1996 р. Костел св.Олександра у Києві

А.Шамраєва, С.Юрченко

На початку XIX ст. Київ зберігав ознаки старого феодального міста з трьома самостійними частинами: Печерськом, Старим Києвом та Подолом. По суті, це були окремі населені пункти, оточені монастирськими садами, хуторами, ремісничими слободами тощо. Старий Київ було захищено фортечними валами, зв’язок з Печерськом здійснювався так званою Іванівською дорогою – через Хрещатицьку площу та Софіївську вулицю.

У цей період пануючим напрямом в архітектурі Києва стає ампір. Будівництвом було охоплено Поділ і Старе місто. Виключно важливою в процесі формування останнього стало зведення будівлі університету у 1837 – 1842 рр. за проектом архітектора В.Беретті. Його монументальні форми справили значний вплив на подальший розвиток архітектури 30-40-х років XIX ст.

Другою великою спорудою цього періоду є костел. Його збудували у східній частині Старого Києва на схилі гори над Хрещатицькою долиною. Недалеко від цього місця, біля Лядської брами, ще 1246 р. збудовано домініканський костел [Київ. Провідник за редакцією Ф.Ернста. – К., 1930. – С.610], який не зберігся. 1796 р. було дозволено збудувати дерев’яний костел на Печерську (вул.Московська), там, де пізніше зведено церкву Св.Ольги [Сементовский Н. Киев, святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников. – К., СПб., 1900. – С.53]. Проте він проіснував недовго, бо згорів 1799 р. [там само. – С. 137]

31 жовтня 1814 р. київський цивільний губернатор відіслав до Петербурга проект, в якому повідомляв, що у зв’язку з відміною збирання коштів на виготовлення пам’ятної медалі на честь перемоги у війні 1812 р., київське дворянство, „будучи преисполнено верноподданической приверженности и любовью к его величеству”, а також керуючись „чувствами благоговенья” для „увековечивания” перебування царя в Києві, на загальних зборах вирішило збудувати велику муровану церкву римо-католицького віросповідання на честь Св.Олександра з „приличным” на ній написом [РДІА. – Ф. 1263. – Оп. 1. – Спр.67. – Арк.213 та зв.]. Поруч мав знаходитися будинок для проживання ченців домініканського ордену.

Дозвіл на побудову костелу знаходимо в листі Олександра І до графа Потоцького від 7 липня 1815 р., де, зокрема, читаємо:

„…з листа Вашого від 11 березня, бачачи новий вираз старанності і любові до Вітчизни, якими було переповнене дворянство, із задоволенням затверджую пожертвування… на спорудження в місті Києві церкви… Вам, як також і всьому дворянству, за виявлені в листі Вашому почуття висловлюю подяку” [ДАМК. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр.763. – Арк.5].

Відведення ділянки під будівництво здійснено на протязі 1815 – 1817 рр. під особистим наглядом Потоцького і сенатора Болотникова за участю міського архітектора А.Меленського. Кресленики ділянки 1817 р. подані цареві на затвердження, цього самого року Олександр І „высочайше повелел” на цьому місці будувати костел [РДІА. – Ф. 1282. – Оп. 2. – Спр. 1996. – Арк.7; Ф. 1263. -Оп.1. – Спр. 123. – Арк. 685 зв. – 686; ЦДІА України. – Ф. 533. – Оп. 3. – Спр.562. – Арк. 1 зв.]. 30 серпня 1817 р. закладено наріжний камінь і посвячено на честь Св.Олександра – папи мученика. Освячення здійснив прелат Юхим Грабовський у присутності духовенства і „обывателей” [ДАМК. – Ф. 19. – Оп.4. – Спр.31. – Арк.4]. Проект виконав архітектор Пілер. На жаль, виявити будь-які відомості про нього не вдалося [там само. – Ф. 19. – Оп. 1. – Спр. 763. – Арк. 1].

Першим зведено мурований двоповерховий будинок для ченців, закінчений 1824 р. [РДІА. – Ф.1263. – Оп.1. – Спр.378. – Арк.1] Цього самого року домініканці продали свій дерев’яний будинок на Печерську і, переселившись, відкрили в одному з великих залів тимчасову каплицю [Іваницький К. Костьоли та каплиці в Києві. – Варшава, 1930. – С.155 (польська мова)]. Ймовірно, що проектував цей будинок також Пілер.

Серйозних робіт з будівництва костелу доти, певно, не проводилось. У тому-таки 1824 р., 9 вересня, це місце було повторно розплановане А.Меленським зі збільшенням площі [ЦДІА України. – Ф.127. – Оп. 1051. – Спр.645. – Арк.4]. 1830 р. стіни було змуровано тільки до рівня низу вікон, після чого роботи призупинено [там само]. 1832 р. за рішенням департаменту духовних справ іноземних віровизнань домініканський монастир скасовано, костел став парафіяльним [там само. – Ф. 442. – Оп. 64. – Спр. 164. – Арк. 1]. 1833р. роботи знову призупинились аж до 1835 р. [ДАКО. – Ф. 1238. – Оп. -Спр. 2 – Арк. 1]

6 липня 1835 р. граф Тишкевич направив до Будівельного комітету листа, де повідомляв, що

„помещик Звенигородского уезда бывший депутат дворянства Антоний Совецкий, будучи движим чувствами исконного христианина, выявился окончить на свои средства начатую в Киеве постройку римско-католический церкви и просит определить архитектора для проведения в соответствие плана этой церкви. Сделать подробное исчисление наружного окончания костела и того, что за несколько лет до этого бывшим архитектором Пилером уже сделано” [ДАМК. – Ф. 19. – Оп. 1.- Спр.763. – Арк. 1].

