Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Георгіївський собор

Займає домінантне положення в центрі архітектурного комплексу. Храм закладено 1696 р. на кошт ктитора монастиря – стародубського полковника Михайла Миклашевського, а 1701 р. завершено й освячено митрополитом Варлаамом Ясинським.

За архівними даними, ремонтні роботи провадились у 1780, 1784, 1811, 1842 рр. Під час останнього ремонту відновлено позолоту на банях та, очевидно, закінчено часткове розмалювання інтер’єру (іконописець – священик І.Жолтонозький). Ремонт провадився і в 1891 р., коли за проектом архітектора В.Ніколаєва перероблено завершення храму. На початку 1900-х років центральну баню позолочено, а бічні покрито блакитною фарбою, поверх якої нанесено золоті зірки; стіни всередині побілено. До входів прибудовано тамбури, з яких головний (західний) виконано в металі.

У 1918 р. від вибуху на Печерську у вівтарній стіні з’явилася тріщина, а в 1919 [січні 1918] р. під час наступу на Київ червоних військ Муравйова була розбита снарядом третина склепіння головної бані. Баня була повністю перекладена під керівництвом архімандрита Варлаама (Цівенка), останнього ігумена за радянських часів.

25 листопада 1968 р. сталася велика пожежа, яка знищила дерев’яні конструкції споруди, покрівлю та бані. Відновлення храму проведено протягом 1968-1969 рр. під керівництвом Р.Бикової та за участю М.Говденко. Але, на жаль, ремонтно-реставраційні роботи не враховували минулого досвіду, зокрема, пов’язаного з насиченням фасадів кольором (розетки) та позолотою (херувими капітелей), що збагачувало архітектуру храму й відповідало бароковій традиції.

Виконаний у стилі бароко, Георгіївський собор являє собою найдовершеніший класичний тип мурованого хрещатого в плані п’ятиверхого дев’ятикамерного храму з трьома входами та розміщенням у кутах рамен одноповерхових прибудов (крім північно-західної двоповерхової прибудови, призначеної для сходів на верх храму). Об’ємно-просторова структура собору складається з п’яти тісно поставлених гранчастих веж, висота яких набагато більша від ширини споруди, що сприяє створенню величної вертикальної композиції. Основний об’єм плавно переходить у високі, тісно поставлені бані, які закінчуються грушоподібними з перехватом по низу верхами. Головний дванадцятигранний (з такою ж кількістю вікон) підбанник встановлений на попружних арках і перекритий зімкненим склепінням. Високі бічні підбанники – восьмигранні і поставлені на зімкненому пірамідальному склепінні, виконаному в цеглі за типом так званих псевдосклепінь, сформованих напуском кожного з горизонтальних рядів мурування над попереднім. За своєю об’ємно-просторовою будовою мурований Георгіївський собор наближений до форм української монументальної дерев’яної архітектури.

Фасадні площини стін усіх рамен декоровано однаково, їхні грані підкреслено пілястрами з розкрі-пованим багатоступінчастим карнизом. Пілястри завершено оригінальними капітелями з “оберненими” волютами та херувимами, які у 2-й половині XIX ст. були позолоченими.

Простір собору добре освітлюється високими, витонченими за формою вікнами, що розташовані в бічних гранях рамен. Вони обрамлені підвісними колонками, які перетинаються внизу підвіконними гуртами, а вгорі підтримують трикутні фронтони.

У центрі граней рамен розміщені вікна у вигляді напрестольного хреста, вище від яких фігурна фільонка – щит із зіркою (у 2-й половині XIX ст. була позолоченою). Над вхідними порталами західного, північного та південного фасадів – колонні обрамлення, всередині яких іконописні (поновлені в XIX ст.) зображення XVIII ст. св. Георгія (західний фасад), Благовіщення (північний фасад) та Чуда св. архістратига Михаїла (південний фасад). Нижче від вікна-хреста на східному фасаді – плоска ніша в обрамленні, завершена трикутним сандриком – місцем колишнього розташування храмової ікони.

Оригінальний характер барокового декору споріднений з формами московської архітектури того часу, що пояснюється посиленням у цей період українсько-російських зв’язків.

Гармонійній витонченості фасадів відповідає інтер’єр храму, в якому вражає висота повністю відкритого простору, що є характерною ознакою української церковної архітектури.

Свого часу головним акцентом інтер’єру був грандіозний п’ятиярусний позолочений іконостас (не зберігся) – чудовий взірець різьблення та живопису XVIII ст., який ефектно контрастував з білим кольором стін, позбавлених суцільного малювання. На стінах розміщувались лише великі ікони-картини у вузьких витончених позолочених рамах, серед яких був і намальований у монастирі відомий портрет засновника храму – полковника М.Миклашевського.

Враження від наповненого світлом, життєрадісного за гамою опорядження інтер’єру підсилювалось світлою мармуровою підлогою шахового малюнка, складеного із світло-сірих та білих плит.

За витонченістю архітектурних форм, бездоганною пропорційністю співвідношення частин і цілого та майстерністю пластичного вирішення декору поряд з блискучою інтерпретацією в камені споконвічних суто національних форм дерев’яної церковної архітектури Георгіївський собор не має собі рівних і є шедевром не тільки українського, але й світового зодчества.

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 15 – 16.