Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Новгород-Сіверський м

1996 р. Новгород-Сіверський державний історико-культурний музей-заповідник

Віктор Вечерський

Новгород-Сіверський, як і Путивль, 1989 року відзначив своє тисячоліття. Щоправда, точної дати заснування міста не встановлено. Перша літописна згадка про нього датується 1078 роком. Матеріали нових археологічних досліджень показали, що місто зведено наприкінці Х століття, там де раніше було городище роменської культури (урочище Замок). На місці загиблого городища розмістився дитинець, а далі на південь від нього одночасно почали формуватися „окольний город” і посад.

Ландшафтна ситуація Новгорода-Сіверського – типова для найдавніших міст України-Русі: він лежить на високому правому березі Десни біля гирла Зубрицького струмка. Високе плато розчленоване кількома ярами та балками. Мисоподібні останці, що утворилися поміж ярами, панували над довкіллям, тож тут були сприятливі умови для фортифікування.

Як ухвалив князівський з’їзд у Любечі 1097 року, Новгород-Сіверський став столицею князівства. Це сприяло його розбудові. Уже в XII столітті він мав багатодільну структуру й кілька ліній укріплень. У структурі посаду, який займав близько 50 гектарів, домінував оточений земляним валом із ровом „окольний город” площею 30 гектарів. Він безпосередньо прилягав до дитинця і мав Чернігівську, Курську та Водяну брами [2]. Про наявність третьої, укріпленої частини міста – острога згадується в літопису під 1158 роком [3]. Досі його точно не локалізовано. Нам видається обґрунтованою гіпотеза археологів про те, що цей острог містився на терасі (трохи нижче від дитинця і „окольного города”), там, де нині стоїть Миколаївська дерев’яна церква [4]. Опосередкованим підтвердженням є згадка „ про отводний острог” на цьому місці в опису Новгорода-Сіверського 1654 року [5].

Навколо острога та „окольного города” була неукріплена сельбищна зона з нерегулярною гіллястою системою розпланування, яка включала елементи порядкової системи.

У кінці XI – на початку XII століття за 2 кілометри на південь від дитинця засновано Спасо-Преображенський монастир, внаслідок чого строга концентрична структура міста набула згодом рис поліцентричної.

У XII столітті розпочалося муроване будівництво: один із храмів, можливо Михайлівський, було збудовано в дитинці, ще один – в „окольному городі”. На зламі ХІІ-ХІІІ століть у монастирі споруджено чотиристовпний однобанний триапсидний Спаський собор з екседрами з півночі і півдня. Він став першовзором для такого ж собору в Путивлі. Ці споруди дають можливість твердити про сіверський етап розвитку чернігівської архітектурної школи [6].

Загалом з-поміж сіверських міст Новгород-Сіверський мав найскладнішу структуру і найрозвиненішу обсягово-просторову композицію. Його можна порівняти лише з Черніговом.

Після монголо-татарського погрому 1239 року місто цілком занепало. Литовці, які прийшли сюди в 60-х роках XIV століття, побачили лише „гору красную возвишеную, на которой прежді город столичний новгородського княженія руський був” [7]. Вони відбудували укріплення.

1500 року Сіверщину завоювала Москва. Новгород-Сіверський став прикордонним містом Московщини, розвиваючись на базі містобудівної спадщини княжої доби. Поступово розвивається муроване будівництво: у монастирі зводять палатний корпус з Петропавлівською церквою, настоятельські покої, мури й надбрамну вежу. Таку ж вежу споруджують і в Замку.

1618 року Новгород-Сіверський ненадовго потрапив під владу Речі Посполитої, діставши при цьому магдебурзьке право.

Після Хмельниччини Новгород-Сіверський стає сотенним містом Ніжинського, а потім – Стародубського козацьких полків. Зростає його роля як культурного осередку. З’являються перші цивільні муровані будівлі (ратуша). За архієпископа Лазаря Барановича розпочалося широке муроване будівництво й у монастирі. Після 1673 року його проводив далі архімандрит І.Лежайський: споруджено нові мури з наріжними вежами, бурсу, реконструйовано стародавній собор. А наприкінці XVII століття в середмісті закладено мурований п’ятибанний Успенський собор, який став головною містобудівною домінантою.

