Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Склеп преподобного Іони

Людмила Рилкова

488.1.1. Склеп преподобного Іони, 1902 (архіт., іст.). Під підлогою Свято-Троїцької церкви, праворуч від центральної нави. Вхід до нього з приямка, облаштованого гранітними сходами й обнесеного металевою огорожею. Над входом білий мармуровий хрест з епітафією. Сучасне оздоблення склепу здійснено в 2-й пол. 1990-х рр. Над сходами орнаментальний живопис із зображенням у медальйоні «Святої Трійці». Приміщення складної у плані форми зі склепінчастим перекриттям.

Підлогу вимощено плитами червоного полірованого граніту. Склепіння світло-блакитного кольору із зображенням Христа Пан-тократора та двох ангелів, на східній стіні – духовні отці преп. Іони – преподобні Феофіл та Серафим Саровський і сам старець на тлі краєвиду зі Свято-Троїцьким собором у мить молитовного звертання до ікони Пресвятої Богородиці. Розписав інтер’єр 1997 худ.-реставратор А. Репетовський.

Мощі зберігаються в дубовій з мармуровим різьбленим оздобленням раці, встановленій в аркасолії на прямокутному подіумі з червоного полірованого граніту. Над ракою – ікона преподобного та невгасимі лампади. На чоловому боці арки напис: «Преподобне отче наш Іоно, моли Бога за нас», нішу декоровано орнаментальним розписом.

Преп. Іона (в схимі Петро; в миру – Іоанн Павлович Мірошниченко, за архівними монастирськими списками також Мірошин, Ірошниченко; 1805 або 1809 – 9 січня 1902) – засновник і настоятель Свято-Троїцького монастиря. Народився в міщанській родині Крюкового посаду Кременчуцького пов. Полтавської губ. Вирішив присвятити своє життя Богу – майже вісім років прожив у Саровській пустині (Тамбовська єпархія) у преп. Серафима Саровського, відомого подвижника 19 ст. Вступив 1836 послушником у Бєлоберезьку Іоанно-Предтечинську пустинь Брянського пов. Орловської губ. 4 березня 1838 зарахований до обителі. Саме там зберігався точний список 1661 славнозвісної чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиці» (поч. 7 ст.). Згодом на замовлення преп. Іони було написано копію ікони та передано її у Свято-Троїцький монастир (тепер у Покровському монастирі в Києві).

19 грудня 1843 прийняв чернецтво під ім’ям Іони. 20 червня 1845 рукоположений у сан ієродиякона. Тут йому тричі було видіння, яке зрозумів як веління заснувати на берегах Дніпра новий монастир. З 1851 – у Києві, перебував у Києво-Слупському Микільсько-Пустинному (1851–56), Братському Богоявленському (1856–57), Грецькому Катерининському (1857–60), Видубицькому Свято-Михайлівському (1860–66) монастирях. 29 червня 1858 рукоположений на сан ієромонаха. З 1866 – будівничий, 1872–99 – ігумен монастиря.

Указом Святійшого Синоду від 17 січня 1886 призначений одночасно настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з підвищенням на сан архімандрита, до 1896 керував його відновленням. У грудні 1899 через похилий вік і хвороби звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем, залишився його настоятелем. Уславився благочестивим життям. Під його керівництвом організовано один з небагатьох в Україні монастирів, що діяв за статутом св. Феодора Студита і в якому цілодобово читався «Невсипущий псалтир».

За благословінням о. Іони з числа братії монастиря було призначено настоятелем оренбурзького Свято-Успенського Макаріївського монастиря о. Веніаміна (в миру – Курач Никифор Тихонович; прийняв постриг 1867, благочинний Свято-Троїцького монастиря з 1886, куди він знову повернувся 1909, 1912 прийняв у ньому схиму); настоятелем Жаботинського Свято-Онуфріївського монастиря – о. Євгенія (в миру – Загородній Євфимій Парфенійович; у монастирі – з 1874, прийняв постриг 1875, ієромонах з 1886); будівничим та настоятелем скита Пречистої у Церковщині – о. Мануїла (у схимі – Серафим, в миру – Ковш Митрофан Іоаннович; у монастирі – з 1874, прийняв постриг 1885, ієродиякон з 1887, ієромонах з 1897) та інші. З числа братії Свято-Троїцького монастиря також неодноразово вибиралися та призначалися настоятелі оршанського Свято-Покровського монастиря (Могильовська губ.), Неклюдівського Борисоглібського скита (Могильовська губ.) та Києво-Звіринецького скита.

О. Іона мав багатьох духовних послідовників, серед яких був єпископ Калузький та Боровський Віталій (Йосифов), відомий тим, що відспівував преп. Амвросія Оптинського. Єпископ Віталій помер 15 вересня 1892 і був похований у Свято-Троїцькій церкві (1993 перепохований в окремому склепі під церковною підлогою). Спадщину о. Іони складають кілька рукописів 1888, 1891, спогади, повчання, заповіт.

Зберігся прижиттєвий портрет о. Іони, написаний Г. Вигуровим на замовлення киянина Вихрова і подарований останнім монастирю. Помер в ніч на 9 січня 1902. 12 січня похований у склепі під церквою. Того ж року на місці поховання встановлено мідну огорожу та мармуровий хрест з металевою іконою й невгасимою лампадою. 21 жовтня 1966 мощі преп. о. Іони (при цьому виявилося, що тіло старця залишилося нетлінним) та останки єпископа Віталія було перенесено з церкви і поховано в одній могилі на Звіринецькому цвинтарі.

Перед тим склеп було відкрито, пограбовано, над останками похованих учинено наругу, внаслідок чого свята глава о. Іони втрачена. 5 жовтня 1993 мощі преподобного знову повернено у монастир, 14 жовтня – у склеп. Кипарисова труна, в якій 1902 було поховано о. Іону, облачення, хрести – постригальний, вирізьблений ним у Бєлоберезькій пустині, та параманний зберігаються під склом у церкві. 1995 за рішенням Синоду архімандрита Іону причислено до лику святих, 1999 здійснено чин прославління у лику святих преподобного Іони.

Література:

ДАКО, ф. 7-ЛЖФ, оп. 1, спр. 45, 124; ЦДІАКУ, ф. 922, оп. 1, спр. 19; Житие Преподобного Ионы Киевского Чудотворца. – К., 2001; Сперанский И. Сказание о чудотворных иконах Божьей Матери. – Смоленск, 1898.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 1157 – 1158.