Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Олена Авраменко, Михайло Кальницький, Володимир Могилевський

541.13. Житловий будинок 1888 – 90, в якому проживав Максимович М. І. (архіт., іст.).

Вул. Б. Хмельницького, 46. З відступом від червоної лінії забудови вулиці та від правої межі ділянки.

Споруджено за проектом власника садиби – інж. М. Максимовича.

Двоповерховий з напівпідвалом, мурований, у плані прямокутний, з сильно винесеним об’ємом вестибюля, пов’язаного з одномаршовими сходами. Особливістю планування є розподільні холи та сходи, в які виходять поперечні коридори та двері кімнат.

Чоловий фасад асиметричний, вирішений у стилі неоренесанс. Вхід з лівого боку виділено ризалітом значного виносу, увінчаним аттиком зі слуховим вікном. Дві віконні осі з протилежного боку фасаду фланковано лопатками й акцентовано парапетом у огородженні даху. По вертикалі фасад членують профільовані карнизи – міжповерховий з низкою сухариків і підвіконний, завершує стіну профільований карниз на уступчастих кронштейнах. Прямокутні віконні прорізи облямовано лиштвами: пласкими на першому поверсі, профільованими на другому.

Пластику стіни визначають рустовані наріжжя ризаліту, горизонтальне рустування міжвіконних простінків першого поверху, пілястри з капітелями коринфського ордера в оформленні вхідного порталу та аттика, лопатки з поясками, горизонтальні сандрики на кронштейнах над вікнами другого поверху, підвіконні фільонки, ліплені гірлянди.

У приміщеннях вестибюля та сходової клітки фрагментарно збереглися керамічні та мозаїчні підлоги, ліплення плафонів; у кімнатах другого поверху – падуги, камін.

Будівля – зразок міського особняка у стилі неоренесанс.

1888 – 1902 в будинку проживав Максимович Микола Іванович (1855 – 1928) – інженер-гідротехнік і будівельник; випускник Санкт-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення (1878); начальник Варшавського округу шляхів сполучення (з 1902), начальник управління Міністерства шляхів сполучень Російської імперії (з 1906). Був одружений з дочкою М. Хрякова – власника торгового дому, що торгував збіжжям та хлібопродуктами, голови Київського біржового комітету (1859 – 1900), гласного Київської міської думи, одного з ініціаторів створення Товариства взаємного кредиту.

У 1870 – 90-х рр. займав посаду інспектора Дніпровського судноплавства, начальником Управління внутрішніх водних шляхів та шосейних доріг. Керував роботами з регулювання русла Дніпра й Десни. 1895 – 97 керував проектуванням і будівництвом київської річкової гавані, яка остаточно вирішила проблему вантажно-транспортного забезпечення міста водним шляхом. 1899 – 1902 – професор кафедри будівельного мистецтва Київського політехнічного інституту.

Був автором унікальної за повнотою інформації праці «Дніпро та його басейн» (К., 1901; у 2-х т.). Загалом видав бл. 50 друкованих праць з гідротехніки.

За звід матеріалів з вивчення режиму Дніпра був удостоєний Золотої медалі на Всесвітній виставці в Парижі (1900).

У 1887 став одним із фундаторів, 1895 – 1902 – командир Київського яхт-клубу, що започаткував розвиток водного спорту в місті. Не раз брав участь в аматорських українських виставах, виступав у хорі під орудою композитора М. Лисенка.

Повернувся до Києва 1919, голова гідрологічної секції ВУАН, професор КПІ та Київського інституту народного господарства. У цей період жив за адресою: вул. Леонтовича, 6, квартира № 2.

З 1914 в особняку містилося правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства та сільської промисловості (раніше діяло на вул. Пушкінській, 28; див. ст. 459.25); у 1920 – 30-х рр. – Центральна агрохімічна лабораторія Наркомзему УСРР, сільськогосподарські та контрольнонасіннєві лабораторії, канцелярія, лабораторія та бібліотека заповідника «Конча-Заспа»; з переведенням столиці України в Київ у 1934 і до початку війни – Інститут соціалістичного землеробства, редакції газет «Вісті» та «Шахіст».

Тепер у будинку містяться Український інститут підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення та преси, дитяча поліклініка, ресторан.

Література:

ДАК, ф. 18. оп. 2, спр. 166; Друг О. М., Малаков Д. В. Особняки Києва. – К., 2004; Максимович М. И. (Некролог) // Пролетарская правда. – 1928. – 1 марта.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1758 – 1759.