У ХVІІ-ХVШ століттях місто дуже розширюється. З’являються численні передмістя – Заруччя, Домотканів, Здвиження, Вербиці, Сухомлиння, Новий Паркан. Кожне з них мало свою архітектурну домінанту, поставлену в точці найвищої композиційної активності (на вершині пагорба, на стрілці мису). Завдяки цьому простір міста, розміщеного на складному рельєфі, було чітко структуровано. Всі домінанти утворювали ієрархічну систему. У XVIII столітті багато дерев’яних храмів замінено мурованими. Серед них переважали тридільні триверхі (Хрестовоздвиженська церква 1715 р. на Вербицях, Воскресенська церква 1707 р.). На Сухомлинні постала дуже оригінальна тридільна одноверха Покровська дерев’яна церква на мурованому підкліті (1721-1766 рр.) [8].

Наприкінці XVIII століття образ міста почасти змінився, внаслідок не надто вдалого запровадження класицистичних архітектурних взірців. До них належать Тріумфальна брама 1787 року, якою губернське місто Новгород-Сіверський вітало Катерину II, а також масивний п’ятибанний Спаський собор, споруджений за велінням імператриці на руїнах храму часів України-Русі (проект Дж.Кваренгі) в 1791-1796 роках. Своїм масивним обсягом ця будівля пригнітила всі інші споруди ансамблю.

1805 року імператор Олександр І конфірмував проект перерозпланування Новгорода-Сіверського, на той час уже повітового містечка Чернігівської губернії [9]. Проектом передбачалося знести фортечні вали, радикально змінити розпланування середмістя й регулювання вуличних трас на периферії. Проект здійснили частково: широкі вулиці проклали на трасах фортечних валів, а в центрі – три нові. У південній частині міста випрямлено вуличні траси. Розпланування передмість лишилося незмінним.

Тогочасну забудову проводили з використанням класицистичних „зразкових проектів” – так споруджено народне училище, острог, присутствені місця, торгові ряди, хлоп’ячу гімназію тощо. Потім забудова розвивалася в річищі історизму під впливом стилістики провінційного класицизму і ренесансу: дівоча гімназія, земство, купецький торговельний будинок, будинок купця Медведєва тощо. Рядова забудова, як і раніше, лишалася садибною, одноповерховою.

У радянський період багато що втрачено й спотворено в обсягово-просторовій композиції міста. Знищено всі домінанти, які відзначали центри розпланувальних районів – Покровську, Хрестовоздвиженську і Благовіщенську церкви. У 1920-30-х роках були спроби зруйнувати Спасо-Преображенський монастир, навіть попри те, що його оголосили Державним культурно-історичним заповідником. Але той заповідник практично не функ-ціонував і після другої світової війни про нього навіть не згадували.

У місті, незважаючи на історичні катаклізми, збереглося чимало пам’яток архітектури. Тому ще 1967 року уряд України доручив відповідним органам підготувати пропозиції щодо створення заповідника в Новгороді-Сіверському. Однак заповідник організували аж через одинадцять років на правах філії Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника.

Завдання й напрями роботи цього заповідника традиційні: охорона і музеєфікація об’єктів архітектурної спадщини, дослідження й пропагування їх. Крім того, працівники заповідника зобов’язані систематично проводити археологічні розвідки в Новгороді-Сіверському та комплектувати численні музейні експозиції, внаслідок чого профіль заповідника останнім часом поступово змінюється. Наявність збірок мистецьких творів, а також перспектива розвитку міста як регіонального туристичного осередку наближають заповідник за профілем до історико-архітектурних і художніх музеїв-заповідників.

Тому 1990 року рішенням Чернігівського облвиконкому заповідник перетворено на музей – заповідник „Слова о полку Ігоревім” з приєднанням до нього краєзнавчого музею.

Нині історичний район міста не має виразних меж. Об’єкти спадщини зосереджені на двох високих мисах, розділених системою ярів – у середмісті й ансамблі Спасо-Преображенського монастиря. Відповідно до цього територія заповідника складається з п’яти відокремлених ділянок, на яких стоять пам’ятки архітектури загальнодержавного значення. Найбільша із заповідних ділянок – територія монастиря. Решта – це території Успенського собору, Миколаївської церкви. Тріумфальної брами й торгових рядів,

У концептуальному плані загальну схему зон охорони пам’яток Новгорода-Сіверського розробив 1975 року архітект Є.Водзинський. Охоронна зона охоплює історичне осереддя міста в межах колишніх укріплень. Зона охорони ландшафту покриває правобережні схили й заплаву Десни. А зона регулювання забудови включає смугу плато, що прилягає до Деснянського берега.

