Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. Вернадського, в якому працювали відомі вчені

(іст.).

Просп. Академіка Палладіна, 32/34.

Комплекс споруд складається з двох корпусів, побудованих для інституту, що до 1969 р. розміщувався на вул. Леонтовича, 9. Заклад веде початок з Хімічної лабораторії, заснованої 1918 р. у складі Відділу фізико-математичних наук У АН. У 1931 р. після її об’єднання з Науково-дослідним інститутом хімії Наркомпросу УСРР було створено Інститут хімії ВУАН, з 1945 р. – Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР (тепер НАН України). З 1993 р. інститут носить ім’я першого президента Української АН Вернадського Володимира Івановича (1863 – 1945) – засновника і першого директора Хімічної лабораторії УАН.

У будинку на вул. Леонтовича, 9 (триповерховий, цегляний, споруджений у 1920 – 30-і pp. на подвір’ї. Тепер – корпус № 4 Інституту біохімії НАН України) працювали:

– у 1941 та 1945 – 68 рр. – Бабко Анатолій Кирилович (1905 – 68) – хімік, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). В інституті з 1941 р. У 1941 – 68 рр. – завідувач лабораторії інституту, одночасно з 1944 р. – завідувач кафедри Київського університету. Наукові дослідження з питань хімії комплексних сполук, теорії і практики хімічного аналізу. Працював на другому поверсі.

– у 1945 – 67 рр. – Думанський Антон Володимирович (1880 – 1967) – хімік, чл.-кор. АН СРСР (з 1933), акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки і техніки Каз. РСР (з 1942), заслужений діяч науки УРСР (з 1950). У 1945 – 60 рр. – директор інституту, завідувач лабораторії (до 1965), у 1965 – 67 рр. – старший науковий співробітник. Наукові праці присвячено проблемам колоїдної хімії. Розробив нові методи кількісного визначення зв’язаної води і загальні принципи ліофілізації дисперсних фаз. Створив наукову школу. Був відповідальним редактором «Украинского химического журнала» та головним редактором заснованого ним у 1935 р. «Коллоидного журнала» (у цей період видавався в Москві). Ім’я А. Думанського присвоено Інституту колоїдної хімії і хімії води НАН України. Працював на другому поверсі.

– у 1931 – 41 та 1945 – 52 рр. – Ізбеков Володимир Олексійович (1881 – 1963.) – хімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Науковий співробітник, завідувач сектора неорганічної хімії (1931 – 41), завідувач лабораторії рідкісних металів (1945 – 52). Одночасно викладав у Київському політехнічному інституті і Київському університеті – професор, завідувач кафедр. Досліджував проблеми електрохімії розплавлених солей та хімічної переробки мінеральної сировини, вилучення рідкісних металів з відходів виробництва.

– у 1931 – 41 та 1945 – 47 рр. – Плотников Володимир Олександрович (1873 – 1947) – фізико-хімік, акад. УАН (з 1920), чл.-кор. АН СРСР (з 1932), завідувач Хімічної лабораторії УАН (з 1920). Директор інституту (1931 – 41), завідувач лабораторії (1945 – 47). Одночасно викладав у Київському політехнічному інституті (1899 – 1941) – професор, завідувач кафедри, декан, проректор. Основні наукові праці присвячено питанням мінеральної хімії та електрохімії неводних розчинів. Експериментальне підтвердив хімічну теорію розчинів Д. Менделєєва й уперше одержав металічний алюміній електролізом неводних розчинів при звичайній температурі.

– у 1930 – 41 та 1945 – 58 рр. – Фіалков Яків Натулович (1895 – 1958) – хімік, чл.-кор. АН УРСР (з 1945). Працював ст. науковим співробітником, завідувачем відділу, лабораторії. Одночасно – завідувач кафедри Київського фармацевтичного інституту, професор Київського політехнічного інституту та Київського університету (1929 – 58). Наукові праці з неорганічної хімії, зокрема з питань комплексних сполук і фізико-хімічного аналізу розчинів. Працював на другому поверсі.

