2018 р. Звід пам’яток України

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці 1791 р. – кін. ХІХ ст., (іст.), у східній частині села, неподалік від стародавнього городища.

Згідно історичних джерел церкву зведено 1791 р. Первісно церква знаходилася в центральній частині села. У 1950 рр. керівники влади примусили всіх сільських мешканців, які проживали поблизу церкви, переселитися на нові місця, де було сформовано новий центр села, таким чином церква виявилася поза межами сільської забудови, на його околиці, в оточенні сільськогосподарських угідь. Поблизу знаходиться давньоруське городище, яке простяглося на південь від церковної території над р. Західний Буг. Недалеко, на південному заході від Введенської церкви, знаходилася ще одна старовинна церква села – храм св. Параскеви (кін. ХVІІ ст.), знищений в роки Першої світової війни. Зараз на її місці встановлено пам’ятний знак.

Протягом історичного періоду, який минув з часу побудови Введенської церкви, було проведено низку радикальних реконструкцій, які змінили первісний вигляд пам’ятки. У другій половині ХІХ ст. старий бабинець було замінено новим і до його західної стіни прибудовано триярусну шатрову дзвіницю. Одночасно до нави добудовано бічні приділи, а до вівтарної частини – допоміжне службове приміщення. Були змінені пропорції і форма бані на завершенні центрального об’єму, якій надано цибулястої форми, характерної для російських церков. Баню помістили на високий барабан. Тоді ж було розтесано і змінено форму вікон.

У другій половині ХІХ ст. було перебудовано бабинець, до якого з заходу приєднано триярусну шатрову дзвіницю. Об’єм нави збільшено за рахунок бічних приділів, а вівтаря – за рахунок службового приміщення.

У 2005–2007 рр. стіни ошальовано пластиком, дахи помальовано блакитною фарбою, баню і шатрове завершення дзвіниці перекрито адонованою (золоченою) бляхою, що знівелювало зовнішній вигляд церкви.

Перебудови ХІХ та ХХ ст. становлять дисонуючий чинник по відношенню до первісного вигляду пам’ятки.

Пам’ятка належить до давнього типу дерев’яних церков Волині, яка, незважаючи на пізніші реконструкції, зберегла в загальних рисах форми ХVІІІ ст., а в інтер’єрі твори іконопису ХVІІІ–ХІХ ст., що підносить історико-архітектурну та мистецьку значимість пам’ятки.

За функціональним призначенням пам’ятка є сакральною спорудою.

Габаритні розміри: 24,0 х 14,0 м. Матеріали: дерево на підмурівку з бутового каменю. Конструкції церкви: зруб; дзвіниці – зруб, каркас. Покриття – бляха. Технічний стан пам’ятки задовільний.

Церква дерев’яна, п’ятидільна, хрещата в плані, однобанна, з шатровою дзвіницею з заходу. В об’ємно-просторовій композиції храму домінуюче місце відведене центральній наві, дещо виступаючій і значно вищій від бабинця та п’ятибічного вівтаря, кубічний об’єм якої перекритий чотирисхилим дахом, завершеній однозаломною восьмибічною банею на високому світловому барабані. До північного і південного фасадів нави приєднано два невеликі приділи, з дверними прорізами, які, як і головний вхід з заходу, акцентовані відкритими ганками. Приділи накриті двосхилими дахами і оформлені, як і ганки, трикутними причілками. До західного фасаду бабинця прибудовано триярусну дзвіницю під шатровим дахом, нижній ярус якої дещо ширший від бабинця, а до північної стіни вівтаря – захристію. Стіни ошальовано пластиком, т. зв. „вагонкою”. Підмурівок – отинькований. Вікна аркові.

В інтер’єрі при західній стіні нави влаштовані хори. У наві підкупольний простір відкритий, у вівтарі та бабинці перекриття пласкі.

Триярусний іконостас ХІХ–ХХ ст., з горизонтально розташованими рядами ікон професійного реалістичного виконання. Матеріали – дерево, полотно, олія, різьба, поліхромія. До намісного ряду іконостасу входять наступні ікони: „Св. Миколай визволяє Агрикового сина”, Богородиця з Дитям серед віруючих”, „Христос” (зі сферою), „Введення в храм Пресв. Богородиці”.

Царські врата різьблені, ажурні, золочені, з мотивом акантових гілок, якими оточено чотири круглих медальйони з погрудними зображеннями євангелістів.

В центрі – сцена „Благовіщення”. До празникового ряду входять шість прямокутних ікон з головними святами: „Різдво Марії”, „Різдво Христове”, „Хрещення”„ Тайна вечеря” (в центрі), „Воскресіння”, ”Вознесіння”, „Зішестя Св. Духа”.

На кожній з чотирьох ікон апостольського ряду зображенопо трьох апостолів, на центральній іконі – Христа Великого Архиєрея.

На двох завершеннях трилопатевої форми розміщені круглі медальйони (по три на кожному щиті) з зображенням пророків.

Загальне тло іконостасу – біле, з золоченням на рамах та тонких профілях, якими розмежовані яруси.

Запрестольний вівтар „Богородиця з Дитям” (в шаті) ХVІІІ ст. Матеріали – дерево, олія, золочення, поліхромія. Победренне зображення Богородиці типу Одигітрії. Живописно намальовані лики і руки. Решта зображення закрито металевою золоченою декорованою квітковим орнаментом шатою. Над головами прикріплені корони. Орнаментована золочена рама аркової форми, з фігурними виступами, фланкована крученими колонками. Вівтар має невисоке завершення, оздоблене по краях золоченими квітковими галузками і картушем з написом „МР ΘΎ”. Крила вівтаря у вигляді золоченої гнучкої акантової гілки.

Ікона „Жертвоприношення Авраама” ХVШ ст. Матеріали – дерево, олія. На тлі краєвиду, з рожевою загравою неба, зображений Авраам, з жертовним ножем у правій руці, ліва рука покладена на чолі дитини, яка лежить перед ним. Голова Авраама звернена до ангела в хмарах. На задньому плані – жертовне ягня.

Триптих-складень „Богородиця з Дитям”, „Св. Василій Великий”, „Св. Йосиф” ХVІІІ ст. Матеріали – дерево, олія. Центральна ікона прямокутної форми з зображенням Богородиці Одигітрії. Христос у правій руці тримає сферу, у лівій – згорнутий сувій. На бічних стулках складня з лівого боку зображена цілофігурна постать св. Василія Великого, з правого – св. Йосифа, з розквітлим жезлом. Тла ікон – золочені. Німби обведені подвійним контуром.

Ікона „Св. Параскева” ХVІІІ ст. Матеріали – дерево, олія. Победрене, фронтальне зображення святої з короної на голові, з розпущеним волоссям, яке спадає на спину, вбраної у блакитну сукню і червоний плащ. Свята у правій руці тримає хрест. Тло золочене, гравіроване орнаментом з мотивом акантової гілки. Поле рами оздоблене боніями.

Ікона „Св. Варвара” першої половини ХІХ ст. Матеріали – полотно, олія.

Победренне зображення святої у вигляді юної дівчини, з розпущеним волоссям, яка обома руками тримає чашу. Свята вбрана у блакитну сукню і червоний плащ, накинутий на праву руку. З лівого боку – вежа з трьома вікнами на фасаді. Тло – сіро-вохристе.

Ікона „Явління Почаївської Богородиці” першої половини ХІХ ст. Матеріали – дерево, олія. У верхній частині композиції – цілофігурна постать Богородиці, яка зображена на тлі пломенистої мандорли, на невисокому пагорбі, Біля підніжжя гори – постаті монаха і пастуха, які стоять навколішки перед чудесним явлінням. Ікона виконана народним майстром.

Ікона „Св. Миколай з житієм” першої половини ХІХ ст. Матеріали – дерево, олія. Площина ікони розділена на дев’ять прямокутних клейм, у яких довкола центрального клейма з победренним зображенням Св. Миколая, представлено вісім житійних сцен. Виконання ремісниче. Колорит – сіро-вохристий. Профільована рама завершена трикутним фронтоном.

Вівтар „Богородиця з Дитям” 1914 р. Матеріали – дерево, олія, різьба, золочення, поліхромія. Іконописна майстерня Почаївської лаври. На центральній іконі вівтаря зображена Богородиця з Дитям (тип т. зв.”васнєцовської” Богородиці, яка обома руками притискає до себе Дитя).

Тло ікони – золочене, декороване кольоровими емалями. Обабіч, на крилах ікони, – цілофігурні зображення святих ченців. Ікони фланковані парними колонками у вигляді балясинок. Завершення у вигляді овального картуша з іконою „Нерукотворного Спаса”. Під іконою табличка з написом: „Сію ікону приобрели Киця Марко и жена его Матрона 13 апреля (за старим стилем) 1914 года”. Ікону придбали для церкви Св. Пакраскеви, де вона початково й знаходилася.

Ікона „Серафим Саровський благословляє паломника біля колодязя” ХІХ–ХХ ст. Ікона потрактована у жанровому плані.

Ікона – „Юрій Змієборець” ХІХ–ХХ ст. Матеріали – полотно, олія.

Традиційна іконописна композиція потрактована у реалістичному плані.

Св. Юрій на білому здибленому коні, списом проколює пащу змія.

Церковна територія огороджена (1980-і рр.) металевою решіткою на підмурівку, з цегляними стовпчиками, оточена старими липами та ясенами. У північно-східному куті знаходиться церковна хата, з північного боку – хрест з „Розп’яттям”; з південного боку – могили священослужителів. Доріжка перед входом до церкви вимощена, решта території поросла травою.

Джерела та література:

Девятсотлетие православия на Волыни, 992-1892. – Житомир, 1892. – С. 84.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область. . – К.: 2018 р., с. 153 – 158.