Житловий будинок (№ 35)

Віктор Мойсеєнко

Житловий будинок залізничників, 1913 (архіт). Вул. Свободи, 35.

Будинок споруджувався в межах розширення житлового фонду залізничної станції Конотоп, що стала в кін. 19 ст. вузловою і одною з найбільших станцій Московсько-Київської залізниці. Призначався для службовців станції. Значній реконструкції не підлягав, але проводилось часткове внутрішнє перепланування. Використовується за прямим призначенням як житловий будинок залізничників.

Розташований на території станції, неподалік від смуги відчудження залізниці в провулку, серед будівель переважно поч. 20 ст. Перед чоловим фасадом, зверненим до провулку, – палісадник. Біля будинку є невелике подвір’я, у якому розміщені господарчі будівлі.

Будинок має загальну симетричну композицію, просту прямокутну конфігурацію в плані з ризалітом сходової клітки з боку подвір’я, два поверхи і, в початковому стані, – 8 квартир.

У кожній квартирі, що займає приблизно чверть поверху, є невеликий передпокій, дві кімнати, прохідна кухня-їдальня, туалет. Висота житлових приміщень – 3,5 м.

У зовнішньому вигляді будинку, що має певний зв’язок з неороманською стилістикою, суттєву роль відіграють добре знайдені загальні пропорції, широкі лопатки, облямування дверних отворів і віконних прорізів, фронтони, що увінчують центральну частину.

Особливо привабливе досконале мурування жовтої цегли без зовнішнього тинькування, що підкреслюють природні колір і фактуру матеріалу, не закритого пофарбуванням.

Підмурки будинку – бутові стрічкові, стіни – цегляні. Перекриття, перегородки і конструктивні елементи даху – дерев’яні, підлога – дощата, сходи – кам’яні, покрівля спочатку була залізна, у наш час – шиферна. Опалення спочатку було пічне, зараз – центральне.

Ця пам’ятка архітектури – один з небагатьох багатоквартирних житлових будинків поч. 20 ст., що збереглися в Конотопі. Він є свідком високої майстерності в провінційному будівництві в Україні того часу.

[Літератури не виявлено.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 476 – 477.