– у 1931 – 38 рр. – Яворський Володимир Полікарпович (1876 – 1942) – хімік, акад. АН УРСР (з 1934), заслужений діяч науки УРСР (з 1934), директор Інституту органічної хімії і технології АН УРСР (з 1939), об’єднаного Інституту неорганічної і органічної хімії АН УРСР (1941 – 42; в Уфі). У 1931 – 38 рр. – завідувач сектора Інституту хімії АН УРСР. Одночасно викладач, завідувач кафедри Київського університету (1935 – 39). Основні дослідження стосуються ненаси-чених сполук і синтезу ненасичених спиртів за допомогою галогенмагній-органічних сполук.

У цьому будинку також працювали:

– акад. АН УРСР Городиський Олександр Володимирович (1930 – 92) – у 1951 – 69 рр.;

– акад. АН УРСР Делімарський Юрій Костянтинович (1904 – 90) – у 1934 – 69 рр.; у 1960 – 73 рр. директор інституту;

– чл.-кор. АН УРСР Сажин Віктор Сергійович (1917 – 85) – у 1961 – 69 рр. (всі з 1969 р. продовжували працювати у новому будинку інституту на просп. Академіка Палладіна, 32/34);

– акад. АН УРСР Кульський Леонід Адольфович (1903 – 93) – у 1938 – 75 рр.;

– чл.-кор. АН УРСР Куриленко Онисим Данилович (1904 – 82) – у 1962 – 74 рр., у 1962 – 68 рр. – заступник директора інституту;

– акад. АН УРСР Овчаренко Федір Данилович (1913 – 96) – у 1949 – 74 рр. (всі з 1968 р. продовжували працювати в цьому ж будинку в новоутвореному Інституті колоїдної хімії та хімії води АН УРСР, що з 1974 – 75 рр. розміщується на бульв. Академіка Вернадського, 42).

В адміністративному корпусі (просп. Академіка Палладіна, 32/34; споруджений в 1967 – 69 рр. з відступом від червоної лінії забудови, чотириповерховий, цегляний) працювали:

– у 1969 – 92 рр. – Городиський Олександр Володимирович (1930 – 92) – хімік, акад. АН УРСР (з 1978). В інституті – з 1951 р.; з 1970 р. – завідувач відділу, у 1971 – 73 рр. – заступник директора, з 1973 р. – директор інституту. Відзначений премією ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1972). Основний напрям наукових досліджень – кінетика електродних процесів, електрохімія неорганічних матеріалів. Прикладні дослідження стосуються гальванотехніки, електрометалургії, перетворення енергії та інформації, одержання неорганічних матеріалів. Працював у кабінеті директора на другому поверсі.

– у 1969 – 90 рр. – Делімарський Юрій Костянтинович (1904 – 90) – хімік, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1974). В інституті – з 1934 р. У 1960 – 73 рр. – директор, з 1973 р. – завідувач відділу. Одночасно – голова Відділу хімічних та геологічних наук АН УРСР (1957 – 59), очолював кафедру Київського університету, відзначений Державною премією УРСР (1988), премією ім. Л. Писаржевського АН УРСР (1972). Основні праці з теорії електродних потенціалів, електрохімічної кінетики, полярографії розплавів, розробки методів одержання рідкісних і тугоплавких металів. Відкрив явище електролітичного перенесення металів з катода на анод. Працював на другому поверсі в кабінеті директора.

– у 1969 – 85 рр. – Сажин Віктор Сергійович (1917 – 85) – хімік-технолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1978). В інституті – з 1961 р.; у 1966 – 77 рр. – заступник директора, одночасно завідувач відділу (до 1985). Наукові дослідження присвячені теоретичним основам і технології комплексного використання мінеральної сировини. Працював на 4-му поверсі.

У цьому будинку працював також у 1969 – 75 рр. акад. АН УРСР Пилипенко Анатолій Терентійович (1914 – 93) – заступник директора у 1969 – 71 рр., у 1975 – 88 рр. – директор Інституту колоїдної хімії та хімії води (у будинку на бульв. Академіка Вернадського, 42).

Ніна Коваленко, Елла Піскова

Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;

Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Химики: Биогр. справочник. – К., 1984;

Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В. І. Вернадського АН України. – К., 1993;

Харин С. Е. Антон Владимирович Думанский (к 80-летию со дня рождения). – Воронеж, 1960;

Юрий Константинович Делимарский,- К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 405 – 406.