2008 р. Миколаївщина запорізька

Дата: 27.06.2008

[Перед цим – про Кінбурнську косу]

Були тут козаки, тепер – водники та альпіністи

Наступного дня ще більше вразило гранітно-степове Побужжя, яке має надзвичайно високий рекреаційний потенціал – дивовижні краєвиди, історико-культурну цінність, велику кількість родонових джерел, гарну автотранспортну розв’язку, плюс – це одна з найкращих у Європі природних трас для водного слалому. Не випадково це природне диво називають «Перлиною Побужжя». Тільки порогів тут аж дванадцять!

Поблизу села Мигія, яка є «Меккою» водного туризму, ми побачили чимало наметів водників та альпіністів – одних приваблюють небезпечні каскади порогів із численними острівцями, інших – гранітні скелі його каньйонів, що сягають висоти на півсотні метрів. А колись Мигія була центром гайдамацького руху. Тут був розташований табір – Гайдамацька Січ.

Директор регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» Володислав Артемонов вважає, що природно-туристичний потенціал тут дуже високий. «Покинуті санаторії з лікування опорно-рухового апарату родоном нині потроху відроджують нові власники, – каже пан Артемонов. – Щодо урочища Гард, то воно є автентичним, майже таким, як за часів Нової Січі, коли тут був центр Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького».

Власне урочище Гард на Миколаївщині презентують як окреме чудо, хоча воно є видовищним елементом власне самого гранітно-степового Побужжя. Микола Томенко вважає, що за принципом «від однієї області – по чуду» саме «Перлина Побужжя» має усі шанси потрапити до Топ-21 природних чудес, а згодом поборотися й за місце в сімці. Тим більше що вже найближчим часом цьому регіональному ландшафтному парку мають присвоїти статус Національного природного парку.

«Саме тому це природне чудо може стати справжньою візиткою Миколаївщини, – переконаний народний депутат Томенко. – Тут поки що йдеться про хаотичний туризм, але наявні потужні можливості для слалому, гірських сходжень та оздоровлення на каменях з історією на мільйони років».

Південний Буг славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра-Славутича. Про величне козацьке минуле свідчать назви місцевості по долині річки Південний Буг – острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протіч з Протічанською скелею, скеля Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка та інші. На місці сучасного Первомайська була запорозька фортеця Орлик. Чому б райцентру не повернути стару назву?

Милістю Божою здобудемо волю!

Особливо величне на Побужжі урочище Гард – одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом шістдесяти (!) мільйонів років. На острові, що розкинувся посеред каньйоноподібної долини з великим порогом завдовжки півкілометра, й був адміністративний центр Буго-Гардової паланки. На річці ще й сьогодні збереглись залишки козацьких гардів (греблі для вилову риби).

Із порогами, острівацями та скелями Гарду пов’язана безліч запорозьких легенд і переказів. Ось із цієї скелі сотник Пугач разом із козаками-побратимами кинувся в урвище, коли зрозумів, що ханських вояків їм не перемогти. Шаленіючи від погоні, татари не встигли спинити коней на краю скелі – загинули всі.

За іншою легендою, саме в Гарді (кордон між Запоріжжям та Кримським ханством проходив саме по Бугу) Богдан Хмельницький передав сина Тимоша в заручники ханові, щоб заручитися нейтралітетом, а згодом і підтримкою татар під час війни з Річчю Посполитою. За наказом гетьмана козаки вибили на гранітній скелі символ волі – козацьку шаблю та абревіатуру МБЗВ. Невідомо, який зміст було вкладено у ці символи, але народ читав їх навіть у радянські часи не інакше, як: Милістю Божою Здобудемо Волю! Відтоді ця скеля отримала назву Богданів Камінь.

У 1970-ті роки під час будівництва «світлого майбутнього» його знищили. А під час будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС у 1980 рр. були повністю зруйновані запорізький цвинтар і табір у Паланковій балці, наполовину засипано Клепаний острів. У разі продовження будівництва Ташлицької ГАЕС та заповнення Олександрівського водосховища до проектної відмітки більшість з описаних пам’яток будуть затоплені.

…І захистимо природу!

Від доцента кафедри біології Миколаївського держуніверситету Олега Деркача «УМ» дізналася, що нині саме з цією ГАЕС і пов’язана головна проблема острова Гард. Річ у тім, що під час створення Олександрівського водосховища частина острова на метр-півтора вже була затоплена водою. Нині ж енергетики планують підняти рівень води ще на шість метрів! Тоді, за словами пана Деркача, зникнуть не тільки значна частина острова, а й пороги, урочища, місця для відпочинку тощо.

«У 1930-ті роки збиралися будувати величезну ГЕС, але Друга світова війна перекреслила ці плани, – розповідає біолог Деркач. – У 1980-ті тут уже була техніка, ліс мали вирубати, підривати скелі й готувати цю красу під ложе Костянтинівського водосховища. Але Чорнобильська катастрофа забрала ресурси атомників. Зараз енергетики знову повертаються до цих ідей…»

Те, що загроза урочищу Гард від Южноукраїнської АЕС існує, підтвердили і Володислав Артамонов, і народний депутат Роман Забзалюк, уродженець Миколаївщини. Натомість Микола Томенко закликає не допустити прийняття рішення про добудову додаткових реакторів на Южноукраїнській АЕС. Адже тоді цей унікальний ландшафт поховають людські руки, як уже сталося з порогами на Дніпрі. Тим більше що водосховищ, які поглинули природню красу, в Україні вистачає.

Вже сьогодні треба всерйоз думати над майбутнім станції, адже її кінцевий термін експлуатації закінчується вже у 2012 році. Депутати пообіцяли підготувати доповідну записку Кабміну, щоб він визначив, на якому рівні будівництво ГЕС не наноситиме шкоди природі.

Джерело: “Україна молода”