2003 р. Звід пам’яток Києва
Віталій Отченашко, Тетяна Скібіцька, Тетяна Товcтенко, Лариса Федорова
266.15. Садиба серед. 19 – поч. 20 ст., в якій містилася Міністерська жіноча гімназія, зупинявся Панас Мирний (архіт., іст.).
Вул. Михайлівська, 24-а, 24-б, 24-в, 24-д – вул. Трьохсвятительська, 11, 13. На крутому рельєфі між вулицями Михайлівською та Трьохсвятительською, прилягає до міського скверу, що виходить на пл. Михайлівську.
З серед. 19 ст. належала київській громадянці М. Рапопорт. 1873 невелику частину садиби з боку пл. Михайлівської відрізано під міський сквер. 1875 частину ділянки, 1887 всю садибу придбав доктор медицини О. Яценко.
З 1909 нею володів цивільний інж. Г. Позняков. До складу садиби входили: на вул. Михайлівській – фасадний п’ятиповерховий прибутковий будинок (№ 24-а), чотириповерховий флігель (№ 24-б), два дворові п’яти- і шестиповерхове крила з двоповерховою прибудовою (№ 24-в), триповерхові служби (№ 24-д); на вул. Трьохсвятительській – готель (№ 11) і житловий будинок (№ 13). На поч. 20 ст. в садибі містилися магазини, майстерні, редакція газети «Проповеднический листок» тощо.
Готель (вул. Трьохсвятительська, 11). Навпроти садиби Михайлівського Золотоверхого монастиря, на крутому схилі рельєфу. Зведений у кін. 19 – на поч. 20 ст. у кілька етапів домовласником – інж. Г. Позняковим. Використовувався як готель з однокімнатними номерами, розташованими вздовж коридору і зверненими на подвір’я. Після 1917 – Будинок шевців. Неодноразові перепланування, пов’язані з пристосуванням під комунальні квартири, не змінили первісну планувальну структуру будівлі.
Триповерховий з боку вулиці, чотири–шестиповерховий – з боку подвір’я, цегляний, тинькований, перекриття пласкі. У плані складної конфігурації.
Головний фасад вирішений з використанням мотивів бароко та класицизму, торцевий і дворовий оформлені у цегляному стилі. Композиція головного фасаду ритмічна, ярусна, входи виділено розкріповками. У правій частині розкреслений пілястрами коринфського ордера заввишки у два поверхи (другий–третій). Стіни рустовані.
Нижній поверх трактований як подіум, підкреслений дрібнопрофільованим гуртом. Вікна прямокутні, на третьому поверсі з арковими перемичками, з тонкопрофільованим обрамленням та прямими, лучковими, фігурними, прикрашеними орнаментом сандриками.
Підвіконня оздоблено нішами. Вінцевий карниз підкреслений сухариками та модульйонами, між якими вмонтовано ліплений орнамент витонченого рисунка. Криволінійне завершення центральної розкріповки з овальним прорізом притаманне стилю бароко.
Ризаліти підкреслено двома рядами балконів з ажурними металевими гратами. Дворовий фасад розкреслений лопатками заввишки у три поверхи (третій –п’ятий), завершеними ступінчастими деталями з цегли та декорованими по вертикалі ліпленим рослинним орнаментом. Прямокутні вікна оформлено аналогічно вікнам прилеглих з подвір’я корпусів під № 24-в.
У простінках четвертого і п’ятого поверхів закомпоновані ліплені орнаментовані вставки. Вздовж третього поверху простягається відкрита галерея з ажурним металевим огородженням. У вестибюлі збереглося металеве огородження сходів. Оформлення інтер’єрів квартир втрачено.
Пам’ятка – цікавий зразок пристосування будівлі до умов складного рельєфу та особливостей архітектурного середовища, про що свідчать різностильове оздоблення головного фасаду, зверненого до ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря, та тильного фасаду, розкритого в бік подвір’я.
Житловий будинок (№ 24-а). Завершує периметральну забудову вулиці, стоїть з розривом від сусіднього будинку, торцем до скверу. Первісний двоповерховий об’єм зведено у серед. 19 ст., 1877 на замовлення домовласниці М. Рапопорт за проектом арх. В. Ніколаєва надбудовано третій поверх.
1880 за проектом військового інж. Карпова перероблено підвальний поверх.
На поч. 20 ст. будинок надбудовано до п’яти з половиною поверхів (імовірно за проектом власника садиби інж. Г. Познякова). У 1990-х рр. капітально відремонтований.
П’ятиповерховий з цокольним поверхом, цегляний, тинькований, у плані П-подібний, з двома різновеликими об’ємами, що виступають у бік подвір’я. Перекриття пласкі, залізобетонні. Дах двосхилий під бляхою. Односекційний, з коридорною системою розміщення квартир (зроблена під час капітального ремонту 1990-х рр.).
