2017 р. Звід пам’яток України
Зінаїда Гудченко
Розмір зображення: 600:800 піксел
Ансамбль споруд церкви св. Петра і Павла й дзвіниці, перша половина 19 ст. (архіт.). На північно-східній околиці с. Лазещина, на пологому схилі, у зеленому масиві урочища Плитова, при дорозі, в оточенні сільського цвинтаря. Зона візуального сприйняття пам’ятки невелика в результаті спокійного рельєфу місцевості й забудови сусідніх пришляхових ділянок селянськими садибами, які закривають види на нього здалеку.
За місцевою легендою церкву було побудовано 1780 в с. Яблонці і наступного року перевезено на сучасне місце.
Про дату перевезення свідчить табличка в інтер’єрі церкви: «Сей дом Божий на Божу славу поставив Пластуник Михаїл сь своєю супружницею Телечук Марією года 1871». Нижня частина іконостасу датується 18 ст., найстаріші ікони – 1782, 1785 рр. (1989 р. їх прибрали). Деякі дослідники відносять її до 19 ст., зокрема до 1835. Абсолютних доказів на користь тієї чи іншої дати немає.
Можливо, що за роки існування будови покриття піддавалися ремонтам, заміні матеріалів. Не є первісною форма віконних отворів, яка відноситься мабуть до часу перенесення церкви, тобто до 1871. У 1971 церква й дзвіниця реставрувалися львівськими майстрами. В 1989-90-х рр. стіни ззовні оббито пікою, всередині пофарбовано, що спотворило колишній вигляд церкви.
В цілому ж церква й дзвіниця зберегли свої архітектурні форми і являють собою самобутній тип гуцульськеої народної культури. Вони гармонійно пов’язані між собою при домінуючій ролі церкви в композицї і в оточуючому ландшафті.
Петропавлівська церква, 1780, 1853, 1871 рр. відноситься до типу хрестових, які побутували в невеликому регіоні, заселеному гуцулами, у верхній течії річки Чорної Тиси. Це п’ятизрубний, складений з брусів, одноверхий храм, один з двох храмів такого типу, що збереглися в Закарпатті. У сусідній Івано-Франківській області їх значно більше. Центральний квадрат плану утворився шляхом перетину двох рівношироких, але різної довжини прямокутників.
З чотирьох прибудов найдовша вівтарна, дещо коротше неї бабинець, а ще коротші – північна й південна прибудови, які становлять лише половину ширини нави. Четверик центрального зрубу, з допомогою трикутних парусів, переходить на середині висоти у восьмерик, який завершується восьмигранним наметом з невеликим перехватом і з декоративною главкою на восьмигранному барабані. Прибудови перекрито низькими склепіннями і двосхилими дахами зі звисами та трикутними фронтонами, які завершуються декоративними наметовими главками.
По периметру церкву опоясано широким звисом, який підтримується випусками вінців зрубу. Вище і нижче звису вінці зв’язано врубками із залишком. Двері влаштовано з трьох боків – західного, північного й південного. Вікна прорубано по два в бічних крилах, по три – у вівтарі, по чотири – у восьмерику нави. Поверхня стін вище звису обшита гонтом, нижче – пікою, хоч з самого початку знизу був відкритий зруб, що є традиційним.
Церква характеризується компактністю, злагодженістю, спрямованістю вгору, гармонійною підпорядкованістю форм, центричністю композиції. В інтер’єрі простір нави відкритий до самої верхівки намету. Бокові крила відокремлені від нави різьбленими східчастими отворами на всю ширину зрубів. Увесь верхній простір бабинця зайнято хорами, огорожу яких прикрашено плоскою різьбою. Різьбленими накладками декоровані також грані намету, парусів та інші елементи. Позолочений іконостас не однаковий за стилем і часом. Верхня частина – більш пізня, нижча – рання. Ікони з ктиторськими написами 1782 і 1785-х рр. під час останнього ремонту були вилучені з іконостасу і весь живопис поновлено.
Використовується за первісним призначенням.
Південно-східніше церкви, в глибині ділянки, розташована дзвіниця, 19 ст., тому в композиції ансамблю відіграє підпорядковану роль. Це маленька квадратна в плані дноярусна будова під наметовим чотиригранним верхом. Стіни обох ярусів рублені, відкриті, фундамент кам’яний. Нижній ярус оточено звисом на випустах вінців зрубу, а в самому низу – настил з широких дошок на випустах нижніх вінців. Всі інші вінці зв’язані у «ластівчин хвіст». Покрівлі покрито дранкою. У першому ярусі – дверний отвір, у другому – голосникові прямокутні отвори із засувними ставнями.
Ансамбль споруд церкви св. Петра і Павла й дзвіниці має велику архітектурну цінність як рідкісний на території Закарпаття тип гуцульського культового будівництва поч. 19 ст.
Джерела і література
Макушенко П.И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (ХУІІІ – начала ХХ века). – М., 1976. – С. 71; Ю.Г. Гошко, Т.П. Кіщук, І.Р. Могитич, П.М. Федака. Народна архітектура Українських Карпат ХУ-ХХ ст. – Київ: «Наукова думка», 1987; с. Лазещина. – Петропавлівська церква та дзвіниця (дер. Церква та Дзвіниця. – 1780 р.). – Державний реєстр національного культурного надбання. – Охоронний № 206,1; 206,2 // Пам’ятки України: історія та культура. – 1999. – Ч. 2-3. – С. 67; Сирохман Михайло. Церкви України. Закарпаття. – Львів: Видавництво «Мс», 2000. – С. 608- 609; Приймич Михайло. Перед лицем твоїм. Закарпатський іконостас.- Ужгород: «Карпати»-«Гражда», 2007. – С. 92, 105.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 344 – 345.