Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

Оборона Львова 1939 р. – малознана сторінка історії України

"Напрямок на Дністер дає найкращі шанси запобігти пастці і відповідає планам оборони південно-східних теренів Речи Посполитої – так нашіптувала мені до вуха спокуса і додавала безсумнівні аргументи про можливість врятування війська…Не можеш того вчинити – казало почуття честі і обов’язку. Якщо відійдеш на південь врятуєш напевне свою шкуру, але відкриєш повністю фланги та тили сусідньої армії «Краків», а також відкриєш шлях на найвірніше місто Речи Посполитої, залишаючи його на власну долю…"

З щоденника ген. К. Соснковського

Вступ

Вересень 1939 р. Полихає друга світова війна. Німецькі підрозділи долають героїчний опір польської армії та все глибше вгризаються до тіла Польщі. Західні союзники Польщі мовчать. Аж громадськість Другої Речи Посполитої приголомшує новина: німці під Львовом! Втім, вихід німецьких військ до Львова вже на 12 день війни не був несподіваний, адже це стародавнє руське місто – столиця Східної Галичини (перейменованої поляками перед війною у Малопольщу Східну) знаходилася відносно недалеко від Словацького кордону. Якби не шляхетна постава Угорщини (що не дала дозволу на атаку Польщі зі своєї території), німці були б тут ще раніше. Незважаючи на це, полякам вдалося організувати тверду оборону Львова, яка тривала 10 днів. Попри численні спроби, місто так і не було взято гітлерівцями, а дісталося їх союзникам з Червоної армії, яка за домовленістю пакту Ріббентропа-Молотова підійшла до Львова зі сходу. Цими вересневими днями нам вдалося побувати у Львові, тож гріх було не відшукати деякі історичні сліди цих подій. Перенесемося у далекий Львів вересня 1939 р. і довідаємося як це було…

“Завжди вірний” Львів

В кінці серпня 1939 р. важкий дух війни висів у повітрі. Вірніше війна вже давно вибухла, адже західні кордони Речи Посполитої палали під натиском німецьких диверсантів та п’ятої колони. Тож, незважаючи на широке незадоволення широких верств полського суспільства санаційною політикою польського уряду, офіційний початок війни у Польщі зустріли з піднесенням. Адже дуже розраховували на підтримку західних союзників: Англії та Франції. 1 вересня у Львові було відмічено польськими патріотичними маніфестаціями, які були покликані піднести бойовий дух. Зокрема, велика маніфестація відбулася перед львівською ратушею. Тоді вирилось, що вдасться покласти край німецьким зазіханням на польські землі. Може лише старі досвідчені леви перед ратушею відмовчувалися, здогадуючись про те як станеться насправді…

Але ще до початку війни львівські вулиці оживають. Тут панує рух військових частин. Армійські підрозділи залишають Львів та висуваються на захід. Щоб хоча б трохи потішити місцевих мешканців 31 серпня у Львові відбувся навіть двогодинний парад військ. На Маріацькій площі (суч. Міцеквича) зібралося багато представників влади та громадськості, що прощалися з своїми вояками. Жінки хрестили солдатів, що відправлялися на жорстоку війну. А бронзовий Адам Міцкевич сумно вдивлявся їм у слід…

Маріацька площа (наразі площа А. Міцкевича) – місце проводів польських частин, що вирушали на фронт (Фото автора)

У Львові спішно закінчує формування 40-й піхотний полк «Діти Львова», що 3 вересня приймає присягу та до 5 вересня 5 транспортними потягами вирушає на фронт. Цей полк у складі якого було 28% солдатів-українців увійде до складу героїчного гарнізону міста Варшави. Він буде битися вірно, не очікувано вірно, як на представників пригнобленої у Другій Речи Посполитій національності.

З самого початку вересневої компанії Львів був однією з пріоритетних цілей німців. Оволодіти ним значило позбавити польську армію не тільки багатої матеріальної бази, але й шляхів відходу до приязної до Польщі Румунії. Тому вже 1 вересня об 11 години місто зазнало нищівного бомбардування люфтваффе. Зокрема гітлерівці намагалися вивести з ладу вокзали та залізниці, щоб запобігти перекиданню польських військ на захід. Зокрема бомбардуванням було значно пошкоджено головний вокзал. Бомбардувань зазнали також алея Фоча (суч. Чернівецька), вул. Городоцька та аеродром у Скнилові.

Розбомблений аеродром у Скнилові, вересень 1939 р. (за Литвином, 2009)

Сучасний приміський вокзал у Львові. Приблизно в цьому місці знаходився Чернівецький вантажний вокзал – місце відправлення ешелонів з військами на захід (Фото автора)

Оперативний план «Захід» не передбачав оборони Львова, втім швидке просування у глиб Малопольщі 14 німецької армії та форсування ворогом Сяну, а також відсутність можливості його затримки створили загрозу швидкого захоплення Львова. Тож місто мусило готуватися до оборони.

Львів становив центр округу №6, штаб якого розміщувався на Бернардинській площі (суч. Соборній), 6.

Штаб командуючого округом № 6 генерала В. Лянґнера (Фото автора)

Після виїзду на фронт мобілізованих відділів львівського гарнізону на місці залишилося лише командування Округу №6, на чолі з генералом В. Лянґнером, запасні осередки та нестройові частини, з яких було створено імпровізовані батальйони.

7 вересня зважаючи на наближення німців В. Лянґнер ініціює створення оборони на далекому передпіллі Львова з боку Жовкви, спираючись на р. Верещицю до Городка та р. Дністер.

