Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Ярослав Гинченко

Міські казарми поч. 20 ст., в яких містився 130-й піхотний Херсонський полк

(іст.).

Вул. Воровського, 11.

Комплекс з трьох цегляних будівель в глибині садиби, оточеної огорожею. Первісне існувала тільки цегляна та дерев’яна забудова біля фронту ділянки (не збереглася), яка належала французькому підданому Л. Емангару. У нього наприкінці 1890-х рр. садибу придбало місто з метою розміщення штабу полку, що був розквартирований у Києві. В 1900 р. в тилу садиби міським коштом зведено цегляні будинки казарм (триповерховий) та для цейхгаузу (двоповерховий). В 1912 р. додатково споруджено чотириповерховий, цегляний, прямокутний у плані корпус казарм, розрахований на 8 рот. Цей корпус завдовжки 60 метрів розгорнуто фасадом у бік фронту вулиці, відстань від фасаду до червоної лінії забудови – 85 метрів.

Зведення мілітарних споруд муніципальним коштом було наслідком т. зв. військової квартирної повинності, що накладалася на Міську думу згідно з тогочасним законодавством. Орендна платня від військового відомства йшла у прибуток міського бюджету.

Приміщення садиби були надані 130-му піхотному Херсонському полку, що входив до складу 33-ї піхотної дивізії. Історія полку сягала 1811 р., коли у Москві був сформований піхотний Віленський полк. Бойове хрещення віленців відбулося 1812 р. у битві під Красним, полк відзначився під час оборони Смоленська, у Бородінській битві, під Малоярославцем (війна 1812), під Лейпцігом (1813), під час оборони Севастополя (1854 – 55). В 1863 р. з двох батальйонів Віленського полку сформовано піхотний Херсонський полк. З 1872 р. полк розквартировано у Києві. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877 – 78 рр. У 1879 р. шефом полку було призначено новонародженого великого князя Андрія Володимировича, племінника царя Олександра III. Протягом 1905 – 09 рр. полк у складі дивізії використовувався для придушення революційного руху на Закавказзі. З початком 1-ї світової війни Херсонський полк вирушив на фронт, де брав участь у бойових діях у Польщі, Карпатах, Прибалтиці. Влітку 1914 р., під час мобілізації, на базі кадрів 130-го піхотного полку у Херсонських казармах було сформовано також 278-й Кромський полк, що відзначився під Замостям, Горлицею, Ригою. 130-й Херсонський полк в 1917 р. було частково зукраїнізовано, навесні 1918 р. рештки його з Північного фронту повернулися до Києва. Під час гетьманату кадри херсонців зараховано до складу армії Української Держави як 20-й піхотний Радомисльський полк. Проте склад полку не повернувся до Херсонських казарм, що на той час були зайняті німецькими окупаційними військами. Згодом рештки 20-го Радомисльського полку влилися до армії УНР, наприкінці весни 1919 р. використані як поповнення 3-ї стрілецької (згодом – Залізної) дивізії армії УНР.

Серед офіцерів-херсонців відзначився Прісовський Костянтин Адамович (1878 – ?) – у 1914 р. штабс-капітан 130-го Херсонського полку, наприкінці 1-ї світової війни полковник, командир 278-го Кромського полку. У січні – лютому 1918 р. – отаман Окремого Запорізького загону, після повернення Центральної Ради до Києва – військовий комендант Київщини, за часів гетьманату – генеральний хорунжий, комендант гетьманського палацу. Після повалення влади гетьмана – діяч білого руху, генерал-майор; 1920 р. був начальником Костянтинівського військового училища.

Обов’язки полкового лікаря 130-го Херсонського полку тривалий час виконував К. Коссобудзький – відомий київський медик, близький товариш родини письменника М. Булгакова. У радянський час будівлі казарм використовувалися за оборонним призначенням.

Нині тут розташовано частини зв’язку ЗСУ.

Постройка казарм для войсковых частей // Киевлянин. – 1912. – 14 февр.;

Скоропадський П. Спогади (кінець 1917-грудень 1918). – К.; Філадельфія, 1995;

Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым. 1920 г.: Мемуары и документы. – М., 1990;

100-летие 130 пехотного Херсонского полка // Киевлянин. – 1912. – 3, 5 мая;

Тынченко Я. Белая гвардия Михаила Булгакова. – К.; Львов, 1997.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 297 – 298.