Оформлений у стилі неоренесанс. Тридільний за структурою, дещо асиметричний головний фасад має чітку ярусну побудову, що відбиває історію поетапного зведення будинку. Перші три поверхи декоровано пілястрами коринфського ордера, окремі з яких тиньковано «під шубу»; четвертий – пілястрами іонічного ордера з ліпленими розетками; п’ятий – пілястрами тосканського ордера. Вікна переважно прямокутні, на першому та у центрі п’ятого поверху – з арковими перемичками. На першому і другому поверхах вікна обрамлюють низки цегляних тичок, характерних для серед. 19 ст., на верхніх – прямокутні лиштви. Підвіконня заповнені пласким ліпленим рослинним орнаментом. Вінцевий карниз декорований модульйонами з акантами. Центральна площина третього поверху оздоблена ліпленими гірляндами й розетками. Втрачено металеві грати балконів, огородження парапету даху, оздоблення інтер’єрів; парадний вхід замуровано й перетворено на нішу.
Будинок – зразок різночасового зведення споруди серед. 19–поч. 20 ст.
Житловий будинок (№ 24-в). На подвір’ї. Складається з двох окремих корпусів, що прилягають до будинку на вул. Трьохсвятительській, 11. Зведений на поч. 20 ст. за проектом домовласника – інж. Г. Познякова.
У 1980–90-х рр. реконструйовано південний корпус з надбудовою мансардного поверху.
П’яти-, шестиповерховий, цегляний, пофарбований, у плані складної ламаної конфігурації. Планування секційне з різними квартирами, розрахованими на багатих і середнього достатку квартиронаймачів. Перекриття північного корпусу дерев’яні, південного – залізобетонні. Дах вальмовий, критий бляхою. До західного торця північного корпусу прибудовано двоповерхову електричну підстанцію. Над південним корпусом надбудовано шостий мансардний поверх. Під територією подвір’я було влаштовано багатоярусні дров’яні склади та льодовні.
Зведений у цегляному стилі з елементами історизму.
Фасади п’яти-, шестидільні, з асиметрично закомпонованими розкріповками, що відповідають розміщенню входів до сходових кліток і розкреслені рустованими лопатками. Декор ліплений і цегляний. Міжвіконня на другому і третьому поверхах оздоблені низкою ліпленого рослинного орнаменту, на другому, четвертому і п’ятому – горизонталлю зубчиків із цегли. Між четвертим і п’ятим поверхами – ліплені вставки у вигляді картушів. Обрамлення вікон індивідуальні для кожного поверху. На обох фасадах – два вертикальні ряди балконів з ажурними металевими гратами. Профільовані вінцеві карнизи оздоблені мереживом зубчиків і модульйонами. В інтер’єрі збереглися ажурні металеві огородження сходів.
Пам’ятка – вдалий зразок прибуткового житлового будинку підвищеної поверховості, зведеного в умовах обмеженої ділянки.
Житловий будинок (вул. Трьохсвятительська, 13). На крутому рельєфі, на червоній лінії забудови вулиці, прилягає до скверу. Зведений 1887 на замовлення домовласника О. Яценка за проектом військового інж. В. Катеринича.
Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані складної конфігурації, зі скошеним правим торцем та двома ризалітами з боку подвір’я. Перекриття пласкі. Дах вальмовий, критий шифером. Односекційний з двома квартирами на кожному поверсі. Первісно вхід був по осі головного фасаду на рівні верхнього поверху і з’єднувався з вулицею містком через приямок.
Оформлений у цегляному стилі з використанням мотивів ренесансу і бароко.
Тепер симетрію двоповерхового вуличного фасаду дещо порушує розміщений праворуч вхід до прибудованої пізніше сходової клітки, освітленої з торця великим вітражним вікном.
П’ятидільна симетрична композиція головного фасаду виявлена профільованими лопатками та невисоким лучковим фронтоном у центрі. В декорі використано дрібнопрофільоване рустування стін і лопаток, замкові камені та прямі надвіконні сандрики.
Будинок – зразок майстерного інженерного вирішення в умовах складного рельєфу, є частиною історичного середовища, що склалося на межі століть.
Службовий будинок (№ 24-д). На ділянці подвір’я з перепадом рельєфу, на межі садиби з міським сквером.
Зведений 1875 на замовлення домовласниці М. Рапопорт за проектом арх. П. Спарро.
Двоповерховий зі сходу, триповерховий з заходу та півдня – внаслідок перепаду рельєфу, цегляний. У плані близький до прямокутної форми. Порівняно з проектом подовжений на два віконні прорізи. За архітектурнохудожніми та типологічними якостями належить до рядової забудови.
Флігель (№ 24-б). На значному перепаді рельєфу в глибині подвір’я, на межі з садибою № 22. Зведений у кін. 19 – на поч. 20 ст., імовірно, за проектом власника садиби – інж. Г. Познякова, реконструйований у 1980–90-х рр. Чотириповерховий з боку садиби № 22, чотириповерховий з мезоніном – з боку подвір’я. Цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний з трьома квартирами на поверсі. Перекриття пласкі. Дах вальмовий під бляхою.
Оформлений у цегляному стилі. Звернений до подвір’я головний фасад має центральний ризаліт на три вікна з парадним входом на другому поверсі, до якого веде місток, перекинутий над приямком. Ризаліт завершується мезоніном під напівциркульним кокошником, що втратив роль домінанти через добудову під час реконструкції додаткового поверху. Фасад вертикально розкреслений горизонтальними гуртами та лопатками з цегляним декором.
