Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Інститут фізіології ім. О.Богомольця, в якому працювали відомі вчені

(іст.).

Вул. Академіка Богомольця, 4.

Комплекс споруд інституту складається з п’яти корпусів, побудованих 1934 – 36 і 1979 р. Заснований 1953 р. як Інститут фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР на базі Інституту експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров’я УСРР та Інституту клінічної фізіології АН УСРР (утворені 1930 – 34).

У головному корпусі (споруджений 1934 р. на червоній лінії забудови вулиці; триповерховий, цегляний) містилися обидва зазначені заклади (з 1934) та створений на їх основі Інститут фізіології (з 1953).

У 1934 – 41 та 1944 – 46 рр. тут працював акад. Богомолець Олександр Олександрович – засновник і науковий керівник Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР та Інституту клінічної фізіології АН УРСР. На базі їх відділів і лабораторій крім Інституту фізіології АН УРСР було утворено такі сучасні інститути: очних хвороб і тканинної терапії ім. В. Філатова АМН України (1936, Одеса), Український науково-дослідний інститут кардіології ім. М. Стражеска МОЗ України (1936), геронтології АМН України (1958); експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Кавецького НАНУ (1960), ендокринології та обміну речовин ім. В. Комісаренка АМН України (1965).

На другому поверсі будинку у кімнатах, де містилися робоча лабораторія, кабінет і приймальня О. Богомольця (тепер – № 202, 204), 1947 р. відкрито меморіальний музей вченого. Могила О. Богомольця розташована на території інституту.

У цьому корпусі також працювали:

– у 1949 – 50 рр. – Бабський Євген Борисович (1902 – 73) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1948). Завідувач відділу загальної фізіології Інституту клінічної фізіології (1949 – 50). Наукові праці присвячено моториці травного тракту, загальній фізіології нервової діяльності, хімічним факторам збудження, механізмам м’язового скорочення і нервової регуляції, іонним механізмам автоматії серця.

– у 1953 – 55 рр. – Воробйов Анатолій Маркович (1900 – 55) – фізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1951). Перший директор Інституту фізіології (1953 – 55). Наукові дослідження присвячено фізіології травлення і вищій нервовій діяльності тварин. Кабінет і приймальня А. Воробйова як директора інституту містилися на першому поверсі (тепер кімнати № 101, 102).

– у 1956 – 65 рр. – Воронцов Данило Семенович (1886 – 1965) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1957). В ці роки – засновник і завідувач лабораторії електрофізіології (згодом – відділу) інституту. Основні наукові праці з фізіології нервової системи, електрофізіології, історії науки.

– у 1946 – 67 рр. – Городецький Олексій Опанасович (1897 – 1967) – біофізик, чл:-кор. АН УРСР (з 1957). З 1946 р. – науковий співробітник Інституту клінічної фізіології, у 1953 – 64 рр. – завідувач лабораторії, у 1965 – 67 рр. – сектора біофізики Інституту фізіології АН УРСР. Наукові дослідження присвячено рентгенології та радіології. Розробив ряд методів лікування променевої хвороби.

– у 1953 – 62 рр. – Іванов Вадим Миколайович (1892 – 1962) – терапевт, акад. АМН СРСР (з 1953), АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1946). З 1953 завідувач відділу клінічної фізіології Інституту фізіології. Одночасно – завідувач кафедри терапії (з 1944) та факультетської терапевтичної клініки (з 1958) Київського медичного інституту. Наукові дослідження з фізіології і патології органів травлення, онкології, клініки й діагностики захворювань легенів.

– у 1936 – 41 рр. – Леонтович Олександр Васильович (1869 – 1943) – фізіолог і нейрогістолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1939), член Президії АН УРСР (1939 – 43). З 1936 р. – завідувач відділу нормальної фізіології Інституту клінічної фізіології. Наукові праці присвячено фізіології та гістології вегетативної нервової системи.

