Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Особняк С.Лібермана (№ 2)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Особняк, 2-а пол. 19 ст.

(архіт., іст., мист.).

Вул. Банкова, 2.

В історичній місцевості Липки, на червоній лінії забудови вулиці.

Садиба на розі вулиць Банкової та Інститутської відома з 60-х рр. 19 ст. належала генерал-ад’ютанту Ф. Трепову. У 1879 р. на місці дерев’яного будинку на території садиби був споруджений одноповерховий, цегляний. Автор проекту – арх. В. Ніколаєв. 1898 р. садибу придбав С. Ліберман – київський купець 1-ї гільдії, цукропромисловець, директор-розпорядник Товариства Топорівського та Іванківського цукрового та рафінадного заводів, голова відомої в Україні «цукрової» династії. На його замовлення 1898 р. за проектом арх. В. Ніколаєва до існуючого особняка добудовано ліве крило і другий поверх, центральний вестибуль з парадними сходами, а також повністю перероблено фасад. У такому вигляді будинок зберігся й дотепер Двоповерховий, цегляний, з підвалом, Е-подібний у плані. Центральноосьова структура споруди з анфіладним плануванням основних приміщень має риси палацової архітектури. Виступаючі об’єми утворюють перед центральним ризалітом невеличкий курдонер з під’їзним пандусом, до якого входять парадні сходи, фланковані стовпчиками з кулями з полірованого граніту. Фасади декоровано у формах неоренесансу з широким використанням орнаментальних рельєфів і маскаронів, оброблено поздовжнім рустом. Центральний ризаліт і бічні об’єми головного фасаду мають декоративні бані, на центральній за проектом передбачався високий шпиль.

У торцях бічних об’ємів з боку вулиці влаштовано вхідні двері. У підвальному поверсі розташовувалися дві кухні, два льохи для провізії, два винних льохи, а також: дві кімнати для прислуги. На першому поверсі у лівому крилі містилися правління товариств цукрових та рафінадних заводів родини Ліберманів з окремим входом передпокій, кімната для прислуги, приймальня, кабінет, каса, бухгалтерія. В центрі першого поверху окрім вестибуля і сходів розміщувалися кабінет, спальня, гувернантська, буфет, їдальня, дві дитячі кімнати. У правому крилі з окремим входом, імовірно, містилася квартира керуючого будинками родини Ліберманів, що складалася з передпокою, кімнати для прислуги, кабінету, вітальні та будуара. Другий поверх також був спланований відповідно до складу сім’ї (як відомо, багатодітної) і до віросповідання родини. У лівому крилі другого поверху було чотири дитячі кімнати, кімнати для прислуги, ванна, спальня, в центрі – їдальня, буфет, будуар, приймальня, в правому крилі – вітальня, зала і кабінет. За спогадами сучасників, одне з приміщень на другому поверсі мало розсувну стелю і використовувалося для ритуальних потреб під час святкування восени іудейського свята Суккот. За обрядом іудеї мали жити тиждень у курені й милуватися зоряним небом. У будинку була також власна молитовня, в якій відспівали вбитого власника садиби.

Інтер’єр будинку еклектичний. У декоративному оздобленні простежуються риси ренесансу, бароко, класицизму, мавританського мистецтва. У кількох приміщеннях плафони стилізовані під артесонадо з використанням характерних для мавританського стилю елементів стрілчасто-підковоподібних арочок, соснових шишок (характерних для орнаменту східних килимів), інших елементів, що імітують різьблення. Цей декор спостерігається у коридорі другого поверху. В інших приміщеннях кесони та фільонки на плафонах заповнені волютоподібно вигнутими стеблинами, картушами, листям аканту, низками перлин, пальметами, трельяжем тощо. В оздобленні використано також характерні для ампіру гірлянди, перевиті стрічками, вази з букетами квітів. В одному з приміщень по периметру плафона розташовані скульптурні зображення голівок путті.

