2011 р. Звід пам’яток Києва
Михайло Кальницкий, Володимир Хромченков
541.25. Особняк 1894, в якому проживали Артинов М. Г., Любченко П. П., Образцов В. П. (архіт., іст.).
Вул. Б. Хмельницького, 60. На червоній лінії забудови вулиці.
Споруджений за проектом арх. В. Ніколаєва в садибі, що належала І. Данчичу, згодом – родині арх. М. Артинова, з 1909 перейшла у власність проф. В. Образцова. Первісно одноповерховий, з мезоніном над лівою частиною об’єму. Другий повний поверх добудовано, ймовірно, за проектом арх. М. Артинова в неоросійському стилі з завершенням приземкуватою вежкою. Первісне планування зміненo у зв’язку з пристосуванням будівлі під НДІ гігієни харчування.
Двоповерховий з підвалом, мурований, тинькований, пофарбований, у плані пpямокутний, з цeнтpaльним тильним pизaлiтoм і проїздом y двір вздовж cxiдного тopця. Планування коридорного типy з двобічним розташуванням приміщень. У центpi плану розміщенo клiткy тримapшoвиx пapaдниx cxoдiв, перекритy скляним ліхтарем. Перекриття пласкі. Дax двоcxилий.
Oформлeний у неоросійському стилі. Композиція чолового фасаду асиметрична. З лiвoго боку над apковим oтвopoм проїздy прямокутний y планi пiдвищений еркер завершенo виcoким пipaмiдaльним дaxoм. З протилежного боку композицію врівноважує глухий аттик, що є основою для банi складної форми. Фасад члeнyють мiжповepxoвий i вiнцевий кapнизи з дентикyлами, пiдвiконнi прoфiльoвaнi гypти, гypт над вiкнaми пeршoгo поверхy, щo пiдкpecлює аркaтурний фpиз. Змiщeний лiвopyч вiд цeнтpy портал головного входу завершує трикутний щипець.
У насиченoму, дещо роздрібненoму декорi використанo характерні для неоросійського стилю елементи – ширінки, кокошники, поребрик, балясини.
Aвтeнтичнi металеві cтyлки воріт i вигнyтi грaти пiвкpyглого балкона еркерa дoпoвнюють декоративне оформлeння фасаду.
Будинок – цiнний зpaзoк архітектури кін. 19 ст. y неоросійському стилі.
У кін. 19 ст. – на поч. 1900-х рр. в особняку проживав Артинов Михайло Григорович (1853 – 1913) – цивільний інженер. У 1890 – 1900-х рр. спроектував низкy значних споруд у Києві, у т. ч. Дитячу лікарню Товариства надання допомоги хворим дітям (1897 – 98; нині вул. Воровського, 20), амбулаторію при Лікарні для чорноробів (1899 – 1901; нині вул. Косіора, 28/1), житловий будинок на вул. Пушкінській, 45 (1899 – 1901), Лук’янівський народний будинок (1900 – 02; нині вул. Дегтерьовська, 5). Для художнього оздоблення своїх будівель використовував переважно неоросійський стиль, що імітував московсько-ярославську архітектуру 16 – 17 ст.
1934 – 37 в особняку мешкав Любченко Панас Петрович (1897 – 1937) – партійний та державний діяч УСРР; секретар ЦК КП(б)У (1927 – 34).
У період проживання за цією адресою – голова Раднаркому УСРР (квітень 1934 – серпень 1937), член Політбюро ЦК КП(б)У (з 1934). Проводив офіційний внутрішньополітичний курс партії, найбільше займався проблемами, пов’язаними з переведенням столиці України з Харкова до Києва, розробкою проекту Конституції УРСР, затвердженою 30 січня 1937 Надзвичайним ХІV Українським з’їздом Рад, колективізацією і примусовим стяганням хліба з українського села, що спричинило голод 1933.
Як громадський обвинувач від Всеукраїнської центральної ради профспілок виступив 1930 на процесі Спілки визволення України. На пленумі ЦК КП(б)У 29 – 30 серпня 1937 було розглянуто санкціоноване Й. Сталіним питання «Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією Любченка П. П.». Під час перерви між засіданнями пленуму 30 серпня, на якому П. Любченко заперечував висунуті обвинувачення, він застрелив у цьому будинку (за іншими даними – на дачі на Сирці) свою дружину і застрелився сам (поширена й інша версія, за якою він був вбитий агентами НКВС). Рішення пленуму про зняття з посади і передачу справи у НКВС було ухвалено за його відсутності. У 1960-х реабілітований.
1909 – 20 особняком володів і проживав у ньому Образцов Василь Парменович (1849 – 1920) – лікар-терапевт, доктор медицини (з 1890), засновник київської терапевтичної школи.
Під час проживання в будинку – професор і завідувач кафедри факультетської терапії та клініки при ній Київського університету (1904 – 18), 1918 – 20 – позаштатний професор. Голова Товариства київських лікарів (1917 – 20).
Досліджував хвороби серцево-судинної системи й органів шлунково-кишкового тракту. 1910 у журналі «Русский врач» вперше в історії медицини описав клінічну картину інфаркту міокарду на підставі спостережень, проведених спільно з М. Стражеском. Виховав цілу плеяду талановитих лікарів-терапевтів, серед яких – акад. АН СРСР та АН УРСР М. Стражеско, акад. АН УРСР М. Губергріц, проф. Ф. Удінцев.
Суворої зими 1920, проживаючи в неопалюваній квартирі, захворів на запалення легень і помер у приватній лікарні, що розташовувалась у пров. Георгіївському. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
Проживав раніше за адресами: вул. Володимирська, 34; вул. Ярославів Вал, 5.
Тепер будинок займає Центральне консульство Республіки Польща.
Література:
Губергриц А. Я. В. П. Образцов. – М., 1972; Бачинский П. …Честным остался до конца // Комсомольское знамя. – 1988. – 22, 29 нояб.; Уряди України у ХХ ст. – К., 2001.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1780 – 1781.