Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Земська управа, 1913 – 14 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Володимирська, 33.

На розі вулиць Ірининської та Володимирської, на місці, де була Ірининська церква 11 ст. Відіграє роль домінанти в забудові кварталу. Споруджено за одним із варіантів конкурсного проекту петербурзького арх. В. Щуко (інж. С. Прокоф’єв). Будинок зведено в основному в 1913 – 14 рр., остаточно завершено в 1924 – 28 рр. під керівництвом автора. Первісний задум, що спирався на образ середньовічної ратуші з високою вежею над входом, не був здійснений.

Чотириповерховий, з мансардним поверхом і підвалом, цегляний, тинькований, з плоскими і склепінчастими перекриттями. Для великопрогонних перекриттів використано металеві балки і ферми, дахи вальмові, криті залізом, з заломами. У плані прямокутний, з трьома широкими ризалітами на головному і тильному фасадах і двома внутрішніми світловими подвір’ями. Об’ємно-планувальне вирішення симетричне відносно осі головного входу з боку вул. Володимирської. Планування коридорне, з одно- і двобічним розміщенням кімнат, вертикальні зв’язки забезпечують три сходові клітки. У центрі – вестибуль і зала засідань об’ємом від другого до четвертого поверху.

Архітектура монументальних фасадів, що мають чітку ярусну будову, вирішена у стилі пізнього ренесансу. Центральна частина головного фасаду виділена могутнім доричним портиком, завершена трикутним фронтоном. Нижній поверх оформлено у вигляді рустованої стіни з великими арковими отворами. Другий і третій поверхи об’єднані ритмом пілястрів, відділені від нижнього ярусу довгим вузьким карнизом, від верхнього – розвинутим антаблементом. На фоні фасадних стін, тинькованих під сірий граніт, виділяються масивні лиштви вікон другого поверху красивого ренесансного рисунка, кронштейни і балюстради балконів.

Обробка більшості приміщень суто раціональна. Вхідний вестибуль перекрито зімкнутим склепінням з розпалубками, що спираються на стовпи квадратного перетину. Прямокутна зала засідань, орієнтована довгим боком вздовж вул. Володимирської, оточена з трьох боків спареними колонами спрощеного тосканського ордера, що несуть на собі балкон другого ярусу. Підвісна стеля зали спочатку мала засклений плафон верхнього світла. Портал сцени оформлено пологою трицентровою аркою. Колонна зала вважалася однією з кращих у місті.

Будинок є єдиним твором відомого російського будівничого в Києві й відзначається високими архітектурно-художніми якостями.

До 1918 р. в будинку розташовувалася губернська земська управа – виконавчий земський орган, що складався з вибраних на трирічний термін членів. Вона завідувала справами земського господарства й управління. В результаті земської реформи 1864 р., яка розширила права місцевого самоврядування, земство займалося питаннями народної освіти, охорони здоров’я, будівництва доріг, водозабезпечення, поштової служби, а також продуктовими запасами, стимулювало розвиток торгівлі й хліборобства.

У 1920-х – на поч. 1930-х pp. тут містився Палац Праці, в якому діяли: Окружна міська і обласна ради профспілок, Київська секція наукових працівників, єдине медичне товариство при спілці «Медсан праця». В 1934 – 38 рр. – ЦК КП(б)У на чолі з першим секретарем С. Косіором (1934 – 38; 1928 – 34 – генеральний секретар ЦК КП(б)У); з 1938 р. – М. Хрущовим. Після переїзду ЦК на Михайлівську пл. будинок передано органам держбезпеки.

У 1941 – 43 рр. тут містилося фашистське гестапо, в казематах якого були ув’язнені члени київського підпілля, зокрема ОУН: поетеса О. Теліга, журналісти І. Рогач та Я. Оршан, сестра Лесі Українки І. Борисова, поет І. Ірлявський, бандурист М. Теліга, професор К. Гупало.

У повоєнні роки тут утримувалися під час слідства учасники українського руху опору, звинувачені за політичними статтями. Серед них – «шестидесятники» І. Світличний, заарештований 1965 р.; В. Стус – у 1972 р., вдруге – у 1979 – 80 рр., вже як учасник Гельсінкського руху; В. Марченко – у 1973 і 1984 рр.; Г. Снєгирьов – у 1977, 1978 рр. та багато інших в’язнів сумління. Тих з них, кого судили за кримінальними статтями, утримували у Лук’янівській в’язниці.

Нині тут – Служба безпеки України.

Каміла Кодибанова, Олександр Кучерук, Тетяна Трегубова,Володимир Ясієвич

Київ: Провідник. – К., 1930;

Париж – Олегові Штулові: Збірник на пошану Олега Штуля-Ждановича. – Париж, 1992;

Теліга О. Збірник. – К., 1992.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 292 – 293.