Командувач обороною Львова – генерал В. Лянґнер (Фото з польського національного цифрового архіву)

Організувати безпосередню оборону м. Львова було доручено полк. Б. Фіалковському та підполк. К. Рижинському, який раніше мешкав у Львові, тож досконало тут орієнтувався. 4 створені сектори оборони на практиці становили собою відверту імпровізацію. Командування західного найбільш відповідального сектору оборони знаходилося по вул. Сапєги (Бандери), 37. Цим сектором командував підполковник Г. Яновський.

Будинок, де містилося командування західного сектора оборони Львова, вул. Бандери, 37 (Фото автора)

Командувач північно-західним відрізком оборони підполк. С. Бжезинський влаштував свій штаб на вул. Клепарівський, 7а, північного – підполковник Б. Васькевич – по – будинок не зберігся, східного – майор Є. Слепецький по вул. Конопницькій, 3.

Командування північно-західним сектором оборони Львова, вул. Клепарівська, 7а (Фото автора)

Командування східного сектора оборони Львова, вул. Конопницької, 3 (Фото автора)

Командування південного відрізку підполк. С. Мрозек мав садибу в Кадетському корпусі, по вул. Кадетів (Суч. Академія сухопутних військ України імені Гетьмана Сагайдачного по вул. Гвардійська).

Колишній Кадетський корпус, де містилося командування південного сектора оборони Львова, (фото автора)

Командування усіма секторами оборони підпорядковувалися Командуванню Групи оборони Львова, що містилося по вул. Зеленій, 12.

Будинок де містилося командування Групою оборони Львова (вул. Зелена, 12, Фото автора)

Сил наявних у Львові було недостатньо для того щоб одразу організувати оборону на далеких підступах до міста. Отже оборона організовується безпосередньо на десяти в’їздах до міста. При цьому в першу чергу укріплюються підступи до міста із заходу.

На північному відрізку для організації оборони було використано рів з крутими бетонними стінками, у якому бігли лінії залізниці і глибоке русло р. Полтви, а у південній частині міста глибокий рів лінії залізниці.

Ділянку зарегульованої р. Полтва було використано для організації оборонного рубежу на північній околиці міста (Фото автора)

Важливе значення мала необхідність контролю висот, що панували над містом: висоти 374 «Кортумової гори» та висоти 324 під Збоїсками. Адже захоплення цих висот давало ворогові можливість спостереження та прицільного обстрілу міста.

Висота 374 «Кортумова гора» – пануюча над містом височина (Фото автора)

В той же час оборона східної околиці міста була практично не підготована, її планували розбудувати в другу чергу. В парках закінчується побудова бомбосховищ для військових та цивільного населення, для чого використовується дерево з Брюховецьких лісів.

Монахині копають рови – сховища на вул. Підвальній у Львові, серпень 1939 р. (за Литвином, 2009)

5 вересня Львів знову зазнає німецького бомбардування, метою якого було намагання пошкодити залізниці з Львова до Перемишля та Стрия. Протиповітряна оборона міста була слабкою. Проте невдовзі була посилена двома взводами протиповітряних гармат евакуйованих з Ряшева (Жешува), які боронили аеродром у Скнилові, а також взводом 40 мм протиповітряних гармат з Перемишля.

Польська зенітна гармата прикриває аеродром у Скнилові (фото з Вікіпедії)

По місту відмічені акції саботажу, в яких поляки підозрювали українських націоналістів. Дійсно, ОУН прагнуло використати послаблення Польщі для боротьби за Соборну Незалежну Українську Державу. Втім, в те що таку волю принесуть українцям німці, що заключили договір з більшовиками мало хто вірив. Поборник національного відродження українців митрополит А. Шептицький на прохання генерала В. Лянґнера видав пастирський лист, у якому зазначив, що німці є спільним ворогом українців та поляків.

До Львова підтягаються різні тилові з’єднання та резервісти. З них формуються нові батальйони гарнізону міста. У самому Львові та поблизу було накопчено значні запаси військового спорядження та боєприпасів. Зокрема для забезпечення гарнізону Львова боєприпасами розпочато звозити їх з складів озброєння №6 в Голоску, яка мала стати самостійним пунктом оборони (наразі від цих складів нічого не лишилося,

У той час на фронті

В цей час рештки добряче побитої польської армії «Карпати» генерала К. Фабриция (яка в ході цих боїв змінить назву на «Малопольща»), отримали від командування наказ відійти та зайняти оборону на р. Сян. Втім ця річка не була великою перешкодою, окрім того в ту осінь Сян сильно пересох. До того ж, намагаючись випередити поляків, до лінії Сяну скерувалася німецька 14-та армія. Вона мала захопити плацдарми в Ярославі та Сяноку. Польські частини ж розраховували вийти до Перемишля та організувати оборону на південь та північ від міста. «Карпатські» дивізії, що відходили з р. Дунайця мали розгорнутися по Сяну. Втім 1-ша та 2-га німецькі гірські дивізії нанесли поразку відступаючим польським силам та ринулися двома мобільними групами до Сяноку. За обома колонами вирушив також 98-й полк гірських стрільців полк. Ф. Шернера з 2 дивізіоном 79-го полку гірської артилерії (саме він першим підійде до Львова).

9 вересня німці форсували Сян у Сянока. В цей час польські частини тільки відходять на рубіж цієї ріки. Тож, ворог в багатьох випадках від вечора 9 вересня до полудня наступного дня форсував Сян, і захопив плацдарми для подальших дій на його східному березі.