Містобудівний режим у межах перелічених зон охорони забороняє будь-які будівельні й земляні роботи на теренах заповідника й зони охорони ландшафту, але передбачає можливість зведення в зоні регулювання забудови нових споруд з дотриманням певних вимог щодо поверховості, масштабності, матеріалу й характеру архітектурних форм.

Новгород-Сіверський в основному зберіг стародавнє розпланування нерегулярного ландшафтного характеру. Трасування вулиць визначили система укріплень, основні зовнішні комунікації і конфігурація рельєфу. Головні вулиці прокладали через локальні вододіли й тальвеги. А вулиці Героїв і Селянська фіксують у сучасній розпланувальній структурі траси фортечних валів, розкопаних у XIX столітті. Значна регулярність властива розплануванню прилеглої до монастиря південної частини міста, де вулиці, прокладені ще за княжих часів, були розрегульовані згідно з планом 1805 року.

Збережена давня забудова Новгорода-Сіверського, належить переважно до кінця XIX – початку XX століть. Вона садибна, одно-двоповерхова, змішана (дерев’яно-цегляна), має сприятливі масштабні характеристики і створює враження психологічної комфортності. Будинки поставлено вздовж червоних ліній з розривами й значним озелененням. Виняток становлять лише кілька центральних ділянок теперішніх вулиць Ринкової, Селянської і Радянської, де вишикувалися одно- двоповерхові будівлі. Сучасні споруди становлять окремі прикрі дисонанси в однорідному масиві дрібномасштабної забудови, яка є тлом для провідних пам’яток архітектури, гармонійно підкреслюючи їхній великий масштаб.

Забудова щільно пов’язана з природним ландшафтом. Високі пагорби увінчано архітектурними домінантами. Це створює ритмічно впорядкований силует, як дивитися і з заплави Десни, і з поблизьких пагорбів над річкою. Найактивнішу ролю в неповторній панорамі міста відіграє основний об’єкт заповідника – архітектурний ансамбль Спасо-Преображенського монастиря. Його композиція і розпланування традиційні для українських монастирів. Потужні мури з призматичними наріжними вежами (1680 р.) оточують квадратове в плані подвір’я. Головний вхід із заходу. Спаська брама з вежею (друга половина XVI ст. – 1832 р.) за оригінальністю обсягово-просторового вирішення не має рівних в Україні. Первісне це була фортечна вежа, до якої в XVII столітті з надвірного боку прибудували двоярусну аркаду. Вінчання вежі – результат перебудов XIX століття. Перед брамою мури утворюють невеликий курдонер, фланкований двома циліндричними вежами. Розмщення будівель у межах фортечних мурів творить напрямну вісь від брами до собору. Замикає цю вісь розміщений сторч до неї, позаду собору, видовжений двоповерховий корпус бурси 1657-1667 років з виразним ритмом великих арок.

Осереддя ансамблю – це класицистичний Спаський собор, збудований за проектом Дж.Кваренґі під наглядом архітекта І.Яснигіна (реконструйований у 1816-1821 рр., архітект А.Карташевський).

Великий інтерес становлять палатний корпус другої половини XVI століття з Петропавлівською церквою, а також напівзруйнований настоятельський корпус XVI століття з Іллінською церквою 1787 року. Спасо-Преображенський монастир – один з найстародавніших і найповніше збережених монастирських оборонних ансамблів України.

Тріумфальна брама 1787 року, що стоїть на дорозі від монастиря до міста, – класицистична арка, прикрашена колонами іонічного ордера та поліхромними гербами всіх міст тодішнього Новгород-Сіверського намісництва.

У давньому центрі міста підноситься й панує над ним дев’ятидільний хрещатий, п’ятибанний мурований Успенський собор (1671-1715 рр.) – одна з найдовершеніших пам’яток архітектури стилю козацького Відродження.

В архітектурному образі історичного середмістя чималу ролю відіграють три муровані корпуси торгових рядів і складів кінця XVIII – початку XIX століття. Потужний ритм їхніх аркад дає яскравий містобудівний акцент, організуючи довкілля.

У північно-східній частині історичного осереддя Новгорода-Сіверського збереглася важлива ландшафтна домінанта, що називається Замком. Це – дитинець княжого міста, визначна археологічна пам’ятка.

Трохи віддалік і нижче, в улоговині, окреслюється лапідарний силует дерев’яної Миколаївської церкви. Вона хрещата в плані, семизрубна, одноверха. Верх двозаломний. Немає достеменних відомостей, коли її споруджено, – ймовірно, це 1720 або 1760 рік. Згодом, у 1820 році до вівтаря прибудували ризницю. У панорамі міста церква значить стародавній шлях – від річки на гору – до Замку й міста.