Первісний проект костелу скопійовано міським архітектором Л.Станзані, і одну з копій залишено в комітеті. Він вважався втраченим, але завдяки нашим пошукам його знайдено. Кресленик датований 14 жовтня 1835 р.

Відомі два пізніші варіанти закінчення будови. Перший, розглянутий і погоджений Радою шляхів сполучення і громадських будівель 5 червня 1836 р., підписав архітектор Д.Вісконті. Проектом передбачено ліквідацію світлового барабана і заміну його низькою банею та забудову наріжників головного фасаду двома вежами.

Натурні дослідження виявили відсутність перев’язки мурування веж з основним обсягом костелу. Другий варіант, остаточний, підписано Ф.Мєховичем і затверджено 28 серпня того-таки року. При збереженні принципового вирішення двовежового фасаду центральній частині повернуто баню на світловому барабані.

1842 р. костел закінчено (загально-будівельна частина) та освячено 30 червня архідияконом Ю.Стейгвілою [Київ та його пам’ятки В.Чеховського. – К., 1900. – С.104 (польська мова)]. Кошторис, складений 1847 р., передбачав завершення оздоблювальних робіт, огорожі та мощення довкола будинку [ДАЖО. – Ф.178. – Оп.13. – Спр.182. – Арк.1136; ЦДІА України. – Ф.127. – Оп.1051. – Спр.645. – Арк.13; ЦДІА України. – Ф.218. – Оп. 4. – Спр. 1785. – Арк.4]. Стан комплексу споруд костелу характеризує акварель Т.Шевченка того ж року [зберігається в музеї Т.Г.Шевченка].

Кошторисом 1849 р. планувалися, між іншим, „побелка и покраска наружных стен в два раза… те же работы и в интерьере (известь белая, песок „плавленный”, охра желтая),… покраска в два раза купола и крыши на костеле, 16 желобов с трубами масляной краской серого цвета. Те же работы на ограде и коморах” [ДАЖО. – Ф. 178. – Оп. 7. – Спр. 645. – Арк.68 зв., 69]. З перервами робота тривали до 1859 р., коли Духовна колегія розглянула рапорт прелата Бринка про те, що ремонт на костелі „совершенно окончен” [там само. – Арк.75]. 1915 р. за проектом Карла Іваницького під лівою від головного входу вежею влаштовано склеп-костницю для тимчасової установки трун [там само. -Ф.178. – Оп.2. – Спр.823. – Арк.1].

1937 р. костел закрили, а в приміщенні його влаштували гуртожиток для робітників „Київгазбуду” та „Міськторгвідділу”. При цьому знято хрести й ліхтарик на головній бані, інтер’єр розділено перекриттям на чотири поверхи, в зовнішніх стінах пробито вікна. 1952 р. у верхньому поверсі (під банею) влаштовано планетарій [Киев: Справочник-путеводитель. – К., 1954. – С. 105].

1991 р. будинок повернуто римо-католицькій громаді. Замовником проекту реставрації виступив настоятель костелу ксьондз-декан прелат Ян Крапан, виконавцем будівельних робіт – підприємство „Енергополь”.

Проведені дослідження дозволили виявити сліди первісного архітектурного декору інтер’єру: зняття верхніх шарів тиньку (пізнішого) показало, що зберігся первісний тиньк зі слідами примикання ліплених частин капітелі: волют, абаки, акантових листів. Після зняття підлоги біля цього місця в просторі перекриття знайдено шматочки капітелі: волюту, листя, крило ангела. Виявляється, що капітель збивали після влаштування перекрить, але до настилання підлоги. При шурфуванні підлоги (пізнішої) відкрито підлогу костелу, що складалася з білих та сірих мармурових плит, укладених шахівницею. При обстеженні підбанних пандатив на них виявлено живопис – чотири євангелісти. Нижня їх частина була зрубана разом з тиньком для розміщення батарей центрального опалення. Біля одного з зображень відкрито підпис художника Вишневського і дату – 1863 р.

З часів будівництва костелу зберігся один дверний блок – ліворуч від головного входу (у приміщення під лівою дзвіницею).

У плані споруда складається з квадратного корпусу нав та пресбітерія з закристією. У кутах планового квадрата розміщено напівкруглі ніші-екседри, перекриті чвертьсферичними склепіннями. Над ними влаштовано трикутні в плані емпори, що відкриваються до інтер’єру арками. Барабан бані (діаметром понад 17 м) спирається на попружні арки, що тримаються на чотирьох пілонах складної форми. По осі пілонів, в напрямку екседр, є проходи – арки, між пілонами та зовнішніми стінами зроблено обхід, перекритий циліндричним склепінням з розпалубками. Таким чином утворено багатопланову просторову композицію, до якої навряд чи можна підібрати прямі аналогії. До прямокутного пресбітерія примикає з тильного боку двоповерхова закристія, обидва обсяги зовні об’єднано одним вінчаючим карнизом. Отже, архі гектор ІІілер, якому належить загальний задум, виявив свій талант у створенні складної центричної споруди. Звернення саме до центричності, на нашу думку, має пояснюватися меморіальним призначенням пам’ятки – адже це єдиний храм у Києві, зведений на ознаменування перемоги у війні з Наполеоном. Симетрія фасадів плану, врівноваженість мас, монументальність форм якнайкраще відповідають цій меті. Добудова Ф.Мєховичем двох веж та спрощення архітектурного декору, особливо на фасадах, наблизило костел до типу банних двовежових храмів, започаткованих ще в середньовіччя й часи Ренесансу.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 40 – 44.