Гітлер вітає своїх головорізів з виходом на рубіж Сяну (за Мельником, 2009)

Оборонці не мали можливостей для затримання німців. Оборона Сяну не була підготована, позиції над річкою були лише фрагментарно зайняті військами армії «Малопольща». На додаток частина військ у цьому районі самовільно відійшли на південь від Старого Самбору з метою реорганізації підвідділів, замість переходу до лісів на схід від Добромиля. Це призвело до локального розпаду фронту та викликало відкриття дороги до Самбора (який група Ф. Шернера взяла вночі з 11 на 12 вересня) та Львова.

Початок боїв за місто

Полк. Ф. Шернер вирушивши у блискавичний рейд з метою опанування Львова з ходу, ще по дорозі напоровся на опір окремих польських частин. Зокрема його група була затримана під Рудками та на рубежі р. Верещиці тиловими підрозділами Війська Польського. Втім, Шернер вперто просувався вперед о 14-30 12 вересня в’їхав на вул. Городоцьку у Львові.

12 вересня 1939 р. тут на колишній Городоцькій рогатці показалися німці (Фото автора)

Тут він напоровся на вогонь з гвинтівок, а згодом з станкових кулеметів та гармат. В результаті німці понесли страт та мусили затриматися щоб накопичити більше сил. Оборону на західному відрізку займав маршовий батальйон майора Є. Слепецького.

Найважливіший бій розігрався за пункт опору на вул. Городоцькій, в місці вибраному попереднього дня підполк. К. Рижинським, що розташовувався за Городоцькою рогаткою і трамвайним депо. Його гарнізон становив взвод підпоручика А. Хмари, взвод станкових кулеметів підхорунжого Т. Грушевського і взвод польових гармат підпоручика З. Орліта. Оборонці били по німцях, які змушені були розбігатися вздовж вулиці. Проте сховатися не могли, бо двері будинків були замкнені. Головний вокзал мужньо обороняли львівські залізничники.

Загальна схема оборони Львова 12-22 вересня 1939 р. (за

Біля 16 години полк. Ф. Шернер розпочав новий штурм. Він просувався широкою смугою вздовж вул. Городоцької в обхід пунктів опору. Біля 17-ї години виникла криза. На відрізку 2-ї роти опір оборонців було зламано і німці вторглися глибоко до міста аж під .

Вище депо німці вдерлися до міста, дійшли до костелу св. Єлізавети (Фото автора)

Тільки введення в бій польських поліцейських та охоронного взводу призвели до зупинки просування німців. На станції Підзамче спішно вивантажуються війська так званої Гродненської групи полковника Б. Гулевича і одразу до бою. З 12 вересня до складу залоги Львова входить також 35-та резервна дивізія піхоти полковника Й. Шафрана.

У ході боїв у Львові створюється також Львівська бригада національної оборони. На північ від Львова його оборонців прикривала група кавалерії «Жовква» полк. С. Івановського.

Поранених бійців доставляють до трьох головних шпиталів, які були розгорнуті в просторих приміщеннях Львівської Політехніки по вул. Л. Сапєги (С. Бандери), Окружного шпиталю №6 по вул. Личаківській, 26, Громадської лікарні по , а також школи імені Королеви Ядвіги по .

Львівська політехніка – місце одного з шпиталів часів оборони Львова у вересня 1939 р. (Фото автора)

А так виглядає зараз приміщення колишньої школи імені Королеви Ядвіги, де також під час оборони Львова містився шпиталь (Фото автора)

Генерал Л. Кюблер – командувач німецькою гірською дивізією зрозумів, що взяти Львів з ходу не вдасться, тому наказав взяти місце в облогу з північного заходу, щоб не допустити просування сюди нових військ на допомогу Львову. Для цього він наказав здобути Кортумову гору, а потім висоти в районі Збоїськ та Голоска.

Не сидять без діла і оборонці Львова. В ніч на 13 вересня посилено залогу небезпечних відрізків оборони на Кортумовій горі (підкріплення у 80 солдат). Також посилено гарнізон на за рахунок відділів поліції та кадетів. В районі вул. Стрийської позиції зайняв батальйон національної оборони Львів I, а на – імпровізований батальйон 19-го полку піхоти і артилерійська батарея, а між вул. Зеленою та Личаківською – імпровізований батальйон 40-го полку піхоти.

Схема бойових дій гірських стрільців групи Ф. Шернера впродовж 13 вересня 1939 р. (За Литвином, 2009)

Однак біля полудня 13 вересня після вогневої підготовки гітлерівці спихнули польську залогу з Кортумової гори і зайняли її. З неї гірські стрільці без перешкод рушили далі. Німцями здобуті та утримані Збоїсько, та хребет Міхаловщини – пункти опору солдатів Гродненської групи. Захисники Львова протягом дня два рази пробували повернути втрачені позиції. Втім, вдалося відвоювати лише частину Янівського цвинтаря. Німцям вдалося також опанувати центральний вокзал.

Місцем боїв за Кортумову гору став і Янівський цвинтар (Фото автора)

Протягом 14 вересня гітлерівці проводять також оточення міста з півдня під та Вулькою. Вдень вони займають Сихів та Козельники, проте побоюючись нічних випадів поляків залишають їх на ніч. Єдиним напрямком сполучення міста зі світом залишалася дорога на .

