1996 р. Іконостас Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря
Н.Косенко, Н.Шепітько
Героїчна епоха XVI-XVIII ст., пов’язана з боротьбою українського народу за визволення України з-під гніту Речі Посполитої, стала могутнім фактором, що зумовив небачений розквіт національної культури в різних її видах. Цей підйом був перерваний синодальним указом 1801 р. про заборону спорудження церков в українському стилі. Але українське бароко залишилося унікальним явищем в архітектурі.
Серед кращих споруд цього часу є Спасо-Преображенський собор (1684 – 1692 рр.) Мгарського монастиря, що під Лубнами на Полтавщині. Його заснування в 1619 р., як і низки інших монастирів Лівобережжя, пов’язане з іменем Раїни Вишневецької. Проте перші дерев’яні споруди не збереглися. Фундатором мурованого Преобра-женського собору був гетьман Самойлович за активної участі ігумена монастиря Макарія Русиновича [Модзалевський В. Будування церквів в Лубенському Мгарському монастирі в 1682-1701 //Наше минуле. – К., 1918. – № 3]. У літописі Мгарського монастиря читаємо:
„Року же божия 1684, месяца апреля 23 дня, в день святого великомученика Христова Георгия… начаша фундамента копати вишше трохи старія деревяние церкви и основания… во славу великого Бога и Спаса нашего Исуса Христа, в честь его имени храм Преображения” [Лазаревский А. Отрывки из летописи Мгарского монастыря 1682-1775 гг. //Киевская старина. -1889. -Т.25].
Автором споруди був Й.Баптист, який помер, не добудувавши собор. Завершили будівництво Афанасій Пириятинський та Дем’ян Ворон. Добудовувався собор коштом гетьмана І.Мазепи, освячений 1692 р. митрополитом Київським Варлаамом Ясинським.
Стіни первісного собору з великими нерозчленованими гладенькими площинами справляли монументальне враження і тільки в інтер’єрі підіймався вгору величний іконостас – головна прикраса храму. Перший іконостас для мурованого собору був вирізьблений майстром Степаном Мутяницею в 1685 – 1689 рр., розписаний та позолочений обивателем Лубен Іосипом Івановичем. Але під час пожежі, яка сталася в монастирі в квітні 1736 р., „сгорели „Спаса весь Деисус”, (іконостас) „кресты великой церкви и риштованя” [там само].
Згідно з новими смаками 30-40-х років XVIII ст. фасади та інтер’єри собору були оздоблені орнаментальними ліпними декоративними композиціями. Для посилення художньої виразності внутрішнього оздоблення інтер’єр було прикрашено портретами іменитих ктиторів та видатних святителів монастиря:
„Стены и своды храма не расписаны, но зато первые украшены богатыми портретными изображениями лиц, особенно памятных для Лубенской обители. Таковы: -
1. Портрет святителя Афанасия во весь рост, писан в Москве во время его там пребывания. Скончавшегося в Мгарской обители в 1651 г. на возвратном пути своем из Москвы в Константинополь” [Историко-статистический очерк Лубенского Мгарского Преображенского монастыря. – Одесса, 1904]. „По открытию мощей святителя (1662 р.) портрет сей был прислан из Москвы киевскому митрополиту (вероятно, Сильвестру Коссову), а им передан в обитель” [Грановский А. Полтавская епархия в ее прошлом и настоящем. – Полтава, 1901. – Вып. 1]. „Прах Св. Афанасия покоится на левой стороне храма, между поддерживающими купол двумя столбами, под балдахином, в раке. Рака из серебра, выполнена в 1819 г., мастером И.Р.Сербиновским, весу в ней: 4 п., 10 ф. серебра” [Мусієнко П. З далекого минулого // Мистецтво. – 1962. – № 1].
„2. Портрет нареченого Константинопольскрго патриарха Серафима Анина (у. 1779), писаный в Лубнах тот час после его смерти” [Историко-статистический очерк…]. „Серафим (Анин) погребен близ места, на котором почивают мощи Св.Афанасия”. У статті В.Пархоменка „Патриарх Константинопольский Серафим II, умерший и погребенный в Лубенском Спасо-Преображенском монастыре” розміщена репродукція з по’ртрета Серафима (Аніна). Про портрет пишуть: „… сохранившийся портрет позднейшего происхождения, более древний портрет, бывший ранее в Лубенском монастыре и уже значительно пострадавший от времени, хранится ныне а Полтавском епархиальном древлехранилище, с этого портрета и сделан снимок”.
3. Портрет Иосифа Нелюбовича-Тукальского митрополита Киевского (у. 1676) – над местом, где покоится и прах сего „страдальца веры и отчизны” [там само] „Тело его находится с левой стороны в стенном затворе”. „Настенный портрет его во весь рост, украшал интерьер собора” [Модзалевский В. Вказ.праця]. В цьому самому випуску Полтавського церковного історико-археологічного комітету в статті „Церковный отдел выставки Четырнадцатого археологического съезда в Чернигове 1908 г. на с.64 читаемо. „В отделе портретной живописи наиболее редкими оказались портреты Афанасия, святителя Лубенского и Иосифа Нелюбовича-Тукальского, – оба лицевые подлинники XVII века”.
