Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Звід пам’яток Києва

Дмитро Малаков

315. Особняк кін. 19 ст., в якому проживав Собкевич А. І. (архіт., іст.).

Вул. Овруцька, 19. На червоній лінії забудови вулиці, серед переривчастої, колись суцільної низки одно-, двоповерхових міщанських особняків, характерних для цієї частини старої Лук’янівки, забудованої на межі 19–20 ст.

За купчою від 5 липня 1899, садиба пл. 0,5 га належала подружжю міщан В. та М. Зевальдів. Складалася з півтораповерхового особняка, одноповерхового цегляного флігеля з каретником, стайнею, двома дров’яниками та льодовнею у підвалі (не зберігся). Значну частину садиби займав фруктовий сад. З початком 1-ї світової війни ділянку було заставлено міщанину Й. Акулову. Невдовзі на верхньому поверсі розмістився лазарет Подільської залізниці, на першому – їдальня та кооперативна крамниця Лук’янівського товариства споживачів. У радянський час особняк і флігель було націоналізовано й передано під житло робітників заводу «Укркабель».

Півтораповерховий з нижнім цегляним і верхнім дерев’яним, обкладеним цеглою, поверхами, в плані прямокутний, з невеликим ризалітом з боку подвір’я, розкритий вікнами на всі чотири фасади.

Оформлений у цегляному стилі. Вуличний фасад – на п’ять віконних прорізів, розчленований на рівні верхнього поверху міжповерховим гуртом і ритмом безордерних пілястрів, яким відповідають вузькі п’єдестали цокольного поверху. По центральній осі симетрії фасаду, над карнизом – невеликий подвійний фронтон. Парадний вхід, влаштований у правому фланзі, – з різьбленими двостулковими фільончастими дверима. Над дверима – фігурні віконця, через які освітлюється передпокій.

Первісно мав на кожному поверсі вісім кімнат, два коридори та кухню. Частково збереглося коридорне планування з периметральним розташуванням приміщень. У центрі – квадратна вітальня, що освітлюється через широкий отвір з бічної кімнати, де влаштовано потрійне вікно-двері з виходом на терасу.

Три кімнати первісно були оздоблені ліпленням, п’ять мали паркетну підлогу. У вітальні збереглися пишні ліплені карнизи, енергійно й майстерно профільовані, розетка з ліпленням рослинного характеру; в кутку – кахляний камін-груба, декорований у дусі історизму, з дзеркалом-медальйоном у центрі. Останній оформлений композицією на мисливські теми: рушниця й забита дичина. Так само оздоблено кахляну з теракотовими деталями й медальйоном грубу в сусідній кімнаті з терасою. Опалюється грубами, переведеними на природний газ.

Будівля – зразок міщанського особняка кін. 19 ст., виконаного в цегляному стилі.

1924–45 на верхньому поверсі проживав Собкевич Антін Іванович (1883–1945) – лікар, доктор медицини (1918), професор Київського медичного інституту, директор Київського інституту туберкульозу (1926–29), містився тоді неподалік (вул. Мануїльського, 32; тепер за цією адресою – Інститут нейрохірургії АМН України). Наукові праці з проблем туберкульозу, питань харчування. У період проживання в цьому будинку опубліковано праці: «Наука про харчування та їжу» (1927), «Туберкульоз: Посібник для медвишів» (1931) та ін. Похований на Лук’янівському цвинтарі.

Література:

ДАК, ф. 143, оп. 2, спр. 801; ф. 163, оп. 6, спр. 267; оп. 46, спр. 104; Макаренко И. М., Полякова И. М. Биографический словарь заведующих кафедрами и профессоров Киевского медицинского института (1841–1991). – К., 1991.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 830 – 831.