Успіх просування німців на приміські висоти був обумовлений ще й тим, що командувач 10 бригади моторизованої кавалерії, яка після вдалих боїв під Йордановом, Віснчем, Ланцутом i Ряшевом підійшла до Львова з північного заходу, С. Мачек, одразу не розібрався в ситуації. Він вважав, що німці атакують висоти з північного заходу. Коли ж з’ясувалося, що на висоти, просочилися німецькі підрозділи з групи Шернера, було вже пізно. Німці ізолювали групу С. Мачка від Львова. Як наслідок впродовж 13-16 вересня моторизована дивізія С. Мачка у співпраці з військами гарнізону Львова ведуть бої за приміські висоти. Проте вибити гірських стрільців з цих позицій не вдавалося.

Німецькі позиції на Кортумовій горі (за Литвином, 2009)

Сучасний вид на Львів з Кортумової гори (Фото автора)

Дуже потерпало від облоги цивільне населення Львова (до війни тут мешкало 320 тис. мешканців), адже окрім варварського бомбардування цивільних об’єктів, бомбардувань зазнали навіть цвинтарі, зокрема цвинтар Львівських Орлят. Окрім того німці вдалися до варварського вчинку – перетину водогону, тож води з криниць у місті не вистачало навіть для випічки хліба. В місті не працювали електростанція та газова станція, наплив біженців викликав проблеми з харчами. Спроби вивозу поранених зривалися з-за варварських бомбардувань люфтваффе санітарних потягів.

Спроби прориву до Львова

З 10 вересня генерал К. Соснковський згідно рішенню головнокомандувача Е. Ридза-Смигли стає командуючим Південним фронтом. Вранці 13 вересня він літаком залишає Львів та висаджується під Перемишлем.

Генерал К. Сосонковський – керівник оперативної групи сформованої з трьох дивізій армії «Карпати», що намагалися прорватися до Львова (

Тут він організовує оборону Перемишля, а з 3-х дивізій армії «Малопольща» формує власну операційну групу. Оборона цього міста затримала німців та дала можливість відірватися залишкам «карпатських дивізій». Дивізії були значно побиті в їх рядах було надзвичайно мало особового складу. Околиці Перемишля палали пожежами, з усіх сторін було чути канонаду, особливо доносилася вона з заходу, звідки проривалася до Перемишля 11-та дивізія Б. Пругара-Кетлінга. Після прориву німців до міста, війська групи Соснковського відходять на . Однак простий відхід до Львова в силу діяльності 1-ї гірської дивізії німців, яка виставляла заслону за заслоною, вже був не можливий. По низці дискусій: чи безпечнішим шляхом відступати на Дністер, чи йти на ризик та намагатися все ж таки пробитися до Львова, К. Соснковський вирішив таки йти на допомогу Львову.

Пробившись до , війська його групи (в тому числі гуцули з 11-ї карпатської дивізії піхоти) в наносять поразку полку СС «Германія» та рішуче пробиваються до Львова.

Нічна битва під Мужиловичами, малюнок Яна Гундлаха

По радянському вторгненні

17 вересня ударами з трьох сторін польські війська захоплюють взгір’я 324. Приплив ентузіазму в польських вояків викликало невдале скидання німецькими літаками продовольства та боєприпасів для німецьких гірських стрільців, що боронили взгір’я. Захопивши ці вантажі поляки зрозуміли, що положення німців на висоті критичне. З криком «Ура» поляки рушили в нестримну атаку. То тут то там роздавалися вибухи ручних гранат та стукіт кулеметів. Таким чином лише на третій день боїв і ціною страти 300 солдат взгір’я, яке блокувало контакт групи С. Мачка з Львовом було здобуто. На його схилах поляки нарахували понад 50 трупів гітлерівців, на своїх позиціях залишилося три кулемети. Все це свідчило, що гірські стрільці билися до останнього. Це був сильний добре тренований ворог, зрештою його поступ згодом буде відчутним на Україні влітку-восени 1941 року…

Штаб 10-ї моторизованої бригади кавалерії пол. С. Мачка знаходився на території Вищої сільсько-господарської школи (суч. Львівський аграрний університет). Тут також знаходився польовий шпиталь №801, куди привозили поранених з боїв під Львовом (Фото з

В боях за відкриття проходу до Львова поляки успішно застосовували танкетки ТKS 10-ї бригади моторизованої кавалерії пол. С. Мачка (фото за

17 вересня бригада С. Мачка отримала наказ пересунутися на оборонні позиції так званого румунського плацдарму на р. Дністер. Тож з її уходом, наступного дня під час німецького контрнаступу такими зусиллями здобута висота знову дісталася ворогу. В той же час, прохід до Львова так потрібен був решткам «карпатських» дивізій генерала Соснковського, які з боями проривалися до міста.

Взгір’я 324 – висота за яку точилися криваві бої під час оборони Львова 1939 р. (Фото автора).

В ніч з 17 на 18 вересня оборонці виперли ворога з Львівських околиць: Поборців, Підбереженців, Знесіння, Ляшек Мурованих та Дублян. Німці у відповідь сильно обстріляли місто. А 17 вересня солдат війська Полського шокує повідомлення про вступ у війну СРСР.

19 вересня оперативна група ген. К. Соснковського з району Брюховичів робить відчайдушну спробу пробитися до Львова в двох колонах 24-та дивізія до Клепарова, а 11-та дивізія до Голоска. В жорстокому бою вдалося прорватися до Львова тільки батальйону майора Літинського. Інші частини в критичний момент на підході до Львова були атаковані з двох боків німецькими танками. Це дало німцям час, щоб відновити оборону.

