Актори (Л – О)

1950 – 55 – Лавров Кирило Юрійович (1925 – 2007) – актор театру й кіно, режисер, народний артист РРФСР (з 1970), СРСР (з 1972) і України (з 2003), Герой Соціалістичної Праці (з 1985), президент Міжнародної конфедерації театральних спілок (з 1992), почесний громадянин Санкт-Петербурга (з 1995); актор (з 1955), художній керівник Ленінградського академічного великого драматичного театру ім. М. Горького (з 1990; з 1992 театр носить ім’я Г. Товстоногова). Син Ю. Лаврова.

У театрі ім. Лесі Українки спочатку був статистом, потім майже два роки грав у масовках.

Ролі: Роман, Марат («Дочка прокурора» Ю. Яновського), Греков («Вороги» М. Горького), Третій соловей («Весна в Москві» В. Гусєва), Олексій («В добрий час» В. Розова), Сільвіо («Слуга двом панам» К. Гольдоні) та ін.

Лавров Юрій Сергійович (1905 – 80) – актор, народний артист СРСР (з 1960).

1938 – 68 працював у цьому театрі (1965 – в. о. головного режисера).

Ролі: Дон Жуан («Камінний господар» Лесі Українки), Гарт («Прості серця» за К. Паустовським; обидві – 1939), Костянтин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Князь Абрезков ( «Живий труп» Л. Толстого), Муратов («Зикови» М. Горького; всі – 1940), Хелт («Місія містера Перкінса в країну більшовиків» О. Корнійчука, 1944), Досужев («Тепленьке місце» О. Островського, 1946), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше, 1947), Добротворський («Закон гідності» О. Штейна, 1948), Мартин Пушкар («Навіки разом» Л. Дмитерка), Нароков («Таланти і поклонники» О. Островського; обидві – 1949), Карл Шредер («Життя починається знову» В. Собка), Дорн («Чайка» А. Чехова; обидві – 1950), Степанян («Світанок над Москвою» О. Сурова, 1951), Петерсон («Під золотим орлом» Я. Галана), Невідомий («Маскарад» М. Лермонтова; обидві – 1952), Шмигельський («Місяць у селі» І. Тургенєва), Лоренцо («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра; обидві – 1954), Вершинін («Три сестри» А. Чехова), Аверін («У добрий час» В. Розова; обидві – 1955), Вагін («Діти сонця» М. Горького), Адмірал («Загибель ескадри» О. Корнійчука; обидві – 1956), Годвінсон («У пущі» Лесі Українки), Ласточкін («Світанок над морем» В. Суходольського; обидві – 1957), Карпо Салай, Антон Майєр («Пісня під зорями», «Київський зошит» В. Собка), Бережной («Соло на флейті» І. Микитенка), Пеклеванов («Панцерник № 1469» В. Іванова; всі – 1959); Іван Коломійцев («Останні» М. Горького, 1960), Поставничев («Друзі і роки» Л. Зоріна, 1962), Сатін («На дні» М. Горького, 1963), Салтиков («Останні дні» М. Булгакова, 1974) та ін. Загалом – у 65 п’єсах.

1962 здійснив виставу «Палата» С. Альошина.

Лазарєв Георгій Йосипович (1907 – 66) – актор, народний артист УРСР (з 1946); до 1931 – актор Центрального театру Червоної Армії в Москві.

1931 – 66 працював у цьому театрі.

Ролі: Фон Кальб («Підступність і кохання» Ф. Шіллера), Гудзик («Фіолетова щука» О. Корнійчука; обидві – 1932), Одесит («Оптимістична трагедія» В. Вишневського, 1933), Скроботов («Вороги» М. Горького, 1934), Жевакін («Одруження» М. Гоголя), Мурзавецький («Вовки і вівці» О. Островського; обидві – 1935); Петрищев («Плоди освіти» Л. Толстого, 1936), Китаєць («Порт-Артур» Л. Нікуліна, 1938), Перкінс («Місія містера Перкінса в країну більшовиків» О. Корнійчука, 1944), Майор («Дами і гусари» А. Фредра, 1946), Бартоло («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Хард («Російське питання» К. Симонова; обидві – 1947), Смик («Навіки разом» Л. Дмитерка, 1949), Карл Шредер («Життя починається знову» В. Собка, 1950), Дулітл («Пігмаліон» Б. Шоу, 1954), Біржовик («Світанок над морем» В. Суходольського), Метью Філдінг («У пущі» Лесі Українки, 1957), Професор («Платон Кречет» О. Корнійчука), Менандр Миколайович («У день весілля» В. Розова; обидві – 1964), Щукар («Піднята цілина» за М. Шолоховим), Дідусь Гаррі («Сьогодні і щодня» В. Драгунського; обидві – 1966) та ін.

