2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський

Іоанна Воїна св. церква, 1812 (архіт.). Мурована церква з дзвіницею стоїть у відкритій рівнинній місцевості. Навколо є розріджена садибна одноповерхова забудова прилеглого села Москаленки. Церква входить до складу Куянівського палацово-паркового ансамблю і замикає його головну вісь, що проходить із заходу на схід. Стоїть за кількасот метрів від палацу. Напівротонда на головній вісі чолового фасаду палацу зорієнтована на церкву. Нині церква з дзвіницею є у створі шляхів Куянівка – Москаленки й Москаленки – Воронівка.

Завдяки активному силуету з наявністю високої дзвіниці, а також розташуванню в фокусі композиційних вісей містобудівної структури церква є найважливішою містобудівною домінантою, композиційно-видовий вплив якої поширюється на значний простір в радіусі до 5 км. Церковне подвір’я, поросле високими липами й каштанами, оточене низьким цегляним муром із двома арковими воротами обабіч дзвіниці та хвірткою з півдня.

Уперше прохання про дозвіл збудувати нову муровану церкву власник Куянівки Ф. Куколь-Яснопольський подав у 1803. Будівництво храму розпочалося пізніше, а освячено його в кінці 1812, після вигнання військ Наполеона Бонапарта з території Російської 265імперії. Саме тому в народній пам’яті зафіксувався зв’язок між спорудженням храму й перемогою над Наполеоном.

Церква збудована за зразком Михайлівської церкви 1805 в маєтку М.Куликовського у с. Рокитне колишнього Валківського повіту на Харківщині. У 1840-х рр. одночасно з будівництвом куянівського палацу Куколь-Яснопольських перед західним фасадом церкви спорудили окремо розташовану муровану дзвіницю. У 1860-х рр. західний колонний портик церкви розібрали і її поєднали з дзвіницею мурованим прямокутним у плані корпусом бабинця з притвором. При цьому розширили арку головного входу до церкви. Пам’ятку досліджував у 1948 архітектор тресту «Будмонумент» П.Захарченко. У 1950 її ремонтували. Церква належить до рідкісного в Україні архітектурного типу ротондальних базилік на циліндричному плані.

Центральний простір з верхнім світловим циліндричним підбанником перекритий сферичною банею. Підбанна конструкція поєднує два тектонічні принципи: кільцевої аркади й кільцевого архітраву. Навколо центрального об’єму – двоярусний кільцевий обхід, перекритий циліндричним склепінням у вигляді торуса. Між’ярусне перекриття пласке по дерев’яних балках. Зі сходу прилягає об’єм вівтаря – прямокутний зовні, півкруглий із середини, перекритий конхою. У стінах вівтаря є ніші-екседри, що використовуються як дияконник і жертовник. У західних пілонах є циліндричні приміщення, у північному з яких влаштовані дерев’яні кручені сходи, що ведуть на хори. З заходу до основного об’єму прилягають добудовані в 1860-х рр. прямокутні в плані бабинець і притвор, перекриті коробовими склепіннями.

Дзвіниця двоярусна, всі яруси прямокутні в плані. Нижній ярус тридільний. Середнє приміщення – головний вхід до церкви з заходу – перекрите куполом. Прямокутні в плані бічні приміщення мають пласкі стелі. У південному приміщенні влаштовані сходи на верхній ярус дзвіниці.

Будівля вирішена в монументальних і лаконічних архітектурних формах зрілого класицизму. Східний фасад ротонди акцентовано приставним чотириколонним портиком тосканського ордера, увінчаним трикутним фронтоном. Портик вирішено дуже винахідливо: крайні колони є повними, а середні – півколонами. Крайні колони містяться у своєрідних нішах. По всіх фасадах проходить пласка горизонтальна тяга, яка поділяє їх на два яруси. У першому містяться прямокутні вікна дуже видовжених пропорцій, без облямувань, а також ніші-екседри. У другому ярусі – вікна другого світла або пласкі ніші пропорцій «стоячого квадрата». Фасади західної прибудови розчленовані широкими пілястрами. Центричність структури храму підкреслюється тим, що у зовнішніх об’ємах, як і в інтер’єрі, домінує сферична подвійна баня на приземистому циліндричному підбаннику, прорізаному вісьмома круглими вікнами.

Для архітектурного образу храму характерна відсутність дрібних членувань і деталей, підкреслення крупного, героїчного масштабу. Цьому сприяють і низенькі чотириколонні ганки-ківорії перед північним і південним входами в ротонду, які своїм масштабом контрастують з основним об’ємом. Їх прибудували у 1860-х рр. Таким же монументальним є і образ дзвіниці, що викликає в пам’яті асоціації з циклопічними будівлями стародавніх цивілізацій. Нижній четверик має лише портал головного входу та спарені наріжні пілястри. Вище міститься квадратовий у плані низенький півповерх з круглими вікнами-розетками в кожній грані. Над ним – високий четверик з арковими отворами дзвонів. Ще вище – приземистий четверик, що є основою купола сферичних обрисів з високим шпилем. Купол і шпиль зруйновані в 1930-х рр., тому нині дзвіницю вінчає негарна дзвоноподібна баня з хрестом. Фасадний декор дзвіниці вирішений площинно і сприймається тільки з близької відстані.

В інтер’єрі пам’ятки взаємодіють глибинно-вісьовий та центричний принципи розгортання простору. Останній підкреслює і світлова драматургія: центральний циліндричний об’єм завдяки вікнам підбанника добре освітлено, тоді як кільцевий обхід тоне у напівтемряві.

Декор інтер’єра такий же стриманий, як і фасадний: яруси розділяє карниз значного виносу; аркові отвори кільцевого обходу другого ярусу облямовані архівольтами. У західному притворі частково збереглися сюжетні олійні малювання кін. 19 ст.

Орнаментальні олійні малювання того ж часу збереглися в арках ротонди. У центральній бані – малювання сер. 20 ст., що не становлять історико-мистецького інтересу. Решта площин в інтер’єрі побілена. Іконостас не зберігся. Первісний об’єм церкви мурований із цегли формату 26 – 29 х 13 – 14 х 6,0 – 7,0 см. на вапняно-піщаному розчині голландською системою мурування. Дзвіниця мурована з цегли формату 26 х 14 х 6,5 см. ланцюговою системою. Бабинець і притвор муровані з цегли формату 27 х 14 х 6,0 см. ланцюговою системою.

Стіни зовні та в інтер’єрі потиньковані й побілені. Підлоги з дощок. Щипцеві дахи по дерев’яних кроквах та бані по дерев’яних кружалах укриті покрівельною сталлю. Церква Іоанна Воїна в Куянівці є типологічно унікальним центричним православним храмом. Як архітектурний тип він занесений на Слобожанщину із Західної Європи. Відзначається високою естетичною довершеністю і є однією з найкращих класицистичних пам’яток Сумщини. Виявлена й обстежена В.Вечерським у1990, включена до «Зводу пам’яток історії та культури України (том «Сумська область»), після чого поставлена на державний облік як пам’ятка архітектури й містобудуванння місцевого значення з охоронним № 204-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. 749, оп 1, спр. 96, арк. 1; ф. Р-3343, оп. 1, спр. 44, арк. 2, 10; Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський . – К., 2005. – С. 288 – 290; 1400Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии / Г. К. Лукомский. – СПб., 1914. – С. 71, 95.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 265 – 267.