Вздовж цього шосе зі Львова на Брюховичі намагалися пробитися до Львова вояки групи ген. Сосонковського (Фото автора)

Протягом дня 20 вересня К. Соснковський робить відчайдушні спроби прорватися до Львова. На жаль безрезультатні. Ці зусилля напоролася на шквальний вогонь німців, в якому загинуло багато ветеранів 11-ї дивізії. В цей час його група вже тісно затиснута на північ від Львова. Вночі на 21 вересня залишки групи К.Соснковського відходять до Дублян, під якими вони були оточені кавалерією Червоної армії та склали зброю. Частина солдатів просочилася до Львова. Генерал К. Соснковський з найближчим оточенням уникнув полону та перебрався на захід.

Командир складів озброєння №6 підполковник Л. Дмишевич, відділи якого протягом усього дня 20 вересня билися, успішно відбиваючи наступ німців, отримав наказ ген. Соснковського здатися без знищення складів, з огляду на безпеку мешканців Львова. Гарнізон, що мав великі втрати 21 вересня о 7 годині ранку здався німцям. Перед тим 6-та батарея знищила свої 4 155 мм гаубиці. Склали зброю 16 офіцерів та 300 рядових. Цей факт німці трактували як факт капітуляції Львова.

Частина польського гарнізону Львова потрапила в німецький полон (За Литвином, 2009)

З 17 вересня до Львова просуваються радянські частини. О 2.00 19 вересня моторизований підзагін Червоної армії, що налічував 600 солдат з 5-ї кавалерійської дивізії і неповний батальйон танків 24-ї танкової бригади в числі 30 легких танків БТ-7 під командуванням комбрига Я. С. Шарабурко – командувача 5-ї кавалерійської дивізії підійшов до Львова з боку Винників. За польськими даними оборонці східного відрізку оборони Львова були попереджені про можливість нічного нападу. Втім, як доводить М. Слободянюк, імовірно, вони таки були заскочені зненацька.

Радянський танк БТ-7 під час «Визвольного походу», кадр з фільму О. Довженка «Визволення»

Ось офіційний радянський опис того, що сталося далі: «При підході до міста польська артилерія відкрила вогонь. Долаючи вуличні барикади, головний розвідувальний батальйон (в складі 6 танків) дійшов до центра міста і був зустрінутий вогнем батареї, розташованої біля костелу (церква св. Петра і Павла авт. – див. нижче).

Церква Петра і Павла (Фото автора)

Перший танк був підбитий. Командир розвідувальної роти старший лейтенант тов. Чуфаров, збив гармату біля костелу та пострілом підпалив снаряди ворога…По танкам був відкритий з казарм та багатьох будинків гвинтівочно-кулеметний та револьверний вогонь. Танки били по спалахам. До 4-30 вогонь припинився з обох боків. Розвідувальний загін отримав наказ залишатися у Львові і блокувати східні виходи з міста, а інші частини відійшли до Винників».

Згідно спогадам учасника тих подій лейтенанта П. Боброва, радянському бронетанковому загону, який у 2-00 спробував вдертися до міста через вул. Личаківську та пробитися через дві барикади: 1- в районі траси Винники-Львів перед Броваром Грунда (дріжджевою фабрикою) та 2- десь перед верхніми кошарами Язловецьких уланів (на схід від розвилки Личаківська – Глинянський тракт).

Схема вторгнення радянських військ до Львова вночі 19 вересня 1939 р. та бою з німецьким підрозділом під Винниками (За Слободянюком, 2009)

Ділянка дороги Винники-Львів, де ймовірно знаходилася барикада польських військ (За Слободянюком, 2009)

Верхні кошари Язловецькийх уланів (Фото автора)

Дріжджовий завод (Фото автора)

Ось як описує ці події П. Бобров: «На шляху до Львова дорогою від Винників до дріжджовового заводу, рота старшого лейтенанта Чуфарова знищила дві барикади, на кожній з яких було по одній 75 мм гарматі Війська Польського».

В кінці кінців група радянської бронетехніки вперлася в останню барикаду, що знаходилася біля нижніх кошар Язловецьких уланів на вул. Личаківській, 74. П. Бобров локалізує її районом церкви Петра та Павла. Цю барикаду колона подолати не змогла і стала без руху у 2 год. 30 хв.

Тут в районі перетину вул. Личаківської з суч. Мечникова знаходилася третя барикада, що спинила просування радянської танкової колони до Львова (Фото автора)

Нижні кошари Язловецьких уланів на вул. Личаківській, 74 (Фото автора)

Досвідчений командир колони – командир 24-ї легко-танкової бригади полковник Петро Фотченков вирішив не ризикувати, залишати техніку у вразливому застигнутому положенні на вулиці міста, де її могли розстріляти з гармат з-за будинків чи знищити запалювальною сумішшю та наказав відійти до Винників і там почекати основних сил загону Шарабурка та інших підрозділів РСЧА.

Командуючий 24-ї легко-танкової бригади полковник Петро Фотченков, за Слободянюком, 2009

Про професіоналізм П. Фотченкова свідчить його рішення взяти під охорону міст на шляху до Винників на перетині шосе та залізниці. На шосе існувало два мости: один над залізницею, безпосередньо на в’їзді до Винників; другий на підході до селища, але тут залізниця проходила над дорогою до цього населеного пункту. Підрив будь-якого з цих мостів надовго блокував би шлях (з одного боку була гора, а за іншого урвище) та унеможливлював маневр танків.

