Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2003 р. Твори Кричевських у Музеї культурної спадщини

Дмитро Малаков

Родина Кричевських репрезентує українське мистецтво в багатьох його галузях. Василь Григорович Кричевський (1872-1952) – визначний мистецтвознавець, архітект, маляр, графік (зокрема, автор ескізу Герба України), художник театру та кіно, педагог. Його брат, Федір Григорович Кричевський (1879-1947) – видатний маляр, педагог. Обидва були співзасновниками й першими професорами Української академії мистецтв (1917 p.), почесними докторами мистецтвознавства, заслуженими діячами мистецтв УРСР (1940 p.). Батьків хист успадкували сини Василя Григоровича: Микола Кричевський (1898-1961) уславився у Франції як маляр-імпресіоніст, майстер пейзажу і портрету, оформлювач книжок і театральних вистав; Василь Кричевський-молодший (1901-1978) так само знаний як багатогранний мистець – працював у царині малярства, книжкової графіки, кіно (художник 16 фільмів, серед них і Довженкової „Землі”). Його дружина Олена Євгенівна Кричевська, з дому Коломієць (1892-1964), також була мистцем. Художнє обдаровання їхньої дочки, Катерини Кричевської-Росандич (нар. 1926 p.), виявилося в Києві, але вповні розвинулося вже в Америці. Адже волею долі Кричевські восени 1943 року мусили покинути Київ і виїхати на Захід По війні лише Федір Кричевський повернувся в Україну. Василь Григорович з родиною опинився у Венесуелі, Василь Васильович – у США.

З усіх їх змогла відвідати Україну – по п’ятдесяти роках розлуки – лише Катерина Кричевська-Росандич. З нею автор цих рядків знайомий ще з дитинства через старшого брата, її приятеля часів окупації Києва (згодом заслуженого художника України) Георгія Малакова (1928 -1979). Восени 1993 року в Києві, Полтаві й Каневі відбулася персональна виставка творів Катерини Кричевської-Росандич, доповнена роботами її дідів Василя і Федора Кричевських. Символічно, що всі вернісажі проходили в стінах музеїв, до яких причетні ці мистці. Так, спроектувавши будинок Полтавського земства (нині – музей), В.Г.Кричевський сто років тому започаткував стиль українського архітектурного модерну; Канівський музей Т.Шевченка він побудував у 1930-ті роки разом з Петром Костирком; у залах Національного художнього музею в Києві експонуються твори Кричевських.

Усі привезені 1993 року в Україну власні твори (а це 31 пейзаж), мальовані в Україні, Німеччині, Франції, Італії, Сполучених Штатах Америки (акварель, гуаш), К. Кричевська-Росандич подарувала Полтавському краєзнавчому музеєві, Національному Шевченківському заповідникові в Каневі та Музеєві історії Києва.

22 серпня 1995 року в Музеї історії Києва відкрилася виставка „У колі Кричевських”, на якій експонувалися твори (з фондів музею) членів цієї родини.

У травні 1996 року мені пощастило гостювати в пані Катерини, оглянути мистецькі роботи Кричевських на стінах її каліфорнійської домівки. З тієї поїздки до музеїв України надійшла ще одна добірка творів Кричевських, що їх вона подарувала.

2 вересня в Музеї історії Києва врочисто відзначено 70-річчя від дня народження К.Кричевської-Росандич, демонстровано унікальні родинні світлини й нові надходження до фондів музею, зокрема краєвиди Києва, написані під час відвідин рідного міста. Тоді вдалося розшукати в архівах і опублікувати нові матеріали, дотичні походження й київських адрес Кричевських [Малаков Д. Київські адреси Кричевських // Жива вода. – 1997. – Ч. 7. – С.2,7; Він же. Художники Кричевські: Київські адреси мистецької династії // Вечірній Київ. – 1997. – 2, 5 лип.; Він же. Київські адреси Кричевських // Світло. – 1997. – Ч. 3. – С.16, 17; Він же. Кричевські в Києві // Родовід. – 1997. – Ч. 15. – С.67-79].

12 січня 1998 року, з нагоди 125-річчя від дня народження Василя Григоровича Кричевського, на фасаді київського будинку по вулиці Стрілецькій, 28, де в 1920 – 1930 роках він мешкав, встановлено бронзову меморіальну дошку (автор – скульптор Юрій Багалика). Того ж дня в залах Національного художнього музею України проведено ювілейну наукову конференцію й відкрито виставку творів В.Г.Кричевського. Другий такий захід відбувся 30 жовтня в Каневі, у Національному Шевченківському заповіднику. А через місяць, 24 листопада, в Музеї історії Києва влаштовано ювілейний вечір, присвячений 100-річчю від дня народження Миколи Кричевського. Усе це сприяло популяризації доробку визначних мистців.

