Фортеця
Віктор Вечерський
Фортеця, 18 ст. (архіт., ареол).
Глинськ відомий з 1446 як містечко, що належало вихрещеному татарському мурзі Лексаді, котрий перейшов до Литовської держави і став родоначальником відомих в історії князів Глинських, з роду яких походить мати московського царя Івана IV (Грозного) Олена Глинська. Вірогідно, 15 ст. слід датувати перші укріплення на високому мисоподібному останці між двома глибокими ярами, по яких протікали струмки Глиняк і Великий Муховець, праві допливи р. Сули. Ця територія була заселена ще в часи Київської Русі, про що свідчить давньоруське городище на околиці села. У 1-ій пол. 17 ст. Глинськ належав князям Вишневецьким, а в сер. 17 ст. став сотенним містечком Миргородського полку. 1686 Глинська сотня включена до Лубенського полку.
Саме тоді сформувалася досить складна, унікальна за структурою система укріплень містечка, пізніше описана Опанасом Шафонським і зафіксована планами 18 ст. Головна фортеця (цитадель) на мису між Глин яком і Великим Муховцем становила в плані неправильну трапецію. Оборонна огорожа складалася з земляного валу з дубовим палісадом. З напільного північного боку був викопаний сухий рів. Цитадель мала дві дерев’яні брами – з півночі й півдня. Оборонних башт не було.
На південний схід від цитаделі між Великим Муховцем і р. Сулою проходить хребет гори, значно вищий від центрального мису. По ньому було насипано земляний вал довжиною 250 сажнів. На одному кінці валу, на самому краю мису над р. Сулою, було влаштовано трикутне в плані земляне укріплення з пороховими погребами. Таке ж саме укріплення було й на протилежному кінці валу. До цих укріплень від р. Сули й міської цитаделі йшов земляний вал із ровом.
У 2-ій пол. 18 ст. укріплення Глинська перестали підтримуватися й поступово зруйнувалися. Дотепер збереглися замчища міської цитаделі та укріплення над р. Сулою.
[НБУ ім. В. Вернадського. Відділ картографії. № 23439; Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание / А. Шафонский. – К., 1851; Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1078.