочисто декоративного характеру, тому втрачено початковий функціональний образ пам’яток.

Архітектурні натурні дослідження східної і північної башт, а також північно-східного прясла стін, виконані у 1986 – 1987 рр. дозволили встановити, що ці споруди, як і досліджені раніше, будувалися за єдиним архітектурним задумом. Північно-східне прясло мало таку саму консольну дерев’яну бойову галерею на атгиковій частині мурів і стрільниці під підпружними арками. Особливістю цього прясла є наявність у центральній частині кількох закладених прорізів (воріт, хвірток, вікон). Воно іде вздовж краю гори понад берегом Десни, тому найзахищеніше природними факторами. Виконані зондажі й шурфи показали, що названі прорізи призначалися для господарських прибудов (стайня, каретник), які мали бути зведені з напільного боку, проте з невідомих причин не збудовані.

Східна вежа – найбільша з монастирських башт. Це триярусна цегляна споруда зі стрільницями у першому й другому ярусах та віконними прорізами -у третьому, які за необхідності використовувались як стрільниці. Другий і третій яруси опалювалися грубами з внутріш-ньостінними димоходами. Башта мала високу шатрову покрівлю з оглядовим ліхтарем, з висоти якого видно південні підступи до міста. Вірогідно, цю башту використовували і як сторожову.

Найцікавіша архітектура триярусної північної вежі, яка істотно відрізняється від інших башт і зумовлена, ймовірно, місцем розташування. Башта стоїть на зламі краю монастирської гори, звідки відкривається панорама Новгорода-Сіверського, його східних околиць, прибережних круч та заплави Десни. З напільного боку двох верхніх ярусів башти були дерев’яні галереї, які виконували функції так званого подсябітія або машикулі. Всі гнізда від галереї із залишками деревини збереглися у мурах башти. Потреба у додатковому оборонному факторі, яким є „подсябітіє”, насамперед зумовлена наявністю поблизу башти виходу з глибокого тальвегу, по якому можна було непомітно впритул наблизитись до монастирських стін. Напільні галереї через дверні прорізи, розташовані в суміжних з баштою північно-східній і північно-західній монастирських стінах, були з’єднані з двоповерховим дерев’яним рундуком, всередині якого було сполучення між ярусами. В об’ємі власне башти внутрішніх сполучень між ярусами не було, на них входили через дверні прорізи з боку рундука. Приміщення опалювалось грубою, толочний отвір якої зберігся у другому ярусі. З напільного боку в рівні другого ярусу, на стикові північно-західного прясла й башти знаходився одноповерховий дерев’яний рундук, залишки підмурків, дерев яних балок та сліди прилягання підлоги і покрівлі якого знайдено під час натурних досліджень. Цілком обгрунтовано можна припустити, що разом з оборонними функціями башту використовували як сторожову з кордегардією на другому ярусі.

За проведеними дослідженнями розроблено проект реставрації північної і східної башт та північно-східної монастирської стіни у початковому вигляді. Обгрунтування цього вирішення має такі основні аспекти:

1. Пам’ятки досить повно вивчено в натурі, доведено їх оборонне призначення. Початкові цегляні об’єми практично повністю збереглися. Втрати архітектурного оздоблення незначні, їх можна відтворити в натурі за залишками і аналогією із тими, що збереглися.

2. Оскільки зазначені споруди розташовані на самому краю плато монастирської гори, рову біля підніжжя мурів не було, бо крутий схил створював природний оборонний фактор. Отже, ландшафт біля цієї частини оборонних споруд не зазнав істотних змін і зберігся донині.

3. Втрачені дерев’яні завершення башт, галереї і сходи відтворюються по слідах в натурі із залученням аналогій. Знайдені підмурки пілонів, збереглися усі гнізда від балок галерей та перекриттів, пази від дерев’яних настилів, гнізда опорних конструкцій шатрової покрівлі.

4. Прийнятий реставраційний принцип мав на меті відтворити початковий архітектурно-художній і функціональний образ трьох споруд оборонного комплексу. Це певною мірою дозволить поверну І и пам’ятці її історико-наукову цінність як свідчення певного рівня розвитку культури того часу. Реставровані пам’ятки покажуть конструктивні особливості й інженерні засоби зведення монастирських оборонних споруд, організацію внутрішнього простору башт.

Певні труднощі при розробці проекту були пов’язані з відсутністю прямих аналогій для відтворення дерев’яних шатрових покрівель. В Україні не збереглися пам’ятки оборонного зодчества XVI-XVII ст., які мали первинні дерев’яні конструкції завершення. Відтворення цих частин оборонних споруд у вітчизняній практиці здійснювалось за натурними дослідженнями та іконографічними матеріалами, здебільшого це різні зображення на гравюрах та іконах.

При відтворенні будь-якого втраченого елемента пам’ятки важко позбутися певного схематизму, бо, власне, і зображення на іконах та гравюрах, як правило, надто схематичні.

Проте на практиці у результаті відтворення втрачених шатрових покрівель оборонних споруд низки пам’яток на теренах України значною мірою вдавалося повернути спорудам втрачений архітектурно-художній образ, закінченість і організованість форм [башти Хотинської фортеці, Кам’янця-Подільського, Меджибізького замку, Святогірського монастиря у Зимно, Луцького замку тощо].

Отже, при відтворенні початкових шатрових покрівель башт Спасо-Преображенського монастиря, незважаючи на неминучість при цьому певного схематизму у відновленні їх архітектурних форм, такий принцип реставрації цілком правомочний, а у даному випадку, на думку авторів, найприйнятніший.

При розробці проекту ідея повернення зазначеним вище спорудам початкових архітектурних форм насамперед розглядалась у містобудівному аспекті. В авторів були певні сумніви з приводу того, що відтворені шатрові покрівлі й галереї можуть порушити цілісність сприйняття всього ансамблю, який остаточно склався у першій половині XIX ст. після побудови Спасо-Преображенського собору. Ландшафтна оцінка нинішнього довкілля монастиря і його подвір’я дозволила з’ясувати, що точки одночасного візуального спостереження раніше реставрованих із завершеннями XIX ст. стін і башт з північною або східною баштами відсутні. Отже, повернення останнім шатрових покрівель не викличе у спостерігача дисонуючих відчуттів, які виникають при одночасному візуальному контакті з побудованими разом, але різними за виглядом спорудами однакового функціонального призначення. З боку монастирського подвір’я північна і східна башта й північно-східне прясло повністю закриті монастирським садом і можуть спостерігатися тільки зблизька.

Прийнятий реставраційний принцип можна кваліфікувати як фрагментарну реставрацію, яка дає глядачеві досить повне уявлення про еволюцію оборонних споруд Спасо-Преображенського монастиря. Реставраційні роботи тривають.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 170 – 176.

Вкладені елементи

Вигляд з заходу у XVII ст.
Вигляд з заходу у XVII ст.
Вигляд з південного заходу після реставрації
Вигляд з південного заходу після реставрації
Північна башта. Вигляд зі сходу
Північна башта. Вигляд зі сходу
Північна башта. Вигляд з півдня
Північна башта. Вигляд з півдня
Північна башта. Вигляд із заходу
Північна башта. Вигляд із заходу
Північно-західна башта. Вигляд із заходу
Північно-західна башта. Вигляд із заходу

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 397

Модифіковано : 28.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.