Загалом – у понад 80 п’єсах.

Литвинова Ганна Василівна (1912 – 75) – актриса, заслужена артистка УРСР (з 1951).

Працювала у цьому театрі з 1937.

Ролі: Долорес («Камінний господар» Лесі Українки, 1937), Джульєтта («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, 1954), Ганка («Мораль пані Дульської» Г. Запольської, 1955), Крістабель («У пущі» Лесі Українки), Олена Карміна («Одруження Бєлугіна» О. Островського), Саша («Живий труп» Л. Толстого; всі – 1957), Таїсія («Юність Полі Вихрової» за Л. Леоновим, 1959), Олена («Дядя Ваня» А. Чехова, 1960), Черьомушкіна («Втрачений син» О. Арбузова, 1961), Марія Іванівна («Перед вечерею» В. Розова, 1962), Настя («На дні» М. Горького, 1963), Калерія («Дачники» М. Горького, 1965), Тьотя Нора («Сьогодні і щодня» В. Драгунського, 1966); а також Луїза («Підступність і кохання» Ф. Шіллера), Графиня («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Ніна («Чайка» А. Чехова), Норма Фанс («Під золотим орлом» Я. Галана), Ніна («Маскарад» М. Лермонтова) та ін.

Загалом – понад 40 ролей.

Лідер Данило Данилович (1917 – 2002) – художник театру, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1973), народний художник УРСР (з 1982), лауреат Державної премії СРСР (1952), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1993); головний художник київських театрів музичної комедії (1962 – 65) та українського драматичного театру ім. І. Франка (1965 – 75, з 1980); викладач (1975 – 80 і з 1990), професор (з 1994) Київського художнього інституту.

У цьому театрі оформив вистави «Дивна місіс Севідж» Д. Патріка (1968), «Затюканий апостол» А. Макайонка (1971), «Сподіватися» Ю. Щербака (1979), «Вишневий сад» А. Чехова (1980) та ін.

Майоров Сергій Арсенійович (1903 – 73) – актор, режисер, заслужений діяч мистецтв Азербайджанської СРР (з 1934) і РРФСР (з 1954); головний режисер Бакинського російського драматичного театру, Московського театру Революції, художній керівник Волгоградського драматичного театру (1937 – 45), Московського драматичного театру (тепер Театр на Малій Бронній; 1945 – 58), головний режисер театру ім. Ленінського комсомолу (з 1958).

1938 – 39 – режисер і художній керівник цього театру. Поставив спектаклі: «Павло Греков» Б. Войтехова і Л. Ленча та «Небезпечний поворот» Дж. Б. Прістлі (обидва – 1939).

Меллер Вадим Георгійович (1884 – 1962) – художник театру й кіно, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1942); головний художник Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка (1922 – 46; до 1935 – «Березіль»), головний художник Київського українського академічного драматичного театру ім. І. Франка (1953 – 59).

У цьому театрі оформив вистави: «Директор» С. Альошина (1950) і «Дядя Ваня» А. Чехова (1960).

Молостова Ірина Олександрівна (1929 – 99) – режисер, народна артистка УРСР (з 1976), професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (з 1976, викладала з 1967). Працювала в Київському українському академічному драматичному театрі ім. І. Франка, Київському театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, в оперному театрі м. Генуя (Італія).

1952 – 58 і 1978 – 80 – у цьому театрі.

Вистави: «Весна в Москві» В. Гусєва (разом з В. Неллі), «До нового берега» В. Лаціса (обидві – 1953), «Дзига» Н. Бараташвілі, «Гаїті» В. Дюбуа (обидві – 1954), «Олеко Дундич» М. Каца й О. Ржешевського (1955), «Брехня на довгих ногах» Е. де Філіппо, «Коли цвіте акація» М. Вінникова (обидві – 1956), «Двадцять років тому» М. Свєтлова, «Більшовики» М. Шатрова (обидві – 1957), «Хоробрий кравчик» А. Кобзєвої та О. Льовушкіна (керівник постановки; 1974), «Казка про Моніку» С. Шальтяніса та Л. Яцинявічуса (керівник постановки; 1978), «Сподіватись» Ю. Щербака (1979), «Вишневий сад» А. Чехова (1980), «Обэж» («Товариство емансипованих жінок») Б. Нушича (1985), «Самовбивця» М. Ердмана (1989) та ін.