– у 1953 – 79 рр. – Макарченко Олександр Федорович (1903 – 79) – нейрофізіолог, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1965), голова Відділу біологічних наук АН УРСР (1961 – 62), віце-президент АН УРСР (1962 – 63), у 1953 – 79 рр. – завідувач відділу Інституту фізіології, у 1956 – 66 рр. – його директор. Наукові праці присвячено вивченню впливу кори головного мозку на біохімічний склад крові, змін нервової системи при інтоксикації тощо. Кабінет і приймальня О. Макарченка як директора інституту містилися на першому поверсі (тепер – кімнати № 101, 102.

– у 1934 – 41 та 1944 – 57 рр. – Медведева Ніна Борисівна (1899 – 1969) – патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). У 1931 – 51 рр. – завідувач відділу Інституту експериментальної біології і патології. Одночасно у 1934 – 48 рр. працювала старшим науковим співробітником в Інституті клінічної фізіології, у 1953 – 57 рр. – в Інституті фізіології. Наукові дослідження присвячено проблемам злоякісного пухлино-утворення, переливання крові, патології обміну речовин, ендокринології.

– у 1940 – 41 рр. – Протопопов Віктор Павлович (1880 – 1957) – психіатр, акад. АН УРСР (1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1934), головний психіатр та голова вченої ради МОЗ УРСР. У 1940 – 52 рр. працював в Інституті клінічної фізіології, у 1953 – 57 рр. – в Інституті фізіології (з 1944 р. – завідувач відділу психіатрії і патології вищої нервової діяльності, що містився на території Психіатричної лікарні ім. І. Павлова). Одночасно працював у Київському інституті вдосконалення лікарів (з 1944). Досліджував проблеми фізіології і патології вищої нервової діяльності та психіатрії. Сформулював концепції патогенезу шизофренії і маніакально-депресивного психозу та запропонував нові методи їхнього лікування.

– у 1934 – 41 та 1944 – 77 рр. – Сиротинін Микола Миколайович (1896 – 1977) – патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), акад. АМН СРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). З 1934 р. – завідувач відділу Інституту експериментальної біології та патології, з 1946 р. – Інституту клінічної фізіології, з 1956 р. лабораторії космічної фізіології, згодом – відділу гіпоксії і гіпероксії Інституту фізіології. Одночасно з 1937 р. працював консультантом у Санітарно-бактеріологічному інституті, у 1944 – 49 рр. – завідувач відділу Українського інституту епідеміології та мікробіології (тепер – Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. Громашевського МОЗ України). У 1944 – 48 рр. – завідувач лабораторії Інституту мікробіології ім. Д. Заболотного АН УРСР (тепер – Інститут мікробіології та вірусології НАН України). У 1950 – 56 рр. – завідувач відділу Київського інституту інфекційних хвороб АМН СРСР. У 1955 – 60 рр. – завідувач кафедри Київського медичного інституту. Відзначений премією ім. О. Богомольця АН УРСР (1976). Наукові праці присвячено мікробіології, імунології, порівняльній патології, космічній фізіології, історії медицини.

– у 1934 – 41 та 1944 – 62 рр. – Смирнова-Замкова Олександра Іванівна (1880 – 1962) – патологоанатом, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1944). В Інституті клінічної фізіології – з 1931 р., завідувач відділу – у 1938 – 52 рр., у 1953 – 62 рр. – завідувач лабораторії морфології Інституту фізіології. Наукові праці присвячено патанатомії променевої та інфекційних хвороб, дослідженню передраку, неклітинних структур організму, походження пухлин.

– у 1934 – 41 та 1944 – 50 рр. – Татаринов Євген Олександрович (1892 – 1950) – патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1943). У 1934 – 50 рр. – завідувач відділу Інституту клінічної фізіології, одночасно – завідувач кафедри Київського медичного інституту (з 1931). Наукові праці з проблем гематології та імунітету.