Можна виділити два типи побудови декоративних композицій на стелях та стінах парадних приміщень. Перший визначається чітким виділенням розетки на плафоні. У цьому разі вона, як правило, має круглу форму і складається з декількох частин. Центр розетки може бути у вигляді невеликого кола або квітки, навколо яких розташовані волютоподібні завитки, вигнуті стеблини, мушлі. Бордюри і карнизи у приміщеннях з такими плафонами складні, багатопрофільні, падуги прикрашені консолями, між якими розміщені гірлянди, вусиковим орнаментом, пальметами тощо. В одному з приміщень в кутах плафона збереглися картуші з розписом у пастельних тонах (квіти). Являє інтерес елемент ліплення, що зображує ліру, перехрещену смолоскипом, і пучок стріл. Ця композиція розташована на тлі вигнутих стеблин з листям і квітами. У цьому ж приміщенні над дверима – рельєфи путті, які тримають картуш. Стіни кімнати розписані під мармур, прикрашені пілястрами, гірляндами з квітів. У деяких приміщеннях стіни в нижній частині оформлено панелями. Другий тип ліпних композицій визначається декором, що займає всю площину плафона, на якій розетка не виділена або виділена не досить чітко. Ліплення покрито поліхромним розписом. Двері у приміщеннях дерев’яні двостулкові – прості та з різьбленням. Деякі – подвійні, з невеличким тамбуром між ними. Частина дверей пофарбована білою олійною фарбою, частина – пишно декорована, вкрита лаком, позолотою. Також збереглися металеві (прості та з орнаментом) пристрої для відкривання вікон та дверей. У будинку залишилося 17 кахляних груб, частина з яких – виробництва фірми І. Андржейовського. Груби двох типів. Одні повністю облицьовано полив’яними кахлями з рельєфним орнаментом, інші мають орнаментовані нижню чи середню частини (декоративне обрамлення) та завершення, а самі груби обкладено гладенькими кахлями (подібних груб 5). Найцікавішими є темно-зелена груба у готичному стилі; дві брунатні, в дзеркалах яких містяться орнаментальні керамічні барельєфні вставки зі сценами полювання; біла з позолотою, виконана у формах ренесансу (нижня частина має квадратну форму, верхня – циліндричну); темно-брунатна циліндричної форми, прикрашена зображеннями чоловічих голів у середньовічному вбранні, геральдичними елементами. На грубах є оригінальні медальйони з квітами у вазах, головами міфологічних істот. У їхньому декоруванні використано геральдичну символіку, скульптурні зображення путті, маскарони тощо. Груби кутові та рядові. Деякі мають у нижній частині ніші, закладені кахлями через те, що з моменту зведення будинок мав водяне опалення, і груби були лише декоративним елементом оздоблення інтер’єрів.

Сходи парадного входу мармурові, чорного – гранітні, сходові майданчики чорного входу мають підлогу з тераццо. Металеві деталі на парадних сходах виконано з використанням ренесансно-барокових елементів: волютоподібні завитки, витягнуті стебла рослин, стилізовані квіти (лілії та ін.). Металеве поруччя прикрашено монограмою власника особняка «Л. С.». Інтер’єр будинку, особливо груби, мають велику мистецьку цінність.

Зала на першому поверсі сполучається з літньою терасою невеличкого саду, що займає ділянку на розі вулиць Інститутської і Банкової. Садибу огороджено цегляним муром із стовпчиками й кованими ґратами, вхід на подвір’я через ковану браму й дві хвіртки, навішені на цегляні пілони.

Крім основного будинку, на подвір’ї збереглися служби і флігель. Останній – двоповерховий (перший поверх цегляний, другий – дерев’яний, тинькований), зі старовинними чавунними сходами.

Особняк С. Лібермана – яскравий зразок забудови колишнього аристократичного району Липки і помітний акцент у сучасному архітектурному середовищі цього куточка Києва.

Імовірно, 1889 – 96 рр. особняк орендував Ігнатьєв Олексій Павлович (1842 – 1906) – генерал-лейтенант, у 1889 – 97 рр. – київський, волинський і подільський генерал-губернатор, 1896 р. – член Державної ради, у 1905 р. – голова Особливої наради. Деякий час тут жив і його син – Ігнатьєв Олексій Олексійович (1877 – 1954) – російський військовий дипломат, генерал-лейтенант Радянської армії (з 1943), письменник. В 1891 – 94 рр. навчався у київському Володимирському кадетському корпусі.

До 1918 р. особняк належав родині Ліберманів, у тому ж році частину приміщень займала контррозвідка КВО. В радянський час націоналізований. У 1920-х pp. тут розташовувалася військова цензура штабу КВО; у 1930-х pp. – дитячий садок та ясла ім. Н. Крупської для дітей безробітних; згодом – Раднарком УРСР; у 1939 – 40-х pp. – міський будинок пропаганди та агітації ім. Й. Сталіна; у 1952 – 53 рр. – Комітет у справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР. З 1953 р. особняк належить Спілці письменників України, в ньому міститься і її Київська міська організація. В 1989 р. тут проходили перші збори, на яких зорганізувався Народний рух України за перебудову.

У фойє було встановлено меморіальні дошки: на пошанування Я. Галана; три – з 36 прізвищами письменників, полеглих на фронтах 2-і світової війни (тепер знято).

Дмитро Малаков, Олена Мокроусова, Олена Сердюк, Тетяна Скібщька

ДАК, ф. 163, оп. 41, спр. 1618, 5584;

Друг О. На розі Банкової і Інститутської // Янус. – 1997. – № 3;

Календарь: Адресная и справочная книга г. Киева на 1915 год. – К., 1914;

Справочник для приезжающих в Киев… – К., 1937.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 185 – 187.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 185.
1898 р. Креслення фасаду. Архітектон В.Ніколаєв
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 185.
Загальний вигляд
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 185.
План 1 поверху
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 186.
Флігель. Фрагмент фасаду

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 371

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.