Дослідження й реставрація пам’яток Новгород-Сіверського заповідника розпочалися в повоєнний період. У 1950-х роках група співпрацівників інституту „Київпроект” під керівництвом М.Холостенка зробила архітектурно-археологічні обміри всіх монастирських споруд. Розкрито складні будівельні біографії палатного й настоятельського корпусів, бурси. Було розкопано рештки Спаського собору XII-XIII століть. А з початку 1980-х років дослідницькі реставраційні роботи в монастирі провадять фахівці реставраційного управління Держбуду: виконано проект реставрації надбрамної дзвіниці (В.Маркіз і В.Лук’янченко, 1980-1983 рр.); настоятельського корпусу (ті самі автори, 1982-1986 рр.); собору (Є.Лопушинська, Є.Рубцов, М.Єльчиць, 1983 р.). Крім того, ще в 1954-1958 роках відреставровано бурсу, у 60-х роках – палатний корпус з Петропавлівською церквою. До 1989 року реставраційні роботи в монастирі було завершено. При цьому відкрито й експоновано підмурки собору княжих часів. Деяким об’єктам (бурсі) повернуто первісні форми, але здебільшого збережено пізніші цінні нашарування. Споруди пристосовуються під великий музейний комплекс.

Миколаївську церкву відреставровано в 1960-х роках за проектом Є.Лопушинської і 1995 року передано релігійній громаді.

Основний принцип містобудівної політики в Новгороді-Сіверському як заповідному місті полягає в охороні цілісного міського ландшафту з пам’ятками культури як вузловими складниками. Щоб така політика могла реалізуватися, дотримання меж і режимів території заповідника та його зон охорони – умова потрібна, але замала. Річ у тому, що більша частина міста входить у зону регулювання забудови, де реконструкція, модернізація будівель і нове будівництво просто доконечні. Зупинити ці роботи – значить приректи Новгород-Сіверський на деградацію. Але ж у палітрі архітекта мають бути засоби, що відповідають рівню складності проблем, – щоб проводити цивілізовану реконструкцію, яка б не руйнувала образу міста, тобто за спеціальними проектами з повним композиційним обгрунтуванням, зі збереженням масштабності, композиційних взаємозв’язків, силуету забудови, ритму, поверховості тощо. Отже, конче потрібні різноманітні проекти житлових і громадських будівель малої поверховості, в тому числі для індивідуальної садибної забудови, з урахуванням місцевих будівельних традицій і просторових стереотипів, що забезпечили б дрібну масштабність забудови. Усе це дасть можливість новим спорудам вписатись в історичне довкілля.

Будь-яке будівництво, реконструкція і впорядження в межах зон охорони заповідника має провадитися не інакше, як на основі комплексного проекту його регенерації. Розроблення такого проекту нині дуже потрібне. Найдоцільнішим видається функційне використання цього району сучасного міста як туристичного й культурного центру. На його периферії можуть розвиватися інші функції загальноміського центру.

Соціально-економічний розвиток і збереження культурної спадщини, неповторного довкілля одного з найдавніших міст України-Русі неподільно пов’язані. Вони мають вирішуватися через спадкоємну еволюцію цілого містобудівного утворення.

ПРИМІТКИ

1. Літопис руський. – К., 1989. – С.459.

2. Казаков А., Коваленко В., Моця А. Чернигов и Новгород-Сиверский в зпоху „Слова о полку Игореве” // Чернигов и его округа в IX-XIII вв.-К., 1988.- С.57.

3. Літопис руський. – С.256.

4. Куза А., Коваленко В. К исторической топографии „Окольного города” Новгород-Сиверского ХП-ХІІІ вв.//Древнерусский город Путивль. – Путивль, 1988. – С.24.

5. Описание малороссийских городов |… | //Акты, относящиеся к истории Южиой и Западной России.- СПб., 1878. – Т.10.- С.831.

6. Коваленко В. Архитектурные памятники Новгорода-Сиверского эпохи „Слова о полку Игореве” // „Слово о полку Игореве” й Путивльщина. – Путивль, 1987. – С.32-33.

7. Російський державний військово-ісгоричиий архів.-Ф. ВУА. – Спр. 19162. – Арк.12. “Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Чернигов, 1874. – Ки.б. – С. 17-20.

Пам’ятки України, 1996 р., № 3-4.

Джерело: веб-сайт “Українська спадщина” (

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 389

Модифіковано : 28.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.