– у 1946 – 60 рр. – Фольборт Георгій Володимирович (1885 – 1960) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1953). У 1946 – 52 рр. – завідувач відділу фізіології Інституту клінічної фізіології, у 1953 – 60 рр. – відділу вищої нервової діяльності та трофічних функцій Інституту фізіології. Одночасно у 1946 – 48 рр. працював в Інституті біохімії АН УРСР, з 1946 р. завідував кафедрою в Київському медичному інституті. Наукові праці і дослідження присвячено фізіології травлення, кровообігу, вищої нервової діяльності. Відкрив негативні (гальмівні) рефлекси, встановив основні закономірності процесів втомлюваності і відновлення.

У цьому будинку також працювали:

– чл.-кор. АН УРСР Богомолець Олег Олександрович (1911 – 91) – в Інституті експериментальної біології та патології у 1942 – 53 рр. (у 1946 – 53 рр. – директор), у 1980 – 88 рр. – директор музею Олександра Богомольця Інституту фізіології; з 1953 р. – в Київському НДІ фармакології та токсикології МОЗ УРСР (тепер – Інститут фармакології та токсикології АМН України);

– акад. АМН СРСР Горев Микола Миколайович (1900 – 92) – у 1934 – 58 рр. – завідувач відділу, з 1964 р. – науковий консультант Інституту фізіології; з 1958 р. – в Інституті геронтології та експериментальної патології АМН СРСР (тепер – Інститут геронтології АМН України), засновник і перший директор цього закладу у 1958 – 61 рр.;

– акад. АН УРСР Кавецький Ростислав Євгенович (1899 – 1978) – директор Інституту клінічної фізіології (1946 – 52), завідувач відділу Інституту фізіології (1953 – 60); з 1960 р. – в Українському науково-дослідному інституті експериментальної та клінічної онкології МОЗ УРСР (тепер – Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Кавецького НАН України), у 1960 – 78 рр. – засновник і перший директор цього закладу;

– акад. АН УРСР Комісаренко Василь Павлович (1907 – 93) – у 1945 – 52 рр. – завідувач лабораторії Інституту експериментальної біології та патології, у 1953 – 65 рр. – Інституту фізіології; з 1965 р. – в Київському науково-дослідному інституті ендокринології та обміну речовин МОЗ УРСР (тепер Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. Комісаренка АМН України), у 1965 – 86 рр. – засновник і перший його директор;

– акад. АН УРСР, АН СРСР, АМН СРСР Стражеско Микола Дмитрович (1876 – 1952) – з 1931 р. очолював створений під його керівництвом клінічний відділ Інституту експериментальної біології та патології, у 1934 – 36 рр. – Інституту клінічної фізіології; з 1936 р. – директор Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини (тепер – Український науково-дослідний інститут кардіології ім. М. Стражеска МОЗ України); чл.-кор. АН УРСР, акад. АМН СРСР Тимофєєвський Олександр Дмитрович (1887 – 1985) – з 1941 р. – завідувач лабораторії Інституту клінічної фізіології, у 1953 – 54 рр.- Інституту фізіології. Одночасно у 1953 – 55 рр. очолював лабораторію Українського інституту епідеміології та мікробіології (тепер – Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. А. Громашевського МОЗ України).

У 1981 р. на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом О. Богомольця (ск. І. Гончар, арх. Я. Ковбаса), у 1984 р. – гранітну меморіальну дошку з барельєфним портретом О. Макарченка (ск. В. Клоков, арх. Т. Довженко).

Елла Піскова, Алла Шепко, Лариса Шевченко

А. Ф. Макарченко (к 60-летию со дня рождения) // Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова,- М., 1964. – Т. 64. – № 2;

Академія наук України: персональний склад. – К., 1993;

Александр Александрович Богомолец. – К., 1981.

Институт физиологии им. А. А. Богомольца АН УССР. – К., 1984;

Кавецький Р. Є. Олександр Олександрович Богомолець. – К., 1979;

Микола Миколайович Сиротинін. – К., 1976.

Путилин М. И. Георгий Владимирович Фольборт. – К., 1975;

Серков Ф. Н. Даниил Семенович Воронцов. – К., 1986.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 416 – 417.