Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Мандрівка слідами забутого майстра

Володимир Мороз

Дата: 11.11.2009

Мистецтвознавці кажуть, що історія мистецтва – це історія намагань людини торкнутися вічності. І справді, якщо вже людям не судилося мати безсмертя, то його можна хоч зобразити або досягти, створивши щось безсмертне самому і залишивши своє добре ім’я.

Утім, навіть таким способом досягти вічності судилося не кожному. Це – нагорода особливо талановитих людей. Їх пам’ятають, їхніми творами захоплюються, для їхніх шедеврів створюють музеї. Буває, правда, що це своєрідне безсмертя приходить до геніїв із запізненням – не тільки після смерті, а через століття забуття. І до таких людей належить Антін Осинський – скульптор, твори якого нас оточують, але який залишається “широко відомим у вузьких колах”. Так, скульптури митця, що творив по всій Галичині і навіть Волині, є у Львові, Тернополі, Олеську і Збаражі.

Чи не єдиним місцем на Тернопіллі, де скульптури Осинського можна побачити у їх первісному оточенні, є римо-католицька церква Святого Антонія Падуанського, або ж костел бернардинів, як його частіше називають, що у Збаражі.

Храм Святого Антонія – одна із найбільших і найстаріших споруд міста. Його шпилі такі високі та круті, що покрівлю на них досі не змінили, хоча інші дахи вже полагодили. Та навіть найбільші храми ховають у собі витончену красу – саме такими є твори Антона Осинського, що надають інтер’єру святині особливої теплоти і відчуття людської присутності – погляди ангелів і святих, фігури яких виконав майстер, суб’єктивно відчуваєш, якщо трохи побудеш у безлюдному храмі.

Якийсь спокій огортає душу від споглядання ангелят, що немов застигли, простягнувши до тебе свої руки. Осинський зумів закарбувати у липі навіть міміку обличчя, найтонші жести. Прикро, що багато з цих скульптур тепер стоять пошкоджені. Таке занедбання – спадок радянських часів, коли костел слугував складом для місцевого заводу.

Щоб врятувати барокові твори від руйнування і зберегти їх від того, що хтось може нелегально вивезти їх за кордон, деякі скульптури Антона Осинського передали до Національного заповідника “Замки Тернопілля”. Їх, як от фігуру апостола Петра, можна побачити у виставкових залах Збаразького замку.

У Тернополі творіння митця є в Обласному художньому музеї.

– У нас є скульптури святих Петра і Павла з монастиря тринітаріїв, що у Збаражі, – розповідає директор тернопільського музею Ігор Дуда. – Про Антона Осинського відомо дуже мало. Він був молодшим сучасником і послідовником Іоана Пінзеля. Можна сказати, що їхні твори – це серйозний, професійний рівень європейського бароко.

Де народився Антін Осинський і де він вчився свого ресмесла, історики та мистецтвознавці досі не встановили. Якщо, наприклад, про Іоана Пінзеля відомо, що він мав двох синів, то про Осинського ніхто не знає, чи взагалі він був одружений. Не відомо навіть, коли жив цей митець – дослідники досі пишуть, що народився він приблизно у 1720 р., а помер приблизно у 1765 р. Тобто жив різьбяр близько 45 років.

Натомість більше відомо про умови, в яких творив Осинський. Так, у Збаражі костел Святого Антонія майстер оформляв у 1756-59 рр. Фундатором цього храму був київський і познанський воєвода Станіслав Потоцький. Також до цієї побожної справи долучилися його дружина Єлена, Франциск Іговський, Олександр Галецький та Анна Ліпанська.

Ймовірно, саме Потоцький запросив Антона Осинського – на той час уже знаного львівського митця – аби прикрасити святиню. На цю думку наштовхує і тісна співпраця іншого Потоцького – Миколи-Василя – з Іоаном Пінзелем. Утім, знову-таки, немає документів, які свідчили б, що обидва майстри працювали разом.

Антін Осинський виконав десять вівтарів на замовлення збаразьких бернардинів, – зазначає дослідник Ігор Сьомочкін у своєму дослідженні про монастир бернардинів у Збаражі. – Цьому ж скульпторові приписують авторство двох вівтарів, що їх передали у 1790 р. До знищеного пожежею парафіяльного костелу Збаража.

До речі, за багатством оздоблення, як зазначив пан Сьомочкін, збаразький костел порівнювали із бернардинським костелом Святого Андрія у Львові. Для цього останнього храму Антон Осинський також творив: різцю майстра належать дерев’яні багатоколірні скульптури святих.

Починати знайомство з Антоном Осинського можна як безпосередньо з Тернопільського обласного художнього музею, так і зі Збаразького замку чи храму Святого Антонія.

На Львівщині дві скульптури ченців-домініканців можна оглянути у замку в Олесько.

Спадщина майстра буде найцікавішою передусім поціновувачам мистецтва, одначе її варто знати усім. Адже коли підійти до справи навіть із чисто меркантильної сторони, то аналогів цим скульптурам немає і в європейських музеях, а колекціонери заплатили б сотні тисяч, якби їм запропонували такі шедеври.