2003 р. Звід пам’яток Києва

Микола Кіпоренко, Марина Протас

358. Пам’ятник Боженку В. Н., 1967, 1984 (мист.).

Вул. Боженка, 86. У невеликому сквері перед адміністративним корпусом ВАТ «Меблева фабрика ім. В. Боженка».

Пам’ятник відкритий 1967, у 1984 погруддя з штучного каменя замінено на оргалітове. Автори – ск. В. Вінайкін, архітектори – В. Богдановський, І. Масленков. Заг. вис. – 4,5 м, погруддя – 1,1 м, постаменту – 3,4 м.

Боженко Василь Назарович (1871–1919) – політичний, військовий діяч.

Народився в с. Бережинка (тепер Кіровоградський р-н, Кіровоградська обл.) у бідній селянській сім’ї. З дитячих років на заробітках, освіту здобув самотужки. Учасник російсько-японської війни 1904–05 в чині фельдфебеля.

1905 ув’язнений на три роки за революційну діяльність. 1915–17 у Києві працював у столярному цеху заводу «Арсенал», на деревообробній фабриці Спілки міст (колишня фабрика Гінзбурга), в механічних майстернях.

Був керівником Київської профспілки деревообробників, входив до правління споживчого товарства «Життя». У лютому 1917 створив у майстернях більшовицьку організацію; у березні обраний членом Київської Ради робітничих і солдатських депутатів, у жовтні – членом виконкому Київради. Під час жовтневого повстання 1917 року в Києві організував червоногвардійський загін з 18 деревообробників, з якими виступив проти військ Тимчасового уряду; у січні 1918 під час наступу військ М. Муравйова на Київ завдав удару в тил Центральній Раді. 1918 організував партизанські загони у «нейтральній зоні», воював проти військ Української Держави, з осені – командир батальйону, сформованого 1918 в м. Уничі, Таращанського полку (з травня 1919 – бригади) 1-ї Української радянської дивізії, з яким брав участь у боях проти Армії Української народної республіки.

За захоплення 5 лютого 1919 Києва ВУЦВК нагородив Таращанський полк почесним Червоним прапором, В. Боженка – особистою золотою зброєю.

Помер від хвороби у липні 1919, напередодні відступу таращанців з Житомира, де його ледь встигли поховати.

Наступного дня, коли до міста вступили частини Української народної республіки, поховання було розрито. В умовах братовбивчої громадянської війни, де кожна з сторін розглядала одна одну як зрадника національних і класових інтересів, це була адекватна реакція супротивника. Ім’ям В. Боженка названо вулицю у Києві.

Пам’ятник-погруддя встановлено на двоступінчастому стилобаті. Його архітектурна частина – пілон-паралелепіпед. Пошуки сучасного стилю помітні в художньо-образній структурі, зокрема в естетизації декоративних швів на постаменті зі штучного каменю, у верхній частині якого закріплений двома смужками накладний анотаційний напис. Замість інтимізації образу автор обрав і підкреслив художніми засобами героїку суворого романтизму. Фронтально зорієнтована скульптура з майже напівовальним плечовим зрізом, узагальненого моделювання площинами, акцентування графічно чітких граней, зіткнення об’ємно-пластичних мас скульптурної форми в елементах одягу, рисах обличчя, трактуванні волосся – створюють, всупереч внутрішній монументальності образу, камерну атмосферу серед архітектурно-дендрологічного довкілля.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 851 – 852.