2003 р. Звід пам’яток Києва

Євген Тиманович

459.21. Садиба, поч. 20 ст. (архіт.).

Вул. Пушкінська, 12, 12-б, 12-в. Складається з трьох будинків: головного (№ 12) на червоній лінії забудови вулиці й двох паралельних йому житлових флігелів (№ 12-б, 12-в), що утворюють два з’єднані проїздами внутрішні подвір’я, відмежовані мурами від сусідніх домоволодінь. Через падіння рельєфу південний (ліворуч) мур споруджено у вигляді високої підпірної стіни, з якої розкривається огляд внутрішньоквартального простору з багатоповерховими будівлями й подвір’ями.

Протягом перших двох десятиліть садиба перебувала у власності Е. Філіпповича (1906–12), І. та Л. Климовичів (з 1913), О. Кружиліна (з 1916); після революції була націоналізована. Пошкоджена пожежею у вересні 1941, по війні відбудована.

Головний будинок (№ 12). П’ятиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний. Складається з чолової та бічної дворової (розташована праворуч) житлових секцій з окремими входами. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Вуличний фасад чолової секції оздоблено у стилі історизм у формах російської архітектури 16–17 ст. (фігурне цегляне мурування, колонки з перехватами, ліплені орнаменти у вигляді різноманітної плетениці тощо). Під впливом архітектури модерну фасад вирішено асиметрично, що досягається розташуванням великого прямокутного в плані еркера, який охоплює три верхні поверхи безпосередньо над проїздом у лівій частині фасаду. Еркер, що спирається на пологу арку, яку підтримують оригінальні трикутні консолі, увінчує невисокий аттик з центральним арковим отвором. Праворуч від проїзду влаштовано головний вхід до будинку. Асиметрія композиції посилена однобічним розміщенням балконів, які прилягають лише до лівого боку еркера. Їх врівноважує другий ряд балконів по осі правої частини фасаду.

Грати балконів складаються з дрібночарункової сітки з навкісних прутів та круглих центральних і наріжних волютоподібних елементів. Чітко виявлена ярусність фасаду утворюється міжповерховими гуртами та горизонтальними підвіконними вставками, прикрашеними ліпленими плетеницями. Рисою, притаманною тогочасній архітектурі, є застосування різних за формою віконних прорізів – видовжених прямокутних, аркових (п’ятий поверх) і наближених до квадрата (окремі на нижніх поверхах). На рівні п’ятого поверху вікна вкомпоновано в пласкі неглибокі ніші з зубчастою окантовкою вгорі.

Віконні обрамлення індивідуальні для кожного поверху: на третьому – охоплені площинним обрамленням, яке спирається на фігурні з перехватами колонки на цегляних кронштейнах, на п’ятому – окреслені архівольтами та тонкими перекрученими валиками-жгутами. Багатопрофільний карниз має вінцеву частину у формі викружки, поле якої заповнено ліпленим геометричним орнаментом, карниз підтримують розташовані в міжвіконнях фігурні колонки з перехватами, що спираються на імпости архівольтів, формують своєрідний фриз.

Дворові фасади майже не мають пластичного оздоблення, окрім перспективної арки входу до бічної секції та зубців у підвіконних та надвіконних нішках третього і четвертого поверхів.

Опорядження інтер’єрів не збереглося.

Будинок – оригінальна архітектурна споруда у формах модернізованого неоросійського стилю.

Флігель (№ 12-б). У другому ряді забудови садиби.

Головний фасад чотириповерховий, тильний надбудований п’ятим поверхом. Цегляний, пофарбований, у плані прямокутний з одним невеликим наріжним вирізом на тильному фасаді, односекційний. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Головний фасад має ордерну тектоніку, сформовану на неоренесансній основі з використанням в оздобленні модернізованих історичних деталей. Його загальна композиція асиметрична за рахунок збільшення основної десятивіконної площини правим одновіконним пряслом. Вісь симетрії десятивіконної частини незвично акцентовано центральною, декоративно збагаченою пілястрою, завершеною парапетним стовпчиком з арковим отвором (звичайно вісь симетрії збігається з центральним рядом віконних прорізів).

Праворуч від осі впритул розташовані вхід до будинку й проїзд до другого внутрішнього подвір’я, які аналогічно віконним прорізам мають прямокутну форму. Традиційно тридільний характер фасаду надають тривіконні прясла, підкреслені лопатками (на другому поверсі), пілястрами (на третьому–четвертому поверхах) та рядами балконів з кованими гратами художньої роботи.

Горизонтальні членування за допомогою міжповерхових гуртів, прикрашених зубцями й поребриком, відіграють підпорядковану роль. Капітелі пілястрів, окреслених стрункими наріжними колонками з перехватами, значно трансформовані порівняно з історичними взірцями. Вінцевий карниз спирається на широкий фриз, розчленований своєрідно трактованими консолями, вертикалі яких зупиняються лише у міжвіконнях верхнього поверху. Метопи фриза у межах тривіконних прясел прикрашено рослинним орнаментом з пальметою в центрі. Підфризову частину по всій довжині фасаду підкреслено мереживом зубчастого цегляного орнаменту.

Архітектура тильного фасаду спрощена, але відзначається пластичністю. Його площина членується на три частини лопатками (в межах третього–четвертого поверхів), що несуть багатопрофільний карниз, над ним надбудовано п’ятий поверх. Фланги фасаду включають вертикальні ряди балконів з первісними гратами.

В інтер’єрі будинку привертає увагу конструкція освітленої згори сходової клітки. Плавно вигнуті забіжні марші мають огородження спрощеного геометричного рисунка, характерного для модерну (квадрат і потрійні вертикальні прути). На завороті стіни влаштовано конхову нішку, призначену для встановлення світильника або скульптури.

Будинок – цікавий зразок модернізації форм неоренесансної архітектури.

Флігель (№ 12-в). В глибині ділянки.

Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі. Скромне опорядження чолового десятивіконного фасаду складається з міжповерхових гуртів і карниза, прикрашених зубцями й поребриком, гладеньких міжвіконних лопаток на рівні другого– третього поверхів. Вікна прямокутні, вхід зміщено відносно геометричного центру.

Є зразком житлової споруди у спрощеному варіанті цегляного стилю.

Раціонально організований комплекс забудови садиби характерний для міського середовища центру Києва кін.

19 – поч. 20 ст. На поч. 20 ст. у садибі мешкали начальник міських станцій Південно-Західної залізниці Д. Дубровін, головний лікар Очної лікарні М. і Є. Попових О. Бєляєв.

Тепер на першому поверсі головного будинку туристична фірма, юридична контора, флігелів – офіси та контори.

Література:

Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1906 год. – К., 1906; – … на (1910–1913) год. – К., 1910–1912; – … на 1916 год. – К., 1916.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1008 – 1009.