Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.

Квятонь с

2007 р. Слідами незнищимої краси

Дата: 12.10.2007

Скільки ж то разів за нагоди дискусій про історію та національну культуру чуємо: “Скільки ж нашого – українського пропало!” А й справді – пропадало воно всюди… Але не все!

З надією, що і я зможу докласти цеглину до будівлі українського культурного “арсеналу”, наважуюся запропонувати читачам “Львівської газети” серію коротких нарисів про найцікавіші культурні пам’ятки Закерзоння – Лемківщини, Надсяння, Холмщини та південного Підляшшя.

Почати хотів би з церкви в селі Квятонь, яку, без перебільшення, можна визнати візиткою лемківської церковної архітектури. Село розташоване в західній частині Лемківщини, в Горлицькому повіті сучасної Польщі. Звідси рукою подати до Ждині, яка є постійним місцем щорічних “Лемківських ватр”, як і до Новиці – рідного села Богдана-Ігоря Антонича.

У сиву давнину квятонські руснаки (лемками українських мешканців західної частини Бескиду почали називати щойно в ХІХ ст.) передусім розводили худобу. Сприяло цьому заведене тут у XV-ХVІ ст. волоське право, яке звільняло осадників від сплати чиншу та відробку в панському фільварку, а єдиним податком була данина в натурі – кожна двадцята вівця.

Згодом більшого значення набуло хліборобство, наприкінці ХІХ ст. пасовища та сіножаті становили лише третину сільських ґрунтів. Село було невелике, в 1930-х налічувало 350 мешканців, однак, як майже всі села Лемківщини, мало свою окрему церкву, яка, хоч і була філіальною (парафія розташовувалася в Устю Руському, 1949-го перейменованому на Устє Горлицьке), вирізнялася особливою красою та в дуже доброму стані збереглася донині.

Присвячену святій Параскевії церкву звели в другій половині XVІІ ст. Це характерна для західної Лемківщини дерев’яна тризрубна будівля з високою вежею та дахом, куполами та стінами, майже повністю критими ґонтом. Гармонія обрисів основних частин храму, який починає розгін найнижчим зрубом вівтаря, щоб виструнченою вежею над бабинцем неначе вистрибнути в небеса, поєднана тут із вмілим компонуванням окремих архітектурних елементів, зокрема даху та куполів і маківок.

Усе це перетворює роботу сільських теслів на справжню поезію довершеного архітектурного мистецтва. Хоча квятонська церква після виселення 1947 року певний час, поки римо-католицька парафія перейняла її в Устю, стояла пусткою, дуже добре зберігся також її інтер’єр з іконостасом 1904 року, настінними розписами початку ХІХ століття й іконами та хоругвами ХІХ та ХХ століть.

Зараз церква у Квятоні залишається філіальним храмом римо-католицької парафії в Устю. Водночас це один із пунктів туристичного маршруту дерев’яної архітектури Малопольського воєводства, а всі охочі оглянути церковний інтер’єр можуть звертатися по ключ до мешканців будинку під номером 17.

Юрій Гаврилюк, Підляшшя, Польща

Джерело: “Львівська газета”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 388

Модифіковано : 23.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.