2010 р. Таємниці Розбитої могили

Ярина Коваль

Дата: 30.10.2010

На недавній міжнародній конференції у Кам’янці-Подільському львівський археолог, кандидат історичних наук Микола Бандрівський уперше презентував ширшій науковій громадськості результати розкопок найбільшого кургану заходу України – Розбитої могили, розташованої біля села Коцюбинчики на Тернопільщині.

Археологічна експедиція Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України під його орудою уже два роки досліджує цей курган, який грабували ще в дохристиянські часи та в який втручалися згодом. І головне, який істотно понищили у 1980-х роках, проклавши через нього дорогу та вибираючи каміння для потреб сьогодення.

Тоді курган від остаточного знищення врятувала львівський археолог Лариса Крушельницька (учнем якої є наш нинішній гість), а ще ліс, насаджений десятиліття раніше з нагоди 100-річчя Леніна, оскільки жоден місцевий керівник не взяв на себе сміливості зруйнувати приурочене вождеві. Відтак можливість сучасних археологічних досліджень покликала до життя знахідки, які для наших теренів – безпрецедентні. На тему унікальності як кургану, так і окремих сторінок у вітчизняній історії наша з Миколою Бандрівським розмова.

– Чим особливою є Розбита могила?

– По-перше, своєю монументальністю – її діаметр 92 метри. Що цікаво, вали Могили висотою 5-7 метрів з прилеглим до них кам’яним румовищем попри те, що порослі сьогодні густим молодим лісом, видно навіть з найдальших підступів до нього – з відстані 13-15 кілометрів. Йдеться про колосальний навіть у сучасному розумінні об’єкт із мурованими усипальницями у центрі. Фахівці, які займаються вивченням періоду раннього заліза, стверджують: ця пам’ятка на наших теренах аналогів не має.

Оці муровані усипальниці – ще одна дуже важлива особливість Розбитої могили, яка, за деякими припущеннями, не лише входила до грандіозного культового комплексу VII – VІ століття до народження Христа, а й була там центральним об’єктом. Третя особливість – це те, що вперше на заході України знайдено такий багатий супровідний реманент, зокрема речі із золота та срібла.

Останнім ми знайшли поховання дівчинки 5-7 років (кремовані кістки якої, окрім іншого, були пересипані великою кількістю яскравих різнокольорових намистинок), а ще – жіноче поховання із коштовним супровідним реманентом (срібними шпильками з ажурною обкладкою з електруму, намистинкою з гірського кришталю із золотою серцевиною тощо).

– Чи провадилися окремі аналізи знахідок і якими є їх результати?

– Такі аналізи у нашій професії не лише бажані, а й часто-густо обов’язкові. Найцікавішим є аналіз будівельного розчину (а ми з’ясовували, чи це дійсно розчин і наскільки він штучний). Отож, фахівець у цій справі Юрій Лукомський з Інституту українознавства НАН України стверджує, що у середньовіччі цементуючої суміші на кшталт використаної у Розбитій могилі вже не знали.

Він вважає, що вапно у ті часи спеціально перетирали і в ту мучку ще щось додавали (приміром, яйця, жовтки яєць, перепалений спеціально відсіяний суглинок та інше). Врешті отримували супербетон, вищербити який навіть сьогодні дуже й дуже важко. Уявіть, для того, аби пройти невеликий шурф (наприклад, 2 на 2 метри і товщиною до півтора метра), трьом-чотирьом робітникам необхідно мінімум тиждень-півтора каторжної праці.

Цікавим є також результат аналізу знайдених намистинок. Мова йде про найдавніше скло на нашій території (хоча швидше за все – імпортоване), яке, навіть пройшовши через вогонь, не змінилося і не втратило у барвах. Ба більше, йдеться про надзвичайно тонку техніку виготовлення кожної з намистинок, де усі кольорові плямки інкрустовані, а не створені кольоровими мазками.

– Якими є Ваші версії про людей, які знайшли спочинок у цьому кургані? Яким був уклад їх життя? Чи поєднували їх родинні зв’язки?

– Точно це неможливо сказати. Але мова про 2-3 покоління, які добре знали, що таке передньоазійські походи. З іншого боку, ми знайшли в кургані нашивну золоту платівку у вигляді гірського козла з повернутою назад голівкою та підігнутими під живіт лапами. На території передньоазійських держав того часу таких знахідок немає.