Неллі Володимир Олександрович (1895 – 1980) – режисер, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1946), народний артист Чечено-Інгушської АРСР (з 1944), професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (з 1961). Працював у театрах Москви, Чернігова, Харкова.

1931 – 34 і 1940 – 62 – режисер, головний режисер цього театру.

Вистави: «Хліб» В. Кіршона (1931), «Страх» О. Афіногенова, «Два світи» Ю. Мокрієва, «Підступність і кохання» Ф. Шіллера, «Фіолетова щука» О. Корнійчука, «Мій друг» М. Погодіна (всі – 1932), «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, «Діти сонця» М. Горького, «Таланти і поклонники» О. Островського, «Єгор Буличов та інші» М. Горького (разом із М. Свєтловидовим; усі – 1933), «Вороги» М. Горького (1934), «Кремлівські куранти» М. Погодіна (1939), «Живий труп» Л. Толстого (1940), «Розлом» Б. Лавреньова, «Машенька» О. Афіногенова (обидві – 1941), «Жди мене» К. Симонова (1943), «Місія містера Перкінса в країну більшовиків» О. Корнійчука (1944), «Одруження Бєлугіна» О. Островського (1945), «Тепленьке місце» О. Островського (1946), «Ходіння по муках» за О. М. Толстим (1947; нова редакція – 1966), «Навіки разом» Л. Дмитерка (1949), «На всякого мудреця доволі простоти» О. Островського (1950), «Під золотим орлом» Я. Галана (1952), «Три сестри» А. Чехова (1955), «У пущі» Лесі Українки (1957), «Комедія помилок» В. Шекспіра (1959), «У день весілля» В. Розова (1960), «Проводи білих ночей» В. Панової (1961), «Друзі і роки» Л. Зоріна, «Ліс» О. Островського (разом з М. Романовим; обидві – 1962), «Сенсація № 1» Л. Дмитерка (1965) та ін.

Загалом – понад 50 вистав.

Ненашев Володимир Іванович (1923 – ?) – актор, режисер, народний артист УРСР (з 1973); артист драматичних театрів у Таганрозі (1944 – 52), Ростовіна-Дону (1952 – 60), головний режисер Ворошиловградського драматичного театру (1961 – 63), Харківського театру ім. О. Пушкіна (1963 – 75).

1975 – 78 – головний режисер цього театру. Здійснив вистави: «Дивний лікар» А. Софронова (1975), «Випробування» Г. Бокарьова, «Старомодна комедія» О. Арбузова, «Іванов» А. Чехова (всі – 1976), «Ця маленька земля» Г. Джагарова, «Кремлівські куранти» М. Погодіна (1977), «Лихо з розуму» О. Грибоєдова (1978).

Ніколаєва Ганна Тимофіївна (1922 – 2003) – актриса, народна артистка УРСР (з 1972).

1952 – 2003 працювала у цьому театрі.

Ролі: Євгенія («На жвавому місці» О. Островського, 1953), Кіра Карлівна («Дочка прокурора» Ю. Яновського, 1954), Галина («Роки блукань» О. Арбузова), Маша («Три сестри» А. Чехова; обидві – 1955), Меланія («Діти сонця» М. Горького, 1956), Матільда Енно («Світанок над морем» В. Суходольського, 1957), Адріана («Комедія помилок» В. Шекспіра, 1959), Лариса («Іркутська історія» О. Арбузова, 1961), Анна Кламан («Київський зошит» В. Собка, 1963), Бочкарьова («Платон Кречет» О. Корнійчука, 1964), Тетяна Василівна («Хто за? Хто проти?» П. Загребельного, 1965), Марія («Далекі вікна» В. Собка, 1967), Крупська («Є така партія!» І. Рачади, 1970), Марія Кіндратівна («Друге побачення» В. Суходольського, 1972), Антоніна («Відлетимо з вітрами» М. Зарудного, 1977), Хльостова («Лихо з розуму» О. Грибоєдова, 1978), Марія («П’ять днів у липні» М. Зарудного, 1980), Серафима Іллівна («Самовбивця» М. Ердмана), Марфа («Подія» В. Набокова; обидві – 1989), Бабуся («Двері ляскають» М. Фермо, 1996) та ін.

