2003 р. Звід пам’яток Києва

Сергій Білокінь, Віталій Отченашко

456.1. Житловий будинок поч. 19 ст., в якому проживав Хомичевський М. В. (архіт., іст.).

Вул. Притисько-Микільська, 4/6. Один з трьох прилеглих один до одного об’ємів, що охоплюють наріжну частину садиби, північно-західний бік якої виходить на площу перед церквою Миколи Притиска, протилежний межує з територією колишньої Київської духовної семінарії, заснованої на подвір’ї Петропавлівського монастиря.

Садиба утворена 1813. Належала Д. Сидорацькому, її межі й площа збігаються з межами ділянки до пожежі 1811. Периметральна забудова садиби утворювала велике внутрішнє подвір’я, що мало в’їзд з боку вул. Притисько-Микільської. Праворуч від в’їзду був невеликий сад, ліворуч – наявний двоповерховий будинок, зведений за проектом арх. А. Меленського між 1813–28 одночасно з бічним одноповерховим кухонним флігелем. За нових власників – Мединцевих (серед. – кін. 19 ст.) будинок і флігель об’єднано наріжним одноповерховим об’ємом магазину (1860-і рр.), з боку подвір’я реконструйовано вхід до підвалу будинку, до південного торця прибудовано гранітні сходи на другий поверх (1870-і рр.), з подвір’я – двоповерховий об’єм санвузла. З 1870-х рр. будівлі використовувалися лікарнею, в кін. 19 ст. належали Київській духовній семінарії.

Після 1917 пристосовані під комунальне житло. У 1940-х рр. південну частину садиби приєднано до сусідньої ділянки, й на ній зведено двоповерхові будівлі. В 1974 мешканців відселено, будинок переплановано.

Двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний.

Перекриття в підвалі – циліндричні склепіння, першого та другого поверхів – пласкі дерев’яні.

Оздоблений у стилі класицизм. Характерною особливістю композиції головного фасаду були дві великі напівциркульні ніші у бічних членуваннях рустованого першого поверху (на поч. 20 ст. закладені у зв’язку із влаштуванням віконних прорізів). Перший поверх головного фасаду рустований.

Три середні вікна на першому поверсі мають лучкові перемички, інші вікна прямокутної форми. Вікна другого поверху увінчані сандриками неоднакової форми, що чергуються (частина – з замковими каменями, частина – у вигляді нішок). Перший поверх відокремлено від другого горизонтальним гуртом. Завершує споруду потужний карниз великого виносу. Первісне оздоблення інтер’єрів не збереглося.

Анфіладне планування та внутрішнє оформлення бічного флігеля й наріжного об’єму змінені, їхні фасади збереглися без значних змін.

Являє інтерес як рідкісний зразок житлового будинку поч. 19 ст.

В 1920-х рр. у квартирі № 1 будинку проживав Хомичевський Микола Васильович (літ. псевд. – Борис Тен; 1897–1983) – поет, перекладач, хормейстер, педагог, священик УАПЦ. У 1924–26 – протоієрей Софійського собору, 1924–28 – священик Петропавлівської парафії на Подолі. Вперше ув’язнений 1923, засуджений на шість місяців умовно, вдруге – 8 серпня 1929. Засланий на 10 років до таборів (перебував у Дальлазі поблизу Владивостока). Пізніше мешкав і працював у Житомирі. Автор численних музичних і музикознавчих творів, лібретто, перекладів з давньогрецької та латинської мов, зокрема «Одіссеї» та «Іліади» Гомера.

Література:

ДАКО, ф. 41, оп. 1, спр. 2063; ф. 1542, оп. 1, спр. 374; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). – К., 1999; План Подолу і Верхнього міста, 1803; План Подолу, фрагмент, 1852.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 975.