1999 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Проценко,Ольга Ястребова

Могила Яшвілів Л. М. і В. О.

(іст., мист.).

Неподалік від Михайлівської церкви.

Яшвіль (Яшвілі) Лев Михайлович (1772 – 1836) – герой війни 1812 р., георгідвський кавалер, кавалер золотої шпаги, генерал від артилерії (з 1819), князь. Народився в Грузії. Закінчив Петербурзький кадетський корпус (1786), учасник російсько-турецьких війн (під командуванням О. Суворова), штурму Ізмаїла (1790). У війнах з Наполеоном брав участь у битвах під Аустерліцем (1805), Прейсіш-Ейлау (1806), Фрідландом (1807). Під час війни 1812 р. командував артилерією корпусу, що в битві під Клястицями захистила Петербург від рейду французьких військ. Призначений 1813 р. начальником артилерії Головної діючої армії, брав Париж у 1814 р. Після війни продовжував службу в армії, з 1832 р. – член Військової Ради Росії, з 1833 р. – у відставці. За заповітом відпущено на волю його кріпаків. Поруч з генералом поховано його дружину – княгиню Яшвіль Варвару Олександрівну (1772 – 1833).

Надгробок зведений 1839 р. Один з перших творів монументального мистецтва, що зберігся на території монастиря. Виготовлений з чавуну у техніці художнього лиття. Являє парне поховання з двома прилеглими одна до одної прямокутними надгробними плитами, об’єднаними встановленим між ними загальним хрестом (не зберігся). До 1928 р. на могилі існувала скульптурна композиція: мідний лев, що лежав на припаяній до плити гарматі. Поховання було обнесено залізною огорожею, у середині якої плац, викладений чавунними плитами, їхній зовнішній вигляд продиктований вимогами класицизму, його символікою та атрибутикою.

Приклад епіграфіки цього періоду – текст епітафії – має не тільки літературно-історичне, а й мистецьке значення. Це найважливіша організуюча ланка композиції. Текст чергується з металевими накладними декоративними деталями, що ніби уточнюють, ілюструють значення слів за допомогою алегорії. Релігійно-філософський контекст багатозначних символів (хмара з хрестом, пісочний годинник, змія, що згорнулася кільцем) говорить не про особисте, а про вічне й духовне: віру, святість та божественний помисел, про єдність усього сущого, скороминучий час та пам’ять. До особистих почуттів – поваги, пошани, скорботи – привертає такий обов’язковий класицистичний атрибут, як жалобна стрічка, що оперізує лаврове гілля. Побудовану за принципами книжкової сторінки площинну композицію тотожно оформлених плит збирає воєдино орнаментальна рамка окантовки. Просторового розвитку та логічного завершення композиції надавав хрест, що здіймався над плитами. Могила обгороджена полірованою гранітною рамою з невисокими бортиками у вигляді бордюру. Вхід відмічено металевою плитою з рельєфно розробленою поверхнею.

РДВІА, ф. 485, оп. 1, спр. 7073.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 247 – 248.