Загалом – майже 80 ролей.

Норд Бенедикт Наумович (справж. – Левін; 1901 – 65) – режисер, педагог, народний артист УРСР (з 1954); головний режисер Київського українського академічного драматичного театру ім. І. Франка (1946 – 51) і Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка (1952 – 63), професор Харківського театрального інституту (з 1960).

1935 – 38 – режисер цього театру. Поставив спектаклі: «Благочестива Марта» Тірсо де Моліни (1937), «Рідний дім» Б. Ромашова (1938), «Діти сонця» М. Горького (1937, 1941, 1956; різні сценічні редакції), «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра (1954).

Окіпна Раїса Миколаївна (1912 – 42) – актриса, підпільниця. Працювала у цьому театрі до 1941.

Під час окупації Києва німецькими загарбниками актриса оперного театру, входила до підпільної антинацистської розвідувально-диверсійної групи І. Кудрі. Загинула у гестапо.

Опалова Євгенія Еммануїлівна (1900 – 85) – актриса, народна артистка УРСР (з 1969).

1936 – 41 і 1945 – 77 працювала у цьому театрі.

Ролі: Леокадія Львівна («Дочка прокурора» Ю. Яновського, 1954), Дульська («Мораль пані Дульської» Г. Запольської, 1955), Крістіна («Брехня на довгих ногах» Е. де Філіппо, 1956), Бабуся («Дерева вмирають стоячи» А. Касони, 1956), Едіт («У пущі» Лесі Українки, 1957), Криницька («Соло на флейті» І. Микитенка, 1959), Марія Глушко («Київський зошит» В. Собка, 1963), Марія Тарасівна («Платон Кречет» О. Корнійчука, 1964), Доглядачка («Останні дні» М. Булгакова, 1974), Гаркуша («Дивний лікар» А. Софронова, 1975), Авдотья Назарівна («Іванов» А. Чехова, 1976); а також Карміна («Одруження Бєлугіна» О. Островського), Анна Павлівна («Живий труп» Л. Толстого), Калітіна («Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим), Донна Консепсьйон («Камінний господар» Лесі Українки), Жебрачка («Кремлівські куранти» М. Погодіна), Хльостова («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Тьоткіна («Ходіння по муках» за О. М. Толстим), Марселіна («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Пані Стефа («Навіки разом» Л. Дмитерка), Поліна («Вороги» М. Горького), Фрау Мільх («Під золотим орлом» Я. Галана), Коробочка («Мертві душі» за М. Гоголем) та ін.

Загалом – майже 70 ролей.

Освецимський Володимир Іванович (1886 – 1955) – актор, народний артист УРСР (з 1946); сценічну діяльність почав 1904, актор Одеського російського драматичного театру (1948 – 55).

1936 – 48 працював у цьому театрі.

Ролі: Єгор Буличов («Єгор Буличов та інші» М. Горького, 1936), Педро Коррільйо («Алькасар» Г. Мдівані), Паратов («Безприданниця» О. Островського), Кожин («Великий день» В. Кіршона), Растьогін («На березі Неви» К. Треньова; всі – 1937), секретар обкому («Рідний дім» Б. Ромашова, 1938), Морозов, консул («Генеральний консул» братів Тур і Л. Шейніна), Чарльз Стентон («Небезпечний поворот» Дж. Б. Прістлі), Сорокін («Павло Греков» Б. Войтехова і Л. Ленча; всі – 1939), Каренін («Живий труп» Л. Толстого), Антипа Зиков («Зикови» М. Горького), Генерал від кавалерії («Фельдмаршал Кутузов» В. Соловйова), Забєлін («Кремлівські куранти» М. Погодіна), Ванюшин («Діти Ванюшина» С. Найдьонова; всі – 1940), Берсенєв («Розлом» Б. Лавренева, 1941), Кречинський («Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, 1946), Лікар Булавін («Ходіння по муках» за О. М. Толстим), Зав’ялов («Пам’ятні зустрічі» А. Утевського), Харитонов («За тих, хто в морі» Б. Лавреньова), Рябінін («Безсмертя» Г. Березка), Брусилов («Генерал Брусилов» І. Сельвінського (всі – 1947); а також Фамусов («Лихо з розуму» О. Грибоєдова), Іван Коломійцев («Останні» М. Горького) та ін.

Поставив у театрі спектаклі «Єгор Буличов та інші» М. Горького (1936) і «На березі Неви» К. Треньова (1937).