Вікна прямокутні, з рельєфними трапецієподібними перемичками (на другому поверсі) і замковими каменями (на верхніх), підвіконня – у вигляді прямокутних ніш. Вінцевий карниз профільований, оздоблений мереживом зубчиків. Архітектура тильного і торцевих фасадів вирішена в єдиному стилі з головним фасадом. Оформлення інтер’єрів не збереглося.
Будинок – оригінальний зразок будівництва на складному рельєфі з рівнозначним оформленням усіх фасадів.
Планування та забудова садиби, яка збереглася майже у первісному вигляді, – зразок формування ущільненого міського житлового середовища 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст.
1878–92 в будинку № 24-д діяла Міністерська жіноча гімназія, заснована 1869, відкрита 10 січня 1870. Спочатку містилася в найманих приміщеннях на Андріївському узвозі, 5 (до 1874), вул. Софійській, 20/21 (до 1878). На всіх трьох поверхах цього будинку було обладнано класи, на другому і третьому – дві рекреаційні зали.
У гімназії навчалися дівчата усіх станів і віросповідань починаючи з дев’яти років. Мала шість загальних і підготовчий класи. 1880 перетворена на семикласну. Тим, хто закінчив шість класів, видавався диплом на звання домашньої вчительки, після семи класів – домашньої наставниці. Обов’язкові предмети – Закон Божий, російська словесність, арифметика, геометрія, всесвітня і російська історія й географія, фізика, краснопис, рукоділля; додаткові – французька, німецька мови, малювання, спів, танці. У сьомому класі вивчали педагогіку і поглиблено основні курси.
Підпорядковувалася Міністерству народної освіти Російської імперії, утримувалася коштом Державного казначейства. Плата за обов’язкові предмети складала 15 крб. на рік. Дівчата з нужденних родин могли навчатися безкоштовно (до 20 відсотків від заг. числа).
1890 у гімназії налічувалося 14 класів, бл. 400 учениць.
Навчальний заклад очолював директор однієї з чоловічих гімназій, поточними справами займалися головна наглядачка і Педагогічна рада. У період перебування гімназії в цьому будинку директорами працювали: 1878–86 – О. П’ясецький (директор Другої гімназії), 1886–89 – Є. Лагоріо (директор реального училища), з 1889 – О. Попов (директор Другої гімназії); головною наглядачкою у 1872–94 була О. Гогель.
У цей час в гімназії працювали відомі вчені, культурно-громадські і церковні діячі: законовчителями – І. Богородицький (1883–88), М. Вишневецький (з 1888), І. Екземплярський (1883–84), М. Златоверхников (1879–83), П. Підвисоцький (1870–95), М. Черняхівський (1881–91); викладачами російської мови – В. Александрович (з 1888), Г. Берло (з 1878), А. Дудка-Степович (1880–81), В. Науменко (1873–94), Д. Синицький (1880–81), математики – С. Ільяшенко (1881–82), І. Рекашев (з 1892), Г. Флоринський (1889–91, у 1886–89 викладав фізику), М. Чернушевич (1879–93), фізики – Я. Барзиловський (1878–86), В. Ігнатович-Завілейський (1886–94), історії – В. Щербина (з 1879), педагогіки – І. Екземплярський (1871–84), О. Істомін (з 1889), співу – К. Трегубов (1887–89) та ін.
У гімназії за цією адресою навчалися дочки істориків В. Антоновича і В. Щербини, фізика М. Авенаріуса, письменника О. Кониського та інших відомих діячів.
19 серпня 1885 навчальний заклад відвідали російська імператриця Марія Федорівна і велика княгиня Марія Павлівна, 1888 – міністр народної освіти І. Делянов.
1891 Міністерській гімназії було передано флігель Першої чоловічої гімназії на сучасній вул. Терещенківській, 4, куди вона перемістилась у липні 1892.
У кін. 19 ст. у садибі під час приїздів до Києва зупинявся Панас Мирний (справж. – Рудченко Панас Якович; 1849–1920) – письменник, громадський і культурний діяч. Тут мешкав його брат Рудченко Лука Якович, начальник відділення Київської казенної палати (проживав також на вул. Великій Житомирській, 4; пров. Михайлівському, 14).
Тепер у цокольному поверсі будинку № 24-а – ательє пошиття одягу та приймальний пункт хімчистки; готель використовується як житловий будинок.
Література:
Там само, ф. 55, оп. 1, спр. 1297, 1316, 1352; оп. 3, спр. 32; ф. 163, оп. 41, спр. 472, 873, 922, 1263, 3334; оп. 58, спр. 134; Герасимова Г. П. Педагогічна і наукова діяльність Ганни Берло (1859–1942) // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Зб. статей. – К., 2001. – Вип. 4; Двадцатилетие Киевской женской гимназии Министерства народного просвещения: Очерк состояния Киевской женской гимназии с 1870 по 1895 год / Сост. В. С. Александрович. – К., 1895; Хінкулов Л. Ф. Літературні зустрічі. – К., 1980.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 663 – 666.