Нарешті, 29 травня 1999 року в залах відбудованого старовинного особняка на Печерську, по вулиці Московській, 40 б, відкрито постійну, багато років призбирувану, експозицію Музею культурної спадщини – філії Музею історії Києва. Тут, зокрема, представлено твори братів Василя й Миколи Васильовичів Кричевських, Олени Кричевської та Катерини Кричевської-Росандич, що надійшли в різний час від цієї останньої представниці славетної мистецької родини.

Незабаром збірка музею значно поповнилася за активного сприяння пані Катерини. 1998 року у Вашингтоні безпотомно відійшла у вічність Марія Токарева-Кобахідзе (Кобі) – сестра по матері Василя й Миколи Кричевських. Її домашня колекція налічувала десятки творів братів, світлини та цікаву епістолярну спадщину.

Незважаючи на далеку відстань (Каліфорнія і Вашингтон, як відомо, лежать у протилежних кінцях Сполучених Штатів) і неможливість бути присутньою особисто, пані Катерина зуміла організувати порятунок мистецької спадщини. Вона знайшла патріотів-українців, зацікавила й залучила до справи Посольство України в США та Національну комісію з питань повернення в Україну культурних ціннос тей. 19 жовтня 1998 року К. Кричевська Росандич склала докладний перелік усіх 113 творів, розподіливши їх, власною волею, між п’ятьма музеями України. Були враховано можливості й потреби як центральних закладів, так і периферійних, пов’язаних з життям і творчістю Кричевських. Отже, Національний художній музей у Києві одержав 20 робіт, Сумський художній – 19, Лебединський художній – 17, Національний Шевченківський заповідник у Каневі – 21, Музей історії Києва – 35. Разом це 107 творів Миколи Кричевського і 5 Василя Кричевського-молодшого. До перевезення збірки в Україну від 20 лютого до 7 березня 1999 року її було показано в Українському музеї в Нью-Йорку на виставці під назвою „Прощальна зустріч із творами Миколи Кричевського з родинної колекції Кричевських”. Виставка мала великий успіх серед зацікавлених українським мистецтвом, адже експоновані твори доти належали до приватної колекції. 10 березня збірку було виставлено в Посольстві України у Вашингтоні. На згадку амбасада одержала в дарунок полотно М.Кричевського „Париж”.

А вже за кілька місяців, з 25 червня 1999 року, з подарованими творами мали змогу ознайомитися глядачі в Україні на виставці в столичному Палаці мистецтв „Український дім” у рамках Державної програми „Повернуті імена”. Відтак 31 твір Миколи Кричевського й 4 Василя Кричевського стали надбанням Музею культурної спадщини. Це переважно краєвиди Франції, Італії, Америки, а також роботи портретного жанру. Особливо цікавий портрет Марії Кобі (1966 р.) пензля Василя Кричевського-молодшого. 20 серпня того ж року Музей культурної спадщини показав у своїх залах нові надходження [Малаков Д. Подаровано в Україну // Українські вісті. – Детройт, 1999. – 19 верес.].

Поповнювалася збірка і з аукціонів, що провадяться у Виставковій залі Музею історії Києва на Андріївському узвозі, 3. Завдяки доброчинності експозицію Музею культурної спадщини збагатив пастельний етюд М.Кричевського „Лісова річка”, датований 1925 роком. Так само надійшла сюди його робота „Баба з гарбузами” (1924 р.)

Відкритою 4 вересня 2001 року виставкою творів Катерини Кричевської-Росандич Музей культурної спадщини відзначив 75-річчя від дня народження мисткині.

Дуже повільно танув лід недовіри до інституцій незалежної України в нащадків Василя Григоровича Кричевського, що живуть у Південній Америці – його дочки Галини Кричевської-Лінде та онуки Оксани Лінде. Врешті за підтримки міжнародної інвестиційної компанії „Sigma Bleyzer” і сприяння Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України частину приватної колекції Лінде – твори Василя Григоровича Кричевського в травні 2003 року родина подарувала в Україну. Це – етюди, виконані олією і аквареллю, начерки, шкіци, замальовки, ілюстрації, орнаменти тощо, загалом понад 300 одиниць. Офіційна церемонія передачі відбулася на виставці найкращих робіт в Українському домі 12 травня 2003 року.

З цієї збірки Музей культурної спадщини отримав лише 35 одиниць зберігання. На жаль, найкращі роботи, до того ж тематично пов’язані з Києвом – „Поділ” і „Зимовий дворик” (краєвид з вікна на вулиці Великій Житомирській, 12 – останнього мешкання В.Г.Кричевського в Києві 1943 року!), не залишилися в столиці, а передані до Харківського художнього музею.

Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 66 – 69.