„4. Перетрет Иосифа Горленко (1705-1754), как первого архимандрита” [Историко-статистический очерк…] Іоасаф Горленко „в 1737 г. архиепископом P.Заборовским назначен в игумены Свято-Преображенского Мгарского, под Лубнами находящегося, монастыря.. В 1742 году собрал необходимые средства на возобновление погорелого монастыря и разрушенного собора В 1908 году был причислен к лику святых”
„5. Портрет принца Гессен-Гомбургского с надписью вокруг” Високоучрежденный Генералъ Фельцейхмейстеръ Свътлъйший Князь Людвигъ Дантъ, Графъ Гессенъ-Гомбургский, Святыя обители Мгарскія, по разоренш ея чрезъ огонь оставшемся в годъ 1736 маїя 21. ревностный реставраторъ и ктиторъ величайшій” [там само].
Новий чотириярусний іконостас, який проіснував до початку XX ст, різьблений Сисоєм Шалматовым в 1762-1765 рр „Завершувався скульптурною групою на біблійну тему – Створення миру” [Модзалевский В. Вказ. праця] Сисой Зотович Шалматов родом з м Осташків. У 1750 p. в Курську він відкриває свою „сницерскую” майстерню. Виконував замовлення для собору Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві (1772 р.), для Успенської церкви в Охтирці (1728-1738 рр.), Покровської церкви в Ромнах в 1768 – 1777 рр. [Мусієнко П. Вказ. праця] „В 1765 году иконописцем Иваном Павловичем Косачинским был иконостас расписан”. Про це читаемо в „Подворье Лубенского Мгарского монастыря на Подоле с 30.05. 1693 по 15.06.1776 гг.” [ДАМК. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 13 (на 12 арк.) 1665 – 1776 рр.].
Цей іконостас можна вважати визначною пам’яткою мистецтва. Пишною стіною з зеленим тлом площин, з різьбленими позолоченими архітектурними елементами та бароковими картушами, іконостас здіймався вгору, займаючи всю ширину храму, а по висоті сягаючи майже 17 м. В ньому поєдналася гармонія вертикальних ліній, різьблених колонок і рам з хвилястими лініями бароко та вигадливістю різьбленого накладного орнаменту навколо великих ікон та малих – різьблених з суцільних дощок.
Іконостас собору був яскравим прикладом органічного синтезу живопису й декоративної різьби, що сприймався як єдиний високохудожній твір. У ньому чітко простежується ордер, без якого обходилися творці ранніх козацьких соборів. Колонки, пілястри, тяги, карнизи та інші елементи європейської архітектури відзначають гетьманські храми, сповнені пафосом утвердження нової державності, духом сильної влади.
В іконах мгарського іконостаса простежується поєднання двох стильових тенденцій: збереження традиційної іконографічної схеми та західноєвропейського трактування – це було характерно для українського малярства XVII-XVIII ст. Ікони мають самобутній та оригінальний характер, який особливо виявився в малярстві патріаршого та апостольського рядів, де патріархи та апостоли мають портретну схожість з ктиторами та святителями монастиря, а одяг деяких апостолів скидається на одяг заможної козацької старшини [Історія українського мистецтва. – К., 1968. – Т. 3; Логвин Г. По Україні. – К., 1968].
Сучасники та мистецтвознавці серед найкращих барокових іконостасів Чернігова, Києва, Ромен, Ніжина, Полтави, які дійшли до початку XX ст., називали й іконостас Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря. Про красу іконостаса свідчать кілька літературних джерел. Ось деякі з цих свідчень: „…К вечерне мы ездили в Мгарский монастырь. Прекрасный храм, с его чудным старинным иконостасом, с портретами малорусских святителей Иосифа Нелюбовича-Тукальского и предка моего Иосафа, очень полюбился историку” (М.Костомаров, примітка складача). „Иконостас старинный з богатою резьбою, обновленный, впрочем, в настоятельство архимандрита Мелетия (1826 – 1838 гг.), при чем переменены в нем наместные и другие иконы” [Историко-статистический очерк…]. А.Грановський пише в статті за 1901 р., що „иконостас зеленый с золотом” [Грановский А. Вказ. праця].
Сучасники відмічали пишну й цінну прикрасу іконостаса, його царські врата. Про них читаємо в „Описи ценностей” за 1904 р.: „Большие врата при главном Преображенском престоле сделаны из красной меди и позлащены, а по местам покрыты накладными серебряными украшениями. Весу в них: серебра – 1 пуд 19 фунтов, меди – 6 пудов, 12 фунтов” [Историко-статистический очерк…].
Творіння українських майстрів часів відродження зберігалися у храмі монастиря до 30-х років XX ст. майже без змін, і тільки ікони намісного ряду замінено в 30-і роки XIX ст. згідно з канонічними вимогами, саме тоді їх прикрашено пишними ризами, а деякі ікони були просто „поновлені”.
Донині збереглася первісна ікона „Різдво Богородиці” у дерев’яній різьбленій рамі з суцільного дерева, виконана 1765 р. по „собственным абрисам” різьбярем Сисоєм Шалматовым, розписана іконописцем І.Косачинським. Ікона розміщувалась у святковому ряду над іконою „Богоматері”, двічі експонувалася на виставках у Москві та в Російському музеї Києва. 1970 р. була реставрована в Державній науково-дослідній реставраційній майстерні. Знаходиться у постійній експозиції Національного музею образотворчого мистецтва.
1995 р. інститутом „Укрпроектреставрація” (ГАП Н.Косенко) розроблено ескізний проект відтворення іконостаса. Відновлення пам’ятки стало можливим завдяки іконографічним та історичним матеріалам.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 97 – 100.