2011 р. Звід пам’яток Києва
Тетяна Осташко
Розмір зображення: 687:445 піксел
541.10. Житловий будинок кін. 19 ст., в якому проживав Зіньківський В. В. (іст.).
Вул. Б. Хмельницького, 35/1. На розі з вул. Пирогова, на червоних лініях забудови вулиць. П’ятиповерховий, мурований.
1911 – 18 у квартирі № 10 будинку проживав Зіньківський Василь Васильович (1881 – 1962) – філософ, психолог, педагог, державний діяч, міністр ісповідань Української Держави.
Народився у м. Проскурів (тепер – м. Хмельницький). Вищу освіту отримав на фізико-математичному (1900 – 04) та історико-філологічному факультетах Київського університету (1904 – 09), залишений для підготовки до професорського звання на кафедрі філософії. З 1912 – приват-доцент, з 1915 – професор кафедри філософії університету. Одночасно з 1914 – директор Фребелівського інституту в Києві, в якому викладав з 1910. У 1910-х рр. також викладав філософську пропедевтику в гімназіях М. Стельмашенка і К. Крюгер, читав курс вступу до філософії на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної.
З 1907 брав участь у роботі Київського релігійно-філософського товариства, ініціатор створення (1914) і голова Київського науково-філософського товариства, голова київського Фребелівського товариства сприяння освіті (засноване 1908).
1917 – 18 працював у вищих навчальних закладах УНР – Українському державному університеті в Києві та Українській педагогічній академії.
У травні 1918 призначений міністром ісповідань і церковної політики Української Держави. На цій посаді відстоював ідеї української автокефальної церкви, був прихильником оновлення церковного життя на суто євангельських основах. За власним визнанням, В. Зіньківський – «російський українець», виявив особливу прихильність до ідеї запровадження української мови в церковному житті.
З падінням Української Держави емігрував, жив у Белграді, професор філософії Белградського університету (1920 – 23); завідувач кафедри експериментальної і дитячої психології Вищого педагогічного інституту в Празі,(1923 – 26). Потім жив у Парижі, один із засновників і професор Російського богословського інституту ім. преп. Сергія Радонезького (з 1926), декан (1944). Засновник (1923) і голова (до 1962) Російського студентського християнського руху (РСХР). 1939 заарештований французькими властями, 14 місяців перебував в ув’язненні. 1942 прийняв духовний сан, протоієрей паризької Свято-Введенської домової церкви (РСХД).
У цей же час займався науковими дослідженнями з філософії, психології, педагогіки. Помер і похований у Парижі на російському цвинтарі Сен-Женев’єв де Буа. Основні праці: «Проблеми психологічної причинності» (1914), «Історія російської філософії» (1948 – 50, т. 1 – 2), «Апологетика» (1957), «М. В. Гоголь» (1961), «Основи християнської філософії» (1961 – 64, т. 1 – 2).
Тепер – житлово-офісний будинок з торговельними приміщеннями на першому поверсі.
Література:
ДАК, ф. 16, оп. 465, спр. 4785; Дорошенко Д. І. Історія України: В 2 т. – Ужгород, 1930. – Т. ІІ; Його ж. Мої спомини про недавнє минуле: В 4 ч. – Львів, 1923. – Ч. 3; Поляков А. В. Послесловие // Зеньковский В. В. История русской философии. – Л., 1991. – Т. 2, кн. 2; Русова С. Мої спомини. – Львів, 1937; Шурляков С. До історії філософських товариств у Києві // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 7 – 8.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1756 – 1757.