Тобто мова йде про винахід українського лісостепу, бо знахідки зі схожими образами сконцентровані винятково в середньому Придніпров’ї, культура якого охоплювала також нинішню Тернопільщину. Що важливо – художнє опрацювання деталей цієї нашивної платівки ввело її у перелік найбільш мистецьки довершених зразків образотворчої традиції українського лісостепу періоду архаїки.

– І все-таки йдеться про привнесену культуру чи місцеву? Тут поховані ті, хто йшов через нашу землю походом, чи ті, для яких ця земля була рідною?

– Однозначно місцеві жителі. Адже йдеться не про насипний курган як такий, а про цілий комплекс культових споруд. Точніше, завал споруд, які утворили різночасовий комплекс, а кочівники в архітектурні нюанси не бавилися. Інша справа, що в досліджуваний період територія Західного Поділля (у центрі якого нинішня Розбита могила) входила до складу Царства сколотів – централізованого державного утворення, поділеного на адміністративно-територіальні одиниці – області, які, своєю чергою, складалися з округів під орудою номархів, як називав їх галікарнаський історик Геродот.

Припущення, що землі Невриди (сьогоднішнє Поділля з прилеглими правобережними районами Середнього Придністров’я) входили до Царства сколотів, що регулярно вторгалося в Передню Азію, має цікаве підтвердження і в релігійній сфері. Однак зараз не про це мова. Культура, про яку говоримо, вибухнула своєю могутністю, проте за якихось 100-150 років раптово перестала існувати.

Наступні триста років не залишили на окреслених територіях жодної пам’ятки схожого типу, аж поки у ІІ столітті до народження Христа сюди не прийшли кельти. Що діялося тут до приходу кельтів, куди поділися місцеві мешканці, науковцям зостається лише здогадуватися.

– Проте хоча б якісь версії мали б існувати…

– Ми називаємо цей період грецьким словом “хіатус”, тобто розрив. Вочевидь, сталася якась глобальна катастрофа, яку, напевно, можна порівняти з потужним вибухом вулкану на острові Санторін, що знищив крітомікенську цивілізацію. І це збігається зі свідченнями Геродота, який зауважував, що за одне покоління до походу на наші землі перського володаря Дарія (тобто до 512 року до нашої ери) неври покинули свою батьківщину через навалу змій. Хоча далі сам собі заперечує, пишучи, що Дарій пройшов по землях Невриди.

І метою його походу стало бажання покарати скіфів (а Геродот називає скіфами усіх, які жили північніше Понту) за їх грабіжницькі походи у Передню Азію. Тобто невідомо, що відбулося, але жодного кургану чи залишків будь-якого поселення упродовж трьох наступних століть сьогодні не виявлено. Отож, акт покарання був результативним. З історії – перські володарі славилися не лише добре розвиненим військом, військовою розвідкою, а й умінням винищувати дотла території. Виглядає, що на цих землях це їм особливо вдалося.

– Що в дослідженні Розбитої могили цікавить зараз Вас найбільше?

– Усе, що допоможе вийти на етнос. Адже цей цивілізаційний вибух, який на наших теренах існував від кінця VIII до VI століття, в історії Європи – велика загадка. Радянська наука ще від епохи сталінізму стояла на тому, що українці нічого свого не мали – усе, що діялося у давні часи, було нам принесене. Приміром, скіфами. Таку позицію дотепер сповідує відомий науковець із Петербурга Галина Смірнова, яка в 70-х роках ХХ століття разом з львів’янкою Ларисою Крушельницькою та Анною Мелюковою з Москви першими почали розкопувати західноподільські кургани.

Однак переконливішими мені видаються аргументи Крушельницької та Мелюкової на користь того, що, попри запозичені предмети матеріальної культури (ті ж таки бойові колісниці), маємо до справи з місцевими мешканцями. Адже кочівники з’явилися на теренах України пізніше – тільки у V столітті до нашої ери. Крім того, дотепер жодного кочівницького поховання за обрядом кремації не виявлено – кочівники ховали своїх померлих тільки в землю, у катакомбах, головою на захід.

Щобільше, ірано-кочівницька культура завжди супроводжувалася встановленням кам’яних баб, які зустрічаються по всьому нашому степовому Причорноморії, але не заходять на середній Дністер. І це дивує, бо каменя, придатного для спорудження таких баб, на наших теренах було більше, ніж досить. Тобто досліджуваний курганний могильник у Коцюбинчиках – пам’ятка, яка є не тільки однією зі схожих до неї, а такою, яка суттєво схиляє шальки терезів на користь того, що свою генезу повинні шукати саме на місцевому ґрунті.

Джерело: “Львівська поштa”