В’їзд до Винників з боку Львова, де під час описуваних подій існував міст над колишньою залізницею (Фото автора)

Залишки іншого залізничного мосту над дорогою Винники – Львів (Фото автора)

Зустрічаються повідомлення, що розвідці – 2 танкам БТ-7 вдалося пройти аж до вул. Бернардинів (Валова, зараз Архівна), тобто до центру місту. Начебто загалом танки намагалися пройти до будинку, де розташовувалася Група оборони Львова по вул. Зеленій. Але не зрозуміло чи відповідає ця інформація дійсності, адже наприклад у спогадах П. Боброва нічого про це немає.

Бій поміж союзниками

Вранці 19 вересня під Винниками дійшло до бойового зіткнення з німцями, яка надходили з півдня з боку Сихова. Це був авангард 2-ї гірської дивізії німців, що з 2 вересня з боями пробивалася до Львова.

Схема бойових дій 2-ї гірської дивізії в вересневій кампанії, за Кройтлєром, 2009

Бойову групу німців очолював командувач 137-го полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер.

Командувач 137-го полку гірських єгерів полковник Ернст Шлєммер, за Слободянюком, 2009

Німці напевне отримали звістку про колонну бронетехніки, яка пройшла до міста, але напевне по боях з бригадою полковника С. Мачка прийняли її за польську, тож на в’їзді до Винників розгорнули протитанкові гармати. Згодом вони трактували бронетехніку загону, який П. Фотченков послав для охорони залізничного мосту біля в’їзду до Винників. Радянські танки на той час не мали жодних розпізнавальних знаків, а БТ та Т-26 за силуетом були схожі на аналогічні польські 7ТР та 10ТР.

Тут на виїзді до Винник було розгорнуто німецькі протитанкові гармати і відбувся бій між обома союзниками (Фото автора)

Спроби примітивного надання німцям сигналів маханням прапорців результатів не дали. Тому єдиним порятунком для радянської боронеколони став силовий прорив, на який і пішов командир 218-окремого розвідувального батальйону Олександр Єгоров.

Командир 218-го окремого розвідувального батальйону Олександр Єгоров, за Слободянюком, 2009

Капітан Єгоров залишив спогад про цей бій: «За моїм наказом батальйон розгортається. Дали німцям зрозуміти, що на територію зайняту радянськими військами вони не повинні заходити, та вони відкрили вогонь по наших танках. Танкісти зробили кілька залпів з гармат. Наш вогонь виявився відносно ефективним: замовкли дві батареї німців, що були висунуті на відкриту позицію, загинуло кілька десятків солдат та офіцерів. Не обійшлося і без власних втрат. Загинув у танку політрук Василь Поздняков. Згоріли дві бронемашини. На другий день німці вибачилися перед нами і висловили жаль з приводу цієї сутички».

А ось опис цього ж бою в спогадах М. Кройтлєра генерал-майора гірських військ Вермахту: «Алярм! – пролунало раптом. Танкова атака перед Винниками! Ми припускали, що поляки іще раз наважаться на відчайдушний напад. І ось танки котяться полем у наш бік. Ці сірі потвори, які у нас, гірських солдатів, викликали мало радості. Вже РаК-и (легкі протитанкові гармати –авт.) вдарили з усіх стволів. Ворожі танки робили неймовірні віражі, розїжжаючись урізнобіч. Півгодини тривала запекла стрілянина…Аж тут надїхали збуджені крадмельдери (зв’язкові на мотоциклах) з командою припинити вогонь. Раптом і танки замовкли. Що сталося? Врешті все прояснилося: перед нами були не поляки а росіяни».

Підполковник Матіас Кройтлєр, за Кройтлєр, 2009

Свої свідчення залишив також очевидець того що трапилося вранці 19 вересня мешканець Винників Теодор Мацьків: «Йду на фабрику. Навпроти дома лікаря Становського бачу як горить совєтський танк. В ньому горять і два забиті танкісти. Дим несеться над дорогою. Людей не видно. Два інші совєтські танки горять і куряться напроти нового дому Міллера. На дорозі коло польського «Сокола» лежить у крові німецькій шолом, а на мурі червона пляма від крові. Тут був поцілений в голову німецький старшина, коли совєтський танк їдучі зі Львова попав на німецьку стежу. Німці зараз помстилися за свого забитого, знищивши своєю протитанковою гарматою три совєтські танки, що горіли на дорозі…».

Два з описаних Т. Мацьківом «танків», ймовірно були бронемашинами БА-10 (за

За найбільш усталеною інформацією в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За іншими даними втрати були 3 убитих та 4 поранених. За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

Німецькі єгері та радянські танкісти на околиці Львова, за Кройтлєр, 2009

Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії втратив: 3 протитанкові гармати, 2 офіцерів (майорів) та 1-унтер-офіцера вбитими, 9 солдат пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими і 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

Після цього розпочалися перемовини поміж полковником П. Фотченко та представником німецького командування. Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винників на шосе на Золочів. Весь час скільки тривали перемовини, німці грабували тютюнову фабрику в Винниках, а після їх закінчення відійшли до Сихова.

Приміщення тютюнової фабрики в Винниках (Фото автора)

Протягом 19-20 вересня велися активні перемовини між німецьким та радянським командуванням, щодо подальшого недопущення взаємних бойових дій та ліквідації непорозумінь.

Капітуляція

Вранці 19-го вересня на Личаківську рогатку прибули радянські офіцери, що пропонували польському командуванню здати місто.

Тут за колишньою Личаківською рогаткою відбувалися перемовини польського командування з командуванням Червоної армії (Фото автора)

На півдні оборонці відбили атаку німецької піхоти і танків на Кульпарків, казарми 6-го полку авіації та Стрійське шосе.

