Городище на горі Кастель

О.В. Лисенко, І.Б. Тесленко

Маломаякська сільрада, раннє середньовіччя. Знаходиться за 0,8 км до півночі від сел. Лазурне на г. Кастель, на висоті близько 300-430 м над рівнем моря, приблизно за 0,9 км від берега моря.

В 1833 р. городище оглянув П.І. Кеппен. Дослідник зазначив, що на баченому ним плані гори, складеному в 1832 р., позначені 3 церкви – св. Іоанна, св. Костянтина і св. Миколи [Кеппен, 1837, с. 158-162].

Є.Л. Марков, який відвідав пам’ятник у 70-ті роки XIX ст., повідомляє, що на західному схилі височіні знаходиться некрополь [Марков, 1902, с. 168, 170]. У 1947 р. дослідження пам’ятника здійснювалося Бахчисарайським гірським загоном (кер. Є.В. Веймарн) Тавро-Скіфської експедиції ІІМК АН СРСР і ДММ. Був зроблений детальний опис пам’ятника, виконано його бусольне знімання та закладено шурф, що розкрив залишки храмового комплексу з некрополем [Веймарн, 1947, с. 14-19; 1948, с. 5; Веймарн, Кацур, 1952, № 65].

Гора являє собою лаколіт, у рельєфі виражений куполоподібною височиною з платоподібною вершиною і крутими схилами. Городище займає підтрикутний в плані майданчик на вершині, приступ на який з півночі та сходу загороджували дві лінії оборонних стін. Розмір укріплення – 480х600 м.

Периметр оборони – близько 1,9 км, із них приблизно 1,15 км (на західному, північному та південному флангах) захищено стінами, близько 0,75 км – скелями. Площа пам’ятника – приблизно 21 га. Стіни (складені з буту насухо) простежуються на поверхні у вигляді розвалів каменів заввишки до 1 м, завширшки до 10-17 м. Вхід до фортеці розташовувався, певно, на північнозахідній ділянці оборони. Нині тут, на стику куртин, видно отвір завширшки до 5 м. На східному кінці гори розташовувалася невелика цитадель. Південно-східна частина городища (близько 4 га) була зайнята житловими, господарськими та культовими спорудами. Потужність пов’язаних з укріпленням культурних відкладень може сягати 1,5 м.

В 1952 р. на плато г. Кастель дислокується військова частина, у процесі влаштування якої середньовічне поселення на значній площі було знищено.

До теперішнього часу повністю збереглося приблизно 0,9 га його території.

Поверхня пам’ятника, вільна від споруд військової частини, задернована, поросла лісом. Серед знахідок – фрагменти різноманітних гончарних посудин, керамічна покрівельна черепиця. За артефактами об’єкт приблизно датується X-XIII (?) ст.

Матеріали розкопок зберігаються в архіві Кримської філії Інституту археології НАНУ.

Основна література:

Веймарн Е.В. Отчет о работах Бахчисарайского горного отряда Тавроскифской экспедиции – Симферополь, 1947. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – Инв. А – № 1. – Папка 1.

Веймарн Е.В. Дневник археологических работ Бахчисарайского горного отряда Тавро-скифской экспедиции Института истории материальной культуры АН СССР и ГМИ им. Пушкина 1947 г. – Симферополь, 1947. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – Шифр. А – № 1/3.

Веймарн Е.В., Кацур К.П. Южнобережная полоса Крымского полуострова (Ласпи – Алушта) №№ 1–73 // Археологическая карта средневековых памятников Крыма – Бахчисарай, 1952. – Архив Крымского филиала Института археологии НАНУ. – Инв. «В». – № 65.

Кеппен П.И. Крымский сборник. – СПб., 1937.

Марков Е.Л. Очерки Крыма. – Изд.-е. – М., 1902.

Мыц В.Л. Укрепления Таврики X-XV вв. – К., 1991.

Джерело: Матеріали до тому «Звід пам’яток історії та культури України. ». – К.: 2015 р., с. 582 – 583.