Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Гімназія з історією (№ 2 / Московська, 34)

2008 р. Синдром Алли Тарасової (dedicatio: Р. Кухаренку, М. Кучеруку, В. Вовкуну, з любов’ю)

Дата: 11.12.2008

Вже в далекому 1903 році в Києві на Печерську за проектом відомого архітектора О. В. Кобелєва постав будинок, в якому відкрилася жіноча гімназія, відома як гімназія Титаренка.

Будинок школи, в якій навчалася А. Тарасова

Будівля, як і все, що створювали в той час, була ошатна та комфортна – триповерховий цегляний будинок головного корпуса та одноповерхова прибудова створювали в плані літеру «Г». Центральній вхід було оздоблено фігурною цегляною кладкою, вікна – наличниками з цегли. Будинок розміщувався по т.зв. червоній лінії вулиці – це ріг сьогоднішніх Різницької та Московської, та додавав кварталу навіть дещо святкового настрою. У первинному вигляді гімназія була бірюзового кольору, а оздоблення – білим. Зауважу: БУЛА!

Історія цієї гімназії, як і багатьох навчальних закладів Києва початку ХХ ст., варта окремої уваги. Нас, втім, зараз цікавить те, що там навчалася знаменита актриса Алла Тарасова. Цього року виповнюється як раз 120 років від її народження (1898) та 30 років з її смерті (1978). Постаті людей рівня А. К. Тарасової безумовно є найбільшим надбанням нашої історії ХХ ст., а пам’ять про них створює той слабкий ланцюжок, який, можливо, і веде нас у майбутнє.

Чому так невпевнено? Ось чому. Приблизно два місяці тому будинок гімназії зник! Тобто, зрозуміло, не зник – його знищено. І вкотре зауважу: в черговий раз завдяки наполегливим зусиллям органів охорони культурної спадщини.

Хронологія вбивства пам’ятки типова для столиці нашої молодої культурної, освіченої, гуманістичної держави.

Ще 21 серпня 1975 р. Рішенням Київського міськвиконкому № 840 будинок було визнано пам’яткою історії, тобто взято під охорону держави. З часом на ньому було відкрито бронзову меморіальну дошку, автором якої були Г. Н. Кальченко та А. Ф. Ігнащенко, а в школі встановлено бюст актриси та облаштовано музей.

24 травня 2007 р. Рішенням Київради № 622/1283 та державним актом на право власності на земельну ділянку Товариство з обмеженою відповідальність «К.А.Н.» отримало право на реконструкцію нежитлового будинку (мається на увазі саме школи!) та будівництво громадського, торгівельно-готельного комплексу з підземною автостоянкою на перетині вул. Різницької та Московської.

Будівельний майданчик на місці школи, сучасне фото

30 травня 2007 р. Київська міськдержадміністрація надає ТОВ «К.А.Н.» дозвіл № 637 на проектування та виконання робіт з реконструкції цього нежитлового будинку та будівництво громадського, торгівельно-готельного комплексу з підземною автостоянкою.

А тут починається найцікавіше! 08 серпня 2007 р. ТОВ «К.А.Н.» укладає з Головним управлінням охорони культурної спадщини Охоронний договір (№ 1647) відповідно до якого матеріальні цінності на період будівництва передані на тимчасове зберігання до Головного управління охорони культурної спадщини. Це Управління впродовж багатьох-багатьох років безустанно очолює пан Руслан Кухаренко.

В принципі, все, що відбувається в Києві останні роки навколо пам’яток, на совісті цієї одіозної та некомпетентної людини. Ось і в нашому випадку, Р. Кухаренко не знає, що рухомі предмети, які зберігалися в музеї, та охоронна дошка взагалі не належать до його компетенції.

Предметом охорони цієї пам’ятки був (за державною обліковою документацією!) «БУДИНОК, В ЯКОМУ НАВЧАЛАСЯ А.К. ТАРАСОВА». Тож, внаслідок його (Кухаренка) вдалого керування цей предмет охорони вже знищено.

Дивна річ, Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає наступні дії по відношенню до пам’яток: консервацію, музеєфікацію, пристосування, реабілітацію, ремонт, реставрацію. Ніякої «реконструкції» немає. Втішимося, відтепер ми знаємо, що це за така «реконструкція».

Отже 27 березня 2008 р. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві видає дозвіл на виконання будівельних робіт № 0221-Пч відповідно до проектної документації, погодженої Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища за № 15-664 від 21 січня 2008р. Знищили…

Вже починаємо звикати, що країна та місто потихеньку перетворюється на царство муляжів, такій собі музей воскових фігур.

Предметом найбільшої гордості пана Кухаренко є Михайлівський та Успенській собори – сучасні копії, які до охорони культурної спадщини і до пам’яток ніякого відношення не мають. Але варто замислитися чому. Чому в столиці держави, де ще вчора зберігалися цілісні квартали історичної забудови ХІХ – початку ХХ ст., зараз лише окремі пам’ятки сторчать, як гнилі зуби в роті старої відьми?

Чому історичний центр забудовується жахливими сучасними створіннями, хоча сотні гектарів т.зв. промислових зон (Поділ, Куренівка, навколо Палацу «Україна», вздовж залізниці тощо) вкриті чагарником та бур’яном? Бо останні давно мають конкретних (дуже конкретних!) власників, а пам’ятки належать міській громаді, тобто нам з вами. А міська влада, як і будь яка влада, в першу та останню чергу працює на… (за виключенням виборів, безумовно!).

Оскільки в перспективі ми матимемо гараж на якому буде написано, що тут вчилася видатна актриса, треба згадати головних «героїв»:

1. Р. Кухаренко, начальник Головного управління охорони культурної спадщини КМДА – взірець смаку, принциповості та компетентності.

2. М. Кучерук, голова Державної служби з питань національної культурної спадщини – типовий трудяга на ниві служіння шляхетній справі збереження національної культури, втілення інтелігентності та самовідданості. Про цього персонажа вже немає сил писати, лише зауважу -його служба (орган державного управління!) розташована саме на тому ж Печерську, піхом аж 10 хвилин.

3. В. Вовкун, голова Центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Звучить гордо! Особливо, якщо подивитися на результати діяльності. Взагалі щось нам не щастить з міністрами культури. Але останній! Цікаво було б дізнатися: а скільки пам’яток знято з обліку протягом минулого року? Ой, боюся, це найбільша таємниця країни.

Щоб мені не закидали огульне звинувачення поважних осіб, наведу цитату з цікавого джерела, яке кожен пам’яткоохоронний «начальник»повинен знати на пам’ять: «Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини – карається штрафом до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років». А такі діяння «вчинені службовою особу з використанням службового становища, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років». Ось які справи – до восьми років!

Наостанок зверну увагу Генеральної Прокуратури, що йти від місця, де була пам’ятка, до будинку ГП, менш ніж хвилину. Може, варто прокурорським поцікавитися – а як там справи?

Who is next?

Максим Левада

Джерело: “Музейний простір України”

Вкладені елементи

Адреса оригіналу статті:
Будівельний майданчик на місці школи
Адреса оригіналу статті:
Будівельний майданчик на місці школи

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 436

Модифіковано : 22.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.