Казарми 6-го полку авіації на Вульці – оборонна позиція на півдні міста (Фото автора)

Натомість радянське командування чекало на відхід німців, плануючи атаку міста з усіх боків на ранок 21 вересня. Ось як описує той день П. Бобров: «Під Львовом в районі на схід від Винників, по обидва боки шосе знаходилося велике зосередження радянських військ. Наша 24-та окрема легка танкова бригада – попереду. Штаб бригади – в будинку у Винниках з правого боку від мосту (зараз це лікарня). 218-ий окремий розвідувальний батальйон попереду бригади; на дорозі від Винників до Львова за дріжжевим заводом – мотоциклетний розвідувальний взвод лейтенанта Мілантьєва – в дозорі. Я з бронеротою – за півкілометра від дозору на бронемашині БА-20».

Будівля в Винниках де знаходився штаб 24-ї окремої легкої танкової бригади (Фото автора)

21 вересня незважаючи на відхід від Львова (на вимогу радянського боку), який відкладався під приводом необхідніості евакуації поранених, на вул. Городоцьку прибув німецький парламентар і знову запропонував здатися німцям не пізніше 10 години 21 вересня: «Якщо здасте Львів нам залишитеся у Європі, якщо здасте більшовикам – залишитеся назавжди у Азії».

Польський парламентар на перемовинах з німцями за Городоцькою рогаткою (Фото з

Вранці 21-го вересня представники Червоної армії ще раз запропонували полякам переговори про здачу міста. Відбулися вони у Винниках. Радянські представники домагалися можливості входу до міста. В цих умовах було узгоджено після полудня зустріч ген. В. Лянгнера з командувачем Червоної армії. Не дивлячись на це, радянські війська спробували атакувати поляків. Але, отримавши відсіч, відійшли на свої позиції. Незважаючи на цей інцидент В. Лянгнер марно чекав на Личаківській рогатці представника Червоної армії. Нову зустріч було призначено через три години на тому ж місці. Цього разу відбулася його зустріч з представниками радянського командування комбригами М. Яковлевим та П. Курочкіним та ін. Обговорено умови передачі міста Червоній армії. Після повернення В. Лянґнер скликав військову раду, більшість офіцерів висловилося за припинення боїв.

Німецькі війська в той день закінчили відхід від Львова, а їх позиції зайняли червоноармійці. Сукупні втрати 1-шої гірської дивізії під Львовом складали 484 вбитих та 918 поранених.

Вранці 22 вересня польська делегація на чолі з ген. В. Лянґнером знову зустрілася у Винниках з представниками Червоної армії. Останні прийняли усі умови передачі міста. Був підписаний «Акт про передачу міста Червоній армії», згідно якому офіцери мали гарантовану особисту свободу та недоторканість їх власності, а також можливість виїзду за кордон. Одночасно ген. В. Лянґнер видав «Наказ для гарнізону Львова», що окреслював порядок виходу солдатів з міста, «Наказ для солдатів» з подякою за оборону Львова, а також «Звернення до мешканців». О 14 годині 22 вересня польські війська почали складати зброю. О 15-00 радянські з’єднання вступили до міста і до 16 год. повністю зайняли його.

Ось як описує ті події П. Бобров: «…п’ять танків вирушили до Львова за легковими автомашинами з офіцерами польської армії…За наказом комбрига, після п’ятьох танків виступили частини бригади: 218-ий окремий розвідувальний батальйон, 1-й, 2-й, 3-й, учбовий та мотострілецький батальйони. Усім призначили райони міста, де потрібно було роззброювати польські війська та залучати населення до розчищення міста від барикад. Нашому 218-му окремому розвідувальному батальйону наказали до кінця дня 21 вересня зайняти Радянську площу (суч. Митну) та прилеглі вулиці. Роззброюючи війська польської армії, солдатів відпускали додому. За допомогою солдатів почали розбирати барикади. Штаб нашого батальйону знаходився у приміщенні гімназії (наразі це 8-ма середня школа)».

Будівля на Підвальній, 2 – де знаходився штаб 218-го окремого розвідувального батальйону (Фото автора)

22 вересня вийшли через забарикадоване місто на Левандівку. Там роззброювали гарнізон польських військ. На окремих ділянках польські офіцери чинили спротив, стріляючи з кулемета по наших танках та бронемашинах, але істотного впливу на хід визволення їх дії не мали».

Доля оборонців Львова

Так, розпочалася перша радянська окупація Львова. На Бернардинській площі поруч з штабом Командування Округа № 6 зібралося кількасот офіцерів. Поляки виходили з міста колонами, окремо офіцери (біля 1500 чол.) окремо солдати. За кордонами міста їх взяли під ескорт радянські солдати. При входженні до Винників усі польські оборонці мали бути звільнені. Втім, радянське командувань і не думало дотримуватися своїх зобов’язань. Зокрема, усі офіцери були заарештовані. В перший же день також були розстріляні поліцейські, коли їх колонна минула рогатку по вул. Зеленій. Інших поліціантів пізніше замордували в сумновідомих .

Червоноармійці біля захопленого польського озброєння, Гродно (Білорусь) (Фото за

З іншого боку до вечора тривали окремі перестрілки з солдатами, які вели вогонь з гвинтівок та кулеметів з вікон будинків, дахів та дзвіниць костелів. Ґвалти і грабунки радянських військових призвели до протесту президента міста С. Островського. Без жодного результату. Сам генерал В. Лянґнер після розмов з представниками радянського командування у Москві 4 жовтня був знову привезений до Львова, звідки втік і перебрався до Румунії, а потім на захід.

У Львові описуваного періоду нас також зацікавлять ще адреси пов’язані з перебуванням тут пораненого . Спочатку після лікуванння в Стрию, взятого у полон генерала совіти 1 жовтня помістили в . В літературі наявна інформація про те, що у зв’язку з розміщенням в даному шпиталі виключно червоноармійців, Андерса перевели до тодішньої . Проте, напевне йдеться про ранішзгадуваний шпиталь на Лисенка, 31 (він розташований над церквою Козьми та Дем’яна). Тут він лікувався впродовж жовтня 1939 р.

Шпиталь по вул. Личаківській, 107, де початково утримували генерала В. Андерса

Згодом генерала перевели до в’язниці НКВС, яка розміщувалося . Тут його допитували та звинуватили в антирадянській діяльності.

Шпиталь Каси Хворих по вул. Лисенка, 31

Після цього генерала деякий час перетримували , а потім відправили на Луб’янку в Москву.

Але це був тільки початок. Пізніше світ облетить шокуюча новина про . Взятих в полон офіцерів-оборонців Львова вивезуть до табору в Старобільску, а потім розстріляють в харківському НКВС. Їх прах покоїться зараз на спільному кладовищі жертв тоталітаризму у П’ятихатках, що на околиці Харкова.

Польські поховання на цвинтарі у П’ятихатках, серед розстріляних були й оборонці Львова, 1939 р. (Фото К. Войцеховського)

Тих, хто залишиться в живих виведе з Радянського союзу той самий Владислав Андерс, частина потрапить також до .

Замість післямови

Тож ми спробували розповісти вам, як оборонявся Львів у 1939 р. та показати місця пов’язані з тими подіями. Оборона Львова мала високе значення для всієї вересневої кампанії. Адже стримуючи значні сили німців, група оборони Львова, зберігала можливість для операційної групи ген. К. Соснковського та інших польських з’єднань відійти на так званий «Румунський плацдарм» – оборонну позицію по Дністру та Стрию, а потім на територію Румунії. Власне близько 15 тис. польських солдат та офіцерів скористалося з цієї можливості щоб потім продовжити воювати на боці західних союзників. В літературі можна знайти твердження про те, що оборонці Львова були не рішучими і не використали своїх сил на максимум. Втім, ми вважаємо, що групі оборони Львова, яка диспонувала головним чином другосортними військовими частинами, вдалося не допустити захоплення міста першосортними професійними німецькими частинами, які вже фактично стояли у брам Львова. Зважаючи на це претензій до обронців Львова 1939 р. бути не може. Що ж до здачі більшовикам, то важко не зрозуміти ген. В. Лянґнера та його колег, які у надзвичайно важких умовах вересня 1939 р., намагалися з користю для своїх військ домовитися з більшовиками. Принаймні такі спроби здавалися тоді набагато перспективнішими ніж спроба самовбивчого прориву з Львова на південь до Румунії.

Пам’ятками оборони Львова наразі займається польська громада міста. Вона дбає про кладовища польських оборонців, які збереглися на старому цвинтарі на , , , а також під Львовом та .

Спливає час, як вода тепер уже переважно підземної річки Полтви. А місто Лева все також само вміє зберігати свої таємниці. Тож цілий ряд питань так і залишається для нас нез’ясованим. Зокрема де точно розташовувалися склади боєприпасів на Голоску? Чи лишилося щось по них на сьогодні? Та багато, багато інших. Сподіваємося, що у пошуку відповідей на ці питання нам допоможуть львів’яни не байдужі до історії свого міста.

Тож шановний читачу, блукаючи тихими вересневими днями по вулицях давнього міста Лева згадай принагідно і про польських оборонців Львова 1939 р., людей, які боронили місто таке дороге для них, таке дороге для нас.

Джерела:

Бобров П. Спогади лейтенанта: Вступ радянських військ до Львова у вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – рік 2009, частина 2 (2). 2009.– С. 62-71.

Кройтлер М. «Усе склалося інакше, аніж ми очікували»: Спогади генерал-майора гірських військ вермахту Матіаса Кройтлєра про похід на Львів у вересні 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – рік 2009, частина 2 (2). 2009.– С. 72-82.

Литвин М. Львів, 1-28 вересня 1939 року: між Гітлером та Сталіним // Львів 1939 р. Тематичний номер. Галицька брама. №7-9 (175-177). – 2009. – С. 9-14.

Мельник І. Початок Другої Світової війни // Львів 1939 р. Тематичний номер. Галицька брама. №7-9 (175-177). – 2009. – С. 2-5.

Мельтюхов М. И. 17 сентября 1939. Советско-польские конфликты 1918-1939. – Москва: Вече, 2009.

Слободянюк М. Перше зіткнення Червоної армії з Вермахтом під Львовом 19 вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – рік 2009, частина 2 (2). 2009.– С. 52-61.

Zawilski A. Bitwy polskiego wrzesnia. Krakow: Znak, 2011

Wodarkiewicz W. Lwоw 1939, Wydawnictwo Bellona, Warszawa 2003

Ryszard Dalecki – Armia “Karpaty” w wojnie obronnej 1939 r., Rzeszów 1989

Українські скаути вшанували польських оборонців Львова 1939 р.

Матеріали з Kurjer Galicijski 13-26 wrzesnia 